Живе слово: неординарне засідання гуртка «Мовознавчі студії»

Відбулося незвичайне засідання гуртка. Його особливість полягає в тому, що ми поринули в стихію живого слово – незаангажованого літературними кайданами, лексико-семантичними канонами, граматичною регламентованістю, стилістичною вправністю. Ми, образно кажучи, добували його з вуст народу, де воно живе своїм повносилим життям. Кожен підготував свій репертуар запитань із провокативними нотками. Там були діалектизми (баняк, розчепірка, киндириця, бомбетля, кислуша), жаргонізми (зарубіжка, пара, вікно, двері, шпора, спиногриз, літробол), арготизми (дулясник, макохтій, ботень, хаза, хавало, варнага), потворний суржик (канешно, понятно, угол) і ще багато всякого. Обрали традиційний журналістський жанр – інтерв’ю, давали своїм респондентам волю, спонукали їх до невимушеного спілкування.

Здавалось би, усе добре. Мова буяє. Але… Після добутого матеріалу стало якось ніяково навіть страшнувато. Точилася довга й жвава дискусія. Її не завжди вдавалося зупинити навіть керівникові гуртка – Ніні Степанівні Степаненко.

Пристрасті вщухли. Гуртківці заявили: мову треба плекати, а мовців виховувати, ба навіть карати, якщо вони говорять те, що має в безкрайому мовному морі заборону.

Отож полімо бур’ян на мовному полі, хай слово наше буде чистішим від сльози!