Повернення тварин додому

    До війни у нас була стайня, де утримували коней та займалися конкуром, весною збиралася приймати участь у Чемпіонаті України. З приходом чужинців на нашу землю все різко змінилося, сімя вимушена була покинути домівку - це було дуже непросте випробування для нашої родини. Лише згодом ми змогли повернутися на рідну Чернігівщину та взялися відновлювати господарство.

    Сім тижнів у полях тварини знаходилися під обстрілами. Випустили коней орки, коли зайшли до нас на територію, а за задньою стінкою стайні поставили далекобійну установку та автомобіль із боєприпасами.

   Тварини знаходилися на території, поки їх не почали ганяти танками, нібито для порятунку. Потім вони жили в найближчих полях до стайні, згодом знайшла там їх лежанки. Їх продовжували лякати та обстрілювати мінометним вогнем. Все це я змогла зрозуміти обійшовши пішки та на коні територію і всі поля в окрузі, поговоривши з місцевими, а також фермерами, які зіткнулися з тією ж бідою. Також знайшла пояснення, чому вони не повертаються додому - "страшно".

     Оскільки продовжувався обстріл довколишніх сіл, коні мігрували в тихіші місця і там були дуже довгий період часу. Коли окупанти покинули наші краї, ми приїхали їх ловити. По затишшю коні стали швидко пересуватися по районах і радіус їх пересування значно збільшився, що ускладнило пошуки, ми не знали, де саме вони знаходяться і запізнювалися на один день. Шукати по слідах не так вже й просто, по ораному полю сліди є, а ось на траві вони зникають.

    Щодня, з ранку до вечора, ми їх шукали по нерозмінованих полях і лісах, їздили з батманом близько сотні кілометрів на день, ходили самі пішки і конем, але все дарма. Нелегко було усвідомлювати, що день за днем ми ризикували, але нічого не знаходили.

    На стайню повернувся лише один із чотирьох поранений уламками кінь Мишко. Він потребував допомоги, був поранений, ми відразу почали лікування та помітили, що у нього почала трохи набрякати грудина, потрібно було робити операцію. Як сказав ветлікар, там був крихітний уламок, який вкрай складно визначити і помітити. Організм коня сам впорався на початковому етапі і став капсулювати стороннє тіло, але оскільки збільшилася рухливість тварини, активізувався абсцес. Зараз Мишко отримує все необхідне для одужання, повноцінний корм та щоденний догляд.

    Завдяки зусиллям всих небайдужим людей, у нас зібралася дуже дружня та завзята команда, якій все таки вдалося повернути і решту тварин. Давши їм час пожувати сіна і напитися води, ми почали огляд та обробку. Дещо згодом приїхав ветлікар - оглянув, зробив ін’єкції лікарських засобів та вітамінних препаратів. Тепер на них чекає реабілітація та щоденна любов вдома.

   Окрім щоденного пошуку коней допомагали доглядати за худобою, ділилися з односельчанами кормами для свійських тварин, допомагали фермеру прискорювати посівну.

Впевнена, що всі хто вимушені були покинути свої домівки, повернуться до них.

Марія Щербакова,
студентка 1 курсу 1 групи
спеціальності ТВППТ

Наталія Свириденко,

куратор 1 групи 1 курсу ТВППТ