«МИ- РІЗНІ!» Твердить студент факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК

9 травня 2022 року

Чергова розповідь з челенджу від студентів факультету харчових технологій
та управління якістю продукції АПК "НІ ВІЙНІ!"

   Мене звати Роман. Я родом з Києва. Звичайний хлопчина, котрий бавився на дитячому майданчику та футбольному полі все дитинство.

   Закінчив гімназію 59. До речі, цю ж гімназію закінчив командир полку Азов Денис Прокопенко у 2008 році. Про нього в нашому шкільному музеї є розповідь.
   Нічого не віщувало біди. 23 лютого. Я, як звичайно в першій половині дні навчався, в другій гуляв, гуляв бездумно, ні про що не думаючи, просто веселився на всю свою голову, мріяв про майбутнє, створював плани на завтра. Та моє життя розділилося на два єтапи: до 24 лютого 5-ої ранку, та після 24 до сьогодні (пишу це 19 квітня). 24 квітня приблизно о 5-їй години ранку, мене збудили батьки, та кажуть «Рома, вставай війна почалась»! Признаюсь, відразу я не зловив нічого. Думаю, та це сон, чи розіграш. Але через пару хвилин розумію що це не жарти. Відразу до розеток, заряджати повер банк, телефон, бігом в магазин, купляю консерви, крупи, воду. Простоявши не малу чергу, розумію що у нас паніка, звичайна паніка у всіх людей і ніхто не може нічого зробити. Затори просто шалені, люди покидають Київ з самого рання. Тільки прихожу до дому з магазину, вмикаю новини, там уже розказують куди були перші влучання. Правди мовити, я не чув вибухи, в мене міцний сон. Звісно коли бачив вже вранці ці новини, ці ролики служби новин, розумію що це справжня ВІЙНА. У перший день цієї кровавої війни я майже весь день дивився новини, і просто не розумів, за що? чому?
   У ніч з 24 на 25 лютого пролунав вибух на проспекті Валерія Лобановського. Цей вибух було чули в нас на районі, ще й дуже добре. Всю цю ніч я спав у спортивному костюмі. Коли почули вибух, одягли куртки, та разом з батьками та спустилися в бомбосховище. На годиннику була 4-а година ранку 25 лютого. Пробувши там до сьомої ми прийняли рішення їхати за Київ, у Київську область, в смт Броварського району. Приїхавши десь в обід того ж дня, зрозуміли що тут тихіше.
   3-їй, 4-тий, 5-тий дні ВІЙНИ було тихо. Так ми дивилися майже весь час новини, і просто волося ставало дибки, дивлячись на ці, як на той момент нам вдавалися руїни.
   Після 7-ого дня, я скажу відверто перестав рахувати дні. У нас в смт ставало все гірше і гірше. Ми почали чути вистріли, артилерійний обстріл. Згодом, в новинах, сказали що в селі, котре за 10 км від нас , стоїть російська техніка. Ми чули гради, аж дім наш ходором ходив. В ночі у вікна можна було бачити пролітаючі снаряди, ракети, автоматні черги. Найгірше було коли, влучили в СТО в нашому містечку ракетою. Дім просто наче станцював «гопак». СТО як виявилось було не просте, там ремонтували нашу військову техніку, діяв «наводчик».
   У всі ці дні, та і зараз, я задумуюсь: навіщо це? Навіщо вбивати цивільне населення? Кого вони прийшли, як вони кажуть «асвабаждать»? Розумієте, я у школі у період з 5 по 8 клас, вивчав російську мову, у нас був факультатив. На уроках зарубіжної літератури вивчали Пушкіна, Достоєвського, Есеніна. Я жив розмовляючи майже з усіма на російській мові. Багато моїх друзів, знайомих з Харкова, Донецька (переїхали у Київ у 2014), Маріуполя, Одеси спілкуються виключно російською мовою. Ба більше, деякі з них навіть не знали такі слова як: пательня, паляниця, нісенітниця. У русні кажуть що в Україні пригнічували російську мову. Аж ніяк! Ніхто з моїх друзів, знайомих не може це сказати! То ж питання кого вони приїхали «асвабаждать»!? Спілкуючись з моїм оточенням, розумію що мова-мовою, а Батьківщина в нас одна - Україна. І тут просто не може бути іншого. «Хай він говорить по узбецьки, але за Україну готов піти на амбразуру- то Україні такі люди потрібні» казав Кузьма Скрябін. Батьківщина одна, ми не винні, що в нас такі сусіди. Ми не нападаємо, ми захищаємо своє. Ба більше, більшість зомбіян розуміє що витворяє їх недоармія «вторая в мире», але не можуть сказати. Не кажуть через те що є сім’я, ще якісь причини. Їх на справді можна зрозуміти. Кому ще буде співати Басков, якщо не, натуральним блондинам в своей росіє? Ну кому такі пісні ще треба? Хто дасть за це гроші? Розумієте різницю? НАША жінка плаче хоронячи свого чоловіка-героя України, захисника Батьківщини. А русская императрица плаче бідна за інстаграмом, та своїми підписниками. НАШІ мами навіть під час такої трагедії плетуть донечкам коси, а рускіє ж мами вибревають букву «Z» на голові у своїх дітей, закликаючи на вбивства, насилля. Нурлан Сабуров побачивши на своєму концерті дівчину в білому платі з червоними вставками, котрі символізують кров, віджартовується, мов «Це критичні дні». Де чоловіча гідність? Це навіть не чоловік, це сором. Це просто треба розуміти. Кажу: МИ- РІЗНІ.
   Бабця в черзі за молоком розказала «Зашли буряти. Здивувались, як це можна в туалет ходити в домі». Розумієте до чого я!? Вони праві, в них є водка, балалайка і ведмідь. Вони п’ють водку, грають на балалайці, тай манери як у ведмедя! Вони крім пити бражку нічого не навчились. А ми розвиваємось, можливо дещо не виходить, але ми пробуємо знову і знову. МИ- РІЗНІ.
   Розумію, що це ще не кінець жахіттям війни. Але вже на цьому етапі відбулася зміна цінностей. Цінності в нас теж різні. У нас цінність- життя кожної людини, будь-якої, цивільної чи військової. Для них же життя людини- це так, іграшка, якою керує дід з бункера. Якщо чесно, я не вірю що він хворий, він просто живе в своїх ілюзіях, він хоче ввійти в історію. Путін хоче в історію. Надіюсь скоро на концерті у Кобзона разом з Жиріком зтанцюють.
Закінчуючи свою доповідь, дуже коротко хочу сказати, що Боженька, не дає нам перешкод, які ми б не подолали. Ми все подолаємо, вийдемо сильнішими ніж були. Ми все відбудуємо. Буде краще ніж раніше. Ми збудуємо ще міцнішу державу, стабільнішу економіку.
   Все це наче будинок. Головне фундамент. Впевнений, що наші військові, заллють фундамент в наш дім перемоги над руснею. Пишаюсь, що я Українець, пишають нашими воїнами-героями, пишаюсь-Україною!

Все буде Україна!

Мамчур Роман
студент факультету харчових технологій та
управління якістю продукції АПК

Набір на навчання (синій)_2015Регіональні навчальні заклади (синій)Захисти дисертацій

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook