Роздуми студента факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК над причинами війни

Чергова розповідь з челенджу від студентів факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК "НІ ВІЙНІ!"

   Мене звати Саган Владислав, студент факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК. Живу на околицях Києва у яблуневому селі Новосілки, маю багато захоплень, займаюсь спортом, вивчаю іноземні мови. Дякуючи моєму факультету я маю можливість подорожувати по країнам Європи, моїм пріоритетом є подорожі, які дають неймовірний досвід та нові знайомства. Маю чудову роботу, яка мені дуже подобається. Але все змінилося двадцять четвертого лютого, коли був об’явлений воєнний стан.

   Першого дня війни, всі спокійно спали у своїх домівках, ніхто навіть не міг уявити, що таке може статися у світі. Прокинувшись о 4 годині ранку від телефонного дзвінка батька, я почув слова які немов облили мене холодною водою та після яких я двадцять чотири години точно забув про сон, розпочалась війна, ось що я почув. Я не знав, що робити, але дякуючи богу та батьку моєї дівчини, який почувши про війну, кинувся до машини та стрім голів помчав до Києва, аби нас вивести звідти. Зібравшись ми вийшли на вулицю та завмери, неймовірні черги до магазину, на зупинці ситуація не краща, кожен хотів як найшвидше виїхати з Києва. Діставшись до будинку брата дівчини, ми стали чекати, та з жахом дивилися новини та всі ті жахливі речі, що дозволяє собі країна агресор. Через декілька годин ми сиділи в машині та спостерігали кілометрові затори, на щастя нам вдалося виїхати з Києва, але дорога здавалася мінним полем, страшно усвідомлювати, що декілька кілометрів від нас помирають люди. Коли ми приїали до безпечного місця у нас всерівно не вийшло відчути полегшення, так як по новинам передавали вибухи та вистріли. Ніч пройшла, а очі так і не вдалося зімкнути.
   Другий день так само пройшов за новинами, та екскурсом від батька, як правильно тримати рушницю, та де потрібно стояти. Це здавалося абсолютно нормальним. Також ми допомогали облаштовувати блокпости, та навели лад у бомбосховищі.
   Наразі Україна знаходиться у скрутному положенні, всі ми знаємо про «АТО», потім про «ООС», які відбуваються на Сході, але нашому народу важко, не називати це таким гучним словом, як «війна». Середина 2014 року російський диверсійний загін захопив Слов'янськ, Краматорськ та низку менших населених пунктів Донецької області. Ввечері 12 квітня РНБО прийняла рішення про початок антитерористичної операції без введення воєнного стану із залученням Збройних сил України. З початком «АТО» розпочалася телевізійна війна, купа пропаганди зі сторони російських ЗМІ, що вводило в оману.
   Саме так розпочалося деспотичне самовираження російського керівника. Перше питання, що потрібно людині у якої все є? На мою думку це, неповага! Людство-розумний вид, якому властиве відчуття своєї значимості та переваги над іншими, а у нашому випадку, цю особу насправді знають всі! Без перебільшень, даний чоловік досяг неймовірного рівня у грі під назвою «життя», а коли всі рівні пройдені починаєш шукати іншу розвагу, або робити власну гру, у якій ти розробник. Дійсно не варто також забувати, що розробник може бути з манією величчі, та розробити гру не справедливою для інших. Друге питання має більш філософський характер, чи можливо зупинити душу, яку поглинула безконтрольна влада та впевненість у безкарності? Навіть звернувшись до інтернет джерел я не знайшов відповіді на це запитання. Тому спробую відповісти самому, я вважаю, що цей процес неможливо зупинити, можу обгрунтувати свої слова думкою одного політика, «якщо зробити всіх людей бідними, та кожному презентувати двадцять тисяч доларів, то кожен хто був багатим стане знову успішним, а хто був бідним, таким і залишиться».
   Я дуже сподіваюся, що в нашій країні все стабілізується, лідер країни агресора оговтається та припинить втручатися в тереторільну цілісність нашої держави. Війна- озброєний конфлікт між державами, але живучи у 2022 році, ми досі будемо так все вирішувати? У більшості немає розуміння того, що на нас можуть напасти, на даний час, все це пережиток минулого, темного минулого. Неможна втрачати людяність, ставати холоднокровним, відкидати моральні цінності, повертатися до того звіриного стану, який пережили не тільки наші предки, а й предки всіх національностей, нажаль вся планета пережила страх війни.

    Філософія мистецтва війни, зрозуміючи зможемо уникнути.

Саган Владислав
студент факультету харчових технологій та
управління якістю продукції АПК