«КОЛОС»івському роду нема переводу!

І це вже вкотре підтвердила минула субота – перша субота грудня, коли кожен випускник народного ансамблю пісні і танцю «Колос» імені С.А. Семеновського відкладає усі справи і поспішає в Alma Mater – зустрітися з великою дружною родиною, погомоніти, повеселитися, підтримати, відчути плече товариша і, звісно, подивитися концертну програму від діючого складу ( а хто не може фізично – поспішає до екрана, на якому обов'язково відображатиметься пряма трансляція). Їхній енергії і їхньому духу можна по-доброму позаздрити – сам святий Миколай погодився прийти до університетської малечі на день пізніше, аби дозволити колосистам відзначити свій день.

І хоч ніч напередодні була безсонною, все відбувалося за планом: спочатку відвідали улюбленого поколіннями керівника колективу С.А.Семеновського, якого ніколи не забудуть ці «бісові діти», а потім – актова зала НУБіП України. Обійми, вітання, поцілунки і – тиша: «Добрий вечір тобі, пане господарю!» зазвучало звідусіль: і зі сцени, і із зали. Саме цим твором розпочалася концертна програма 68-річного колективу , яка відразу перейшла у неймовірний вітальний «Кивак».

З вітальним словом до присутніх звернувся палкий шанувальник «Колоса» - ректор університету професор Вадим Ткачук, а несподіваним приємним сюрпризом учасникам колективу став грошовий подарунок голови наглядової ради університету Віктора Бойка для оновлення костюмів.

Подарунків було ще багато, бо про це подбала староста випускників «Колоса» Надія Гриценко-Коверга зі своєю командою.

6 грудня – ще й День Збройних Сил України, а багато колосистів зараз боронять нашу землю від рашистського нападника, тож коли на екрані з´явилися їхні фото, зал вітав своїх оборонців оплесками і стоячи. Тих, хто навічно залишився у строю, вшанували хвилиною мовчання.

А от патріотизм, особистий внесок у розвиток культури, збережння національних традицій, популяризацію патріотичної пісні керівників і випускників «Колоса» Почесними грамотами і Подяками відзначила Київська міська спілка ветеранів Афганістану, яка приготувала для учасників і гостей концерту ще й смачне частування.

На жаль, втрачаємо ми близьких людей не лише на війні. Про Станіслава Андрійовича Семеновського я вже згадувала, а не так давно пішов у засвіти «генеральний староста» «Колоса» Сергій Гречаний. Не згадати про них на зустрічі було б гріхом, тож у виконанні Ірини Горго прозвучала нова пісня – «Ми не забудемо тебе», а з екрана дивилися у зал такі рідні обличчя… І ще одна раптова печальна звістка сколихнула у цей день: не стало декана агробіологічного факультету Віталія Петровича Коваленка, який так любив співати … Для багатьох присутніх у залі він був однокурсником, другом, товаришем, для багатьох тих, хто стояв на сцені, - другим батьком-порадником. Хоч який гіркий клубок стояв у горлі, для Віталія Петровича прозвучала українська народна пісня «Сонце низенько», яка на «Голосіївській весні» стала візитівкою агробіологічного факультету.

Бурхливі оплески зривав кожен номер концерту – і ліричні «Моя ти земле калинова», «Єднаймося, люба родино», «Вербовая дощечка», і жартівливі «Ой мельнику, мельниченьку», «Виспівує соловейко», «Позволь мені, мати», і бадьорі «Гей, соколи», «Встань, козацька славо!», «Виступали козаченьки», «Козацьке весілля». Але чи найбільше овацій викликали солісти. І якщо Микола Качан, Марина Саута, Вікторія Ярмоленко, Владислава Дьякова вже були знайомі глядачам у цій ролі, то Ілля Надолинський, Єлизавета Титенко, Едуард Гізетдінов виступили як солісти «Колоса» вперше. Вони молодці!

Хореографічні постановки також були справжнім «бумом»: і «Полька-в'юнка», і «Буковинський святковий», і «Козачок», і «Гопак»… Але «Гуцульський»! Ось що написала у враженнях про нього першокурсниця Ангеліна Мартинова: « Це був вихор енергії. Шалений ритм чобіт, блиск металу і неймовірна синхронність. У залі — тиша. Усі, затамувавши подих, дивилися на цю силу, вилиту в русі. Вони танцювали не просто танець. Вони танцювали дух Карпат — гордий, вільний і нестримний. Це було мистецтво, від якого справді перехоплювало дух і яке на мить зробило всіх учасниками цієї древньої сили.»

І якщо вже про враження, то от вони. Спочатку – від випускників «Колоса» ( підгледіла у соцмережах):

Дякую за неймовірну зустріч! За те, що подарували нам неймовірні емоції, враження, та заряд енергії та позитиву на цілий рік! Це щось неймовірне! Енергетика просто зашкалювала! Вкотре переконуюсь, що Колос - це сім'я! Колос - це сила!

Олександр Єрмоленко

Дорогі мої КОЛОСИСТИ, хочу подякувати вам за те, що ви у мене є, за вашу надійність, доброту і душевне тепло. Дякую за те, що ви робите цей світ добрішим, веселішим, співочішим та танцювальнішим. Дякую за музику, що змушувала серце битися швидще, і пісні, які рідні моїй душі. Дякую за позитив, емоційні обійми, посмішки та поцілунки.

Ярослав Лофердюк

Колос - це родина, яка допомагає кожному за потреби. Це волонтерські збори на потреби наших захисників, на лікування самим колосятам та їх близьким, на відновлення зруйнованого житла та на потреби самого колективу. Це багато подружніх пар та кумів, що вже проросли одне в одного родинами і спільними історіями. Це підтримка Духу, віра в те, що культура, мистецтво роблять нас світлішими, чистішими душею, сильнішими та ближчими до Вищих сил. Бо талант для мене не інакше, ніж присутність Бога в людині.

Лідія Порицька

Сьогодні я спіймала себе на думці, що по-хорошому заздрю своїй маленькій донечці, яка у свої 8 місяців може бути причетною до дива. Уважно вдивлятися в барвисті костюми колосистів, пробувати на зуб намисто, тягати дівчат за стрічки, трішки підспівувати, наскільки може, добре знайомі пісні, що часто чує як колискові…

Щастя бути частиною неймовірної колосовської родини, що крізь роки несе українську культуру в маси. І моїй малечі це щастя доступне безлімітно і від народження. Найкращі люди сьогодні носили її на руках, бавили, цілували ніжки і щічки… А вона абсолютно спокійно приймала цю любов і ніжність, поглинала, як губка, все тепло, шо вирувало у залі. Це таке дивне відчуття, ніби світ тебе обіймає, зігріває, кружляє. І попри всі негаразди і виклики надихає гідно жити наше буремне життя.

Марія Бровінська

Всім дякую за цю зустріч! Всім, хто був присутнім, дякую, я Вас люблю! І взагалі, всі колосята найкращі. І не можна описати словами все щастя від того, що ми є такі один в одного! Ви всі неймовірні люди !

Ольга Хруленко

А тепер – від присутніх на концерті студентів-першокурсників:

Виступ колективу “Колос” став справжнім святом української душі. Артисти подарували глядачам не просто концерт — вони поділилися частинкою свого серця, таланту й величезного старання. Їхня енергетика, злагодженість і щирість створили атмосферу, яку хочеться пережити знову. Це був вечір, що залишає після себе світло.

Анастасія Ювченко

«Колосу» 68 років! От так задуматися: вже стільки років існує цей колектив, скільки ж роботи і зусиль докладено задля його існування! Цей творчий звіт – неймовірний. Розумію, як складно організувати таку злагоджену роботу, особливо в теперішніх умовах. Хоч я не часто буваю на таких заходах, але після цього у мене зʼявилось бажання приходити ще. На 3 години я повністю поринула в цю атмосферу, насолоджувалась піснями і танцями, які я, на мій подив, всі знала, тому що бабуся в дитинстві мені співала. Такі заходи дають і мотиви для роздумів про те, що робить нас українцями.

Вероніка Моторна

68 років - це вражаюча цифра, яка свідчить про довгу й багату історію колективу, його незламну любов до мистецтва та відданість справі. За ці роки ансамбль пройшов великий шлях, зберігаючи традиції та водночас відкриваючи їх новим поколінням. Дуже приємно бачити, що «Колос» продовжує розвиватися, надихати й об’єднувати людей так само сильно, як і багато років тому. Такі свята нагадують, наскільки багата і красива наша культурна спадщина, і як важливо, що молодь з такою любов’ю її зберігає. Після заходу залишилося тепле й натхненне відчуття, а також бажання глибше цікавитися народними традиціями. З нетерпінням чекатиму наступних подібних подій!

Головченко Анастасія

Це був не просто виступ, а справжнє свято української культури, таланту та відданості справі. Одним із найбільш зворушливих моментів став показ відео про підготовку ансамблю до концерту. Особливо мене вразили кадри, де вони продовжували працювати навіть тоді, коли у залі вимикалося світло. У темряві, при ліхтариках телефоні, вони не зупинялися — рухалися, співали, шукали способи зробити ще краще. Це було справжнє свідчення їхньої відданості, сили духу та любові до творчості. Тоді я зрозумів, скільки праці приховано за легкою,

святковою атмосферою, яку ми бачимо зі сцени

Атаманенко Назар

Це був не просто концерт. Це було подорож у саму серцевину нашої пам’яті, в коріння, що живить нас століттями. Концерт став тим рідкісним явищем, коли час не лише зупиняється — він зливається в єдине ціле: минуле, теперішнє й майбутнє дихають тут на одному ритмі.

«КОЛОС» — це національне надбання. Міст між минулим і майбутнім, де пісня стає молитвою, танець — вогнем, а костюм — розповіддю. Це мистецтво, яке не старіє, а набуває сили, і в цьому — його безсмертя.

Ангеліна Мартинова

А перед традиційним виконанням «Реве та стогне» була «вишенька на торті», яку відзначили усі без винятку: «Козацькому роду нема переводу» у спільному виконанні хорової і балетної групи. Вона, мабуть, стане черговим колосівським хітом. Тож нехай так і станеться: «Колос»івському роду не буде переводу!