«Як тебе не любити, Києве мій!», або Наше духовне мужніння

      Доброю традицією стало в нашій групі говорити про високе, духовне. Надихає нас на ці діалоги Микола Іванович Степаненко, наш куратор. На виховних годинах, а то й просто в розмовах він постійно ділиться своїми враженнями від вистав, концертів, творчих зустрічей.

Дивує нас, як може наш учитель усюди встигати, тримати руку на мистецькому пульсі. Замотивували журналістів-першокурсників друзі-колеги, тепер уже другокурсники. Вони розказали, як мандрували мистецьким Києвом торік, як побували в усіх театрах міста, відвідали багато вистав. Це нас прямо-таки зобов’язало побувати у храмах духовності. Тож і вирішили провести таку акцію, разом із Миколою Івановичем визначили точки нашої мистецької дислокації – усі театри, палаци. Зрозуміло, що групою зробити це важко з різних причин, і фінансових також, тож кожен із нас викроював час, аби переглянути спектакль, насолодитися оперою. Розпочинаємо не віртуальну, а реальну подорож у світ краси, яка рятує всіх.

І ось ми в театрі імені Лесі Українки. 1891 року в Києві з'явився перший постійний театр, антреприза режисера й актора Миколи Соловцова. 1941 року театрові присвоєно ім'я Лесі Українки. Ми відвідали це славнозвісне місце, прониклися його атмосферою, побували навіть на сцені й відчули дух епох та постатей, які в різні часи виступали на ній. Пощастило оглянути маленький музеї при театрі, де зберігаються декорації і одяг минулих епох. А ця минувшина сьогодні зачаровує своєю витонченістю та вишуканістю. У приміщення театру діє пункт волонтерства – плетіння сіток, – до якого можуть долучитися охочі, очікуючи дійство. Вистави просто причаровували з першої і до останньої секунди!

Над матеріалом працювали Іванова Крістіна, Пушенко Вероніка та Басараб Дарина

А зараз ми опинимося в прекрасному, величному, неповторному, незрівнянному Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, який був заснований 1920 року у Вінниці, а влітку 1926 року за рішенням уряду переведений до Києва. Вразив репертуар – актуальний для будь-якої вікової категорії. Ми отримали море чудових вражень від побаченого, погордилися величчю української культури.

 Над матеріалом працювали: Конончук Карина, Шелупець Марія та Шивчук Олена

Тепер ми в Національному академічному театрі опери та балету України імені Т.Г.Шевченка та Національному палаці мистецтв «Україна». Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г.Шевченка заснований 1867 року. Це дивовижна споруда, окраса столиці. «Архітектура театру змушує кожного зупинитися та зробити кілька фото, адже перед нами справжній витвір мистецтва, – не змовляючись вигукували ми. – Побачене – божественне!!!»

Національний палац мистецтв «Україна» — найбільша концертно-мистецька установа Києва та України, основне місце проведення концертів і політичних заходів у столиці. З 1970 року вона працює та гостинно розкриває нові горизонти відвідувачам.

Над матеріалами працювали: Прудка Влада, Ханенко Вікторія та Ткаченко Валерія

А ось постає зі своєю історією Жовтневий палац, офіційна назва якого – Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України. Будівля височіє київських пагорбах, вабить своєю красою та запрошує всіх охочих завітати до неї. Ми побачили Жовтневий палац у вечірній час, коли навколо все освітлювали вуличні ліхтарі. Постала незвичайної краси картина, очі розбігалися й ми не знали, на чому спиняти погляд. Про репертуар та побачене треба виповідати окремо. Сторінки історії Жовтневого палацу і величні, і трагічні. Його засновником є Вікентій Беретті. Саме він у 1838 році заклав першу цеглину фундаменту майбутньої споруди, що планувалася як один із корпусів Київського інституту шляхетних дівчат. Він проіснував до 1918 року. 1934 року Київ став столицею України, тут розмістили управління НКВС УРСР. Воно проіснувало до 1942 року. Про цю трагічно-криваву добу треба говорити в іншому контексті.

У роки Другої світової війни будівля зазнала руйнації. Реконструкція її тривала до 1957 року, а вже з 24 грудня цього року почав діяти Жовтневий палац культури, концертні зали якого вміщують понад 2000 глядачів.

Над матеріалом працювали Заєць Віталіна та Мажара Вікторія

Ось таку реальну подорож здійснили журналісти-першокурсники. Гарний початок, він неодмінно має знайти своє логічне продовження. Отож до нових наповнених духовністю зустрічей! Далі буде!!!

Упорядкувала розповідь Крістіна Іванова,
студентка 1 курсу спеціальності «Журналістика»