Начальник Козелецького районного управління Головного управління Держпродспоживслужби Петро Приходьон: «Тим, хто має бажання бути лікарем ветеринарної медицини – обирайте для вступу НУБіП України»

     Інтерв'ю старшого викладача кафедри анатомії, гістології і патоморфології тварин Усенко Світлани Іванівни з начальником Козелецького районного управління Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області, Приходьоном Петром Івановичем: «Тим, хто має бажання бути лікарем ветеринарної медицини – обирайте для вступу факультет ветеринарної медицини Національного університету біоресурсів і природокористування України та запам’яиайте слова відомого ветеринарного лікаря і публіциста Сергія Степанович Євсеєнка: «Медицина лікує людину, а ветеринарія зберігає людство».

• Представтесь, будь ласка.

— Мене звати Приходьон Петро Іванович. Народився я у 1962 році в с. Карпилівка Козелецького району, Чернігівської області.

• Скажіть, що спонукало вас вибрати професію ветеринарного лікаря?

— Виріс я в селі, рано залишився без матері. Завжди допомагав батьку і бабусі по господарству, бо держали і корову, і свиней, а батько працював на фермі. Крім того, двоюрідний брат був вже ветеринарним фельдшером, а рідний брат учився у ветеринарному технікумі. То вибір професії вийшов сам по собі.

• Що можете сказати про Ваш шлях у професію лікаря ветеринарної медицини?

— Після закінчення в 1979 р. середньої школи я поступив в Козелецький ветеринарний технікум, який закінчив в 1982 році з червоним дипломом. Після закінчення технікуму, трошки попрацював фельдшером в колгоспі і в цьому ж таки році вступив до Української сільськогосподарської академії, яку закінчив в 1987 році.

• Скажіть, будь ласка, а що найбільше запам’яталося із студентських років?

— Студентські роки, це найкращі роки – роки юності та молодості. Той час був іншим, що нині до збройної агресії Росії проти нашої мирної країни, але це вже історія. Що запам’яталося? Краще я скажу, хто найбільше запам’ятався, з тих хто передавав нам юним, майбутнім лікарям ветеринарної медицини, свої знання. Це були високопрофесійні люди з великим багажем знань. Зокрема, всесвітньовідомий вчений-морфолог, професор Герман Олександрович Гіммільрейх, основоположник військової ветеринарно-польової хірургії, людина-легенда, професор Іван Омелянович Поваженко, професор кафедри хірургії Степан Іванович Братюха, професор кафедри акушерства Іван Сергійович Нагорний, професор кафедри терапії та клінічної діагностики Микола Олександрович Судаков, доцент цієї ж кафедри Володимир Ілліч Береза. Також в пам’яті залишилися професори Григорій Олександрович Хмельницький, Анатолій Йосипович Мазуркевич, Володимир Петрович Литвин, доцент Дмитро Михайлович Вовк та багато інших викладачів, які чудово читали лекції та проводили лабораторні заняття.

• Яким був ваш шлях у професії лікаря ветеринарної медицини?

— Як вже зазначав, я закінчив Українську сільськогосподарську академію у вже далекому 1987 році. По направленню поїхав у рідний колгосп, де працював на посадах ветеринарного лікаря, головного лікаря господарства. У 1994-1998 рр. працював головним лікарем Гнідинцівського нафтопереробного заводу, з 1998 по 2006 рр. працював завідувачем ветеринарної дільниці, з 2006 по 2009 рр. – начальником районної ветеринарної лікарні, 2009-2011 рр. – начальником управління ветеринарної медицини у Варвинському районі, а з 2011 р. по даний час працюю начальником Козелецького управління Головного управління Держпродспоживслужби у Чернігівській області.

• На початку нашої розмови ви зазначили, що ваші брати теж ветеринари. Скажіть, будь ласка, чи не підрахували ви загальний стаж вашої родини у нашій професії?

— Так, ми заради цікавості «підбивали» цей показник. На даний час родина Приходьонів має сумарний ветеринарний стаж біля 300 років.

• 300 років – це майже третина тисячоліття. А чи продовжує хтось із молодших членів вашої родини дорогу у професії ветеринарного лікаря?

— Так, два мої племінники обрали професію ветеринарного лікаря і працюють за фахом, зокрема Приходьон Михайло Володимирович працює завідувачем ветеринарної дільниці в нашому Козелецькому районі, а Приходьон Михайло Миколайович, до речі випускник нашої Alma Mater в місті Василькові в приватній клініці.

• Скажіть, будь ласка, чи відвідуєте ви  рідний факультет?

— Звісно ж буваю. На щастя там ще є ті, що мене вчили і ті кого я пам’ятаю ще студентами. Правда ті, що були в той час студентам вже самі стали професорами і високопрофесійними фахівцями, достойними своїх попередників.

• А що ви можете сказати про сучасний факультет ветеринарної медицини Національного університету біоресурсів і природокористування України, вашу Alma Mater? 

— В той час коли я навчався це був ветеринарний факультет Української сільськогосподарської академії. З тих пір минуло вже немало часу і життя внесло свої корективи – змінилися назви факультету і академії. Однак, не змінилося бажання співробітників рідного факультету до активного розвитку, розвитку як методів викладання, так і наукових досліджень. Це мабуть було закладено ще на початку існування нашого факультету. Наскільки я знаю історію свого факультету, то за 20 років свого існування, станом на 1940 рік  Київський ветеринарний інститут був кращим вищим ветеринарним навчальним закладом Радянського Союзу. Друга світова війна все це зруйнувала. За повоєнні роки наш факультет відродився. З часів мого студентства Україна стала незалежною державою. Світ став відкритим і наш факультет поступово почав розвивати контакти з ветеринарними факультетами закордонних університетів – бачити щось нове і запроваджувати це у себе. Як писав духовний батько нашого українського народу Тарас Григорович Шевченко «Чужого навчайтесь, але свого не цурайтесь». І факультет ветеринарної медицини НУБіП України навчається – переймає все те нове, що є у світі і постійно покращує свою матеріально технічну базу. Факультет свого не цурається – він зберіг все те краще, що було зроблено попередниками і розвиває. Для прикладу, кафедра і музей анатомії факультету – це шедевр анатомічної науки та анатомічної музейної справи, створені з великою любов’ю та відданістю своїй професії людьми. Не можу стверджувати, але думаю, що такої кафедри і музею анатомії мабуть немає в жодній країні світу. Варто згадати і про розвиток клітинних технологій, що завдяки співробітникам факультету активно впроваджується у ветеринарну медицину. Загалом на моєму рідному факультеті є багато новітнього та інноваційного.

• Що ви хотіли б порадити вступникам 2022 року?

— На жаль, вступникам 2022 року дещо не повезло. Почалася російська збройна агресія проти України і не просто агресія, а повноцінна війна. Разом з тим війна не привід для того, щоб не думати про освіту! Не дивлячись на те, що ворог зруйнував вщент українські міста, особливо у східних та південних регіонах нашої країни, зруйнував багато закладів освіти, в тому числі і вищої, вчитися і здобувати професію все одно потрібно! Ми віримо нашій державі і нашим Збройним силам, віримо в нашу ПЕРЕМОГУ, вона не за горами. Війна закінчиться і треба буде повертатися до мирного життя. Доведеться відбудовувати нашу країну. Відбудова країни – це не лише відбудова зруйнованих будинків, це також підготовка для майбутньої квітучої України високоосвічених і професійних кадрів, в тому числі і лікарів ветеринарної медицини. Зараз, на жаль, іде війна, війна з якої ми обов’язково вийдемо переможцями! Навіть під час цієї клятої війни нам, лікарям ветеринарної медицини, не бракує роботи. Хтось пішов у територіальну оборону, а хтось залишився виконувати свої професійні обов’язки. Лікарям ветеринарної медицини не окупованих районів Чернігівщини доводиться здійснювати не лише контроль за епізоотичною ситуацією, але й лікувати тварин. Крім того здійснювати контроль за цінами та запобігати появі стихійних ринків. Також ми активно організовуємо гуманітарну допомогу для територіальної оборони. Все це заради того, щоб якнайшвидше закінчилася війна, щоб молоді люди могли спокійно здобувати освіту і в найближчому майбутньому розбудовувати нашу рідну неньку Україну! Я гордий з того, що понад 40 років назад, обрав професію лікаря ветеринарної медицини і тим, що я є випускником того навчального закладу, що нині називається факультет ветеринарної медицини Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Звісно ж я, як лікар ветеринарної медицини, хочу побажати тим молодим людям, хто має бажання обрати цю професію, вступати на факультет ветеринарної медицини Національного університету біоресурсів і природокористування України. Я бажаю це не тому, що я закінчив цей факультет, а тому, що цей факультет дасть вам необхідні знання і відкриє перед вами великі можливості. Думаю, що не буду оригінальним, якщо скажу словами відомого ветеринарного лікаря і публіциста Сергія Степанович Євсеєнка: «Медицина лікує людину, а ветеринарія зберігає людство», пам’ятайте це!

• Дякую за розмову, Петре Івановичу.

— Дякую і вам, додам лише:

СЛАВА УКРАЇНІ!
ГЕРОЯМ СЛАВА!
ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!

Розмову провела Усенко Світлана Іванівна,
старший викладач кафедри анатомії, гістології
і патоморфології тварин ім. акад. В.Г. Касьяненка