Поетична майстерня: майбутні журналісти випробували «гравітацію слова»
Поетична майстерня: майбутні журналісти випробували «гравітацію слова»
У межах заходів, приурочених до Дня української писемності та мови, які щорічно проводить кафедра журналістики та мовної комунікації, а також плану роботи студентського наукового гуртка «МедіаТОР», доцент кафедри журналістики та мовної комунікації Наталія АДАМЧУК організувала й провела 28 жовтня поетичну майстерню для студентів-журналістів.
Зустріч розпочалася дискусією щодо важливості живого поетичного слова в сучасному світі, адже воно є відображенням нашої ідентичності та культури. А ще слово має силу об’єднувати чи роз’єднувати, будувати мости довіри між людьми, або ж, навпаки, руйнувати зв’язки і завдавати болю. Тож назва «Гравітація слова» поєднує закони фізики та силу мистецтва: фізична гравітація притягує предмети, а вдало підібране слово має здатність притягувати увагу читача, утримувати її та зближувати людей. Словесна гравітація означає, що кожне слово має свою глибину та цінність. А для нас, майбутніх журналістів, це ще й нагадування: навіть у польоті поетичної фантазії слово має «гравітацію» — відповідальність перед фактами та силу впливу на суспільство.
Кожен учасник зміг доторкнутися до Слова, відчути його наповненість, насолодитися вишуканими барвами звучання рідної мови у різних поетичних жанрах і форматах. Звучали рядки інтимної лірики Василя Симоненка, Івана Андрусяка, Сергія Жадана, філософська поезія Юрія Іздрика, вірші сучасних молодих, але вже відомих авторів, зокрема Артура Дроня (автора Радіодиктанту національної єдності), поетів-початківців Дар’ї Лісич та Андрія Штомпеля, звісно, й геніальне слово легендарної Ліни Костенко. Кожен декламатор прагнув передати власні емоції та відчуття, які переповнювали під час читання та роздумів над обраним твором. Через магію слова студенти не лише розкривали свій внутрішній світ і знайомилися ближче, а й допомагали слухачам відчути всю глибину та велич знакових постатей рідної літератури.
Звернулися також до однієї з найболючіших сторінок в історії нашої літератури - масових розстрілів в урочищі Сандармох у жовтні 1937 року. Тоді було знищено цвіт української інтелігенції, талановитих митців слова, а сама трагедія отримала назву «Розстріляне відродження». Наталія Василівна розповіла й про тих письменників, яких убила росія вже під час повномасштабної війни: Вікторію Амеліну, Максима Кривцова, Бориса Гуменюка, Володимира Вакуленка. Важливо, щоб пам’ять про них залишалася з нами, а твори, які вони встигли написати, читали й перекладали іншими мовами.
Такі зустрічі залишають глибокий емоційний слід, після них хочеться заглибитися в художнє слово і відшукати «своє» навіть тим, хто досі не вважає себе ліриком, адже «поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі» (Ліна Костенко).
Вікторія КАЛАНДІЙ,
студентка 2 курсу спеціальності «Журналістика»