До 100-річчя факультету тваринництва та водних біоресурсів: становлення науки та навчального процесу
Факультет тваринництва та водних біоресурсів бере свій початок ще з сільськогосподарського відділення Київського політехнічного інституту, яке було створено у 1898 році, а саме з кафедри загальної зоотехнії, від якої починається відлік історії факультету. Становлення та подальший розвиток факультету тісно пов’язані з діяльністю Устьянцева Василя Павловича, який був засновником та першим деканом факультету.
Народився Устьянцев В.П. 25 січня 1875 року в місті Вятка, Вятської губернії в багатодітній родині військового, він був 11-ю дитиною в сім’ї. По закінченню школи вступив до В’ятського реального училища, а потім в Ново-Олександрійський інститут сільського господарства та лісоведення (Польща), в якому у 1987 р. за рішенням ради інституту був залишений асистентом при кафедрі загальної зоотехнії проф. І.І. Калугіна.
Починаючи з 1889 р. Василь Павлович приступив до науково-педагогічної діяльності і в цьому ж році була опублікована його перша наукова праця в галузі годівлі «Про засвоєння сирого протеїну у висівках».
В 1904 році отримав спеціальність агроном I розряду і цього ж року був відправлений на стажування до Європи, де, зокрема, працював в лабораторіях німецьких фізіологів Карла Фойта і Натана Цунтца. У 1906 році в Новоросійському університеті захистив магістерську дисертацію на тему «Про харчування травоїдних тварин клітковиною і грубими кормами». Цього ж року Василь Павлович починає читати перший курс «Фізіологічні основи годівлі сільськогосподарських тварин».
В 1911 р. Василь Устьянцев був відправлений на наукове стажування до Німеччини, Данії та Швейцарії, після повернення у 1912 році він очолив кафедру спеціального скотарства, а в 1914 став професором цієї кафедри при Київському політехнічному інституті на сільськогосподарському відділені.
З 1920 року Василь Павлович очолював Науково-дослідну кафедру зоотехнії при Управлінні науковими установами. Також Устьянцев був запрошеним до участі у Всеукраїнському комітеті з дослідної справи та Науково-консультаційній раді Народного комісаріату землеробства України в якості наукового консультанту Київської, Носівської та Поліської крайових сільськогосподарських дослідних станцій.
У 1920 році Устьянцева В.П. було призначено деканом агрономічного факультету Київського політехнічного інституту, а з 1921 року – він став завідувачем кафедри загального скотарства.
В цей час велася робота над реорганізацією політехнічного інституту зі створенням двох нових інститутів: сільськогосподарського та ветеринарно-зоотехнічного. З 7 жовтня 1921 року, згідно з рішенням Губпрофосвіти, ветеринарно-зоотехнічний інститут вважається самостійною адміністративно-фінансово-господарської одиницею, яка відокремлена від Політехніки. На цей момент він має два факультети: ветеринарний і зоотехнічний. Устьянцева В.П. призначено проректором Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту, а пізніше, в січні 1922, він стає деканом заснованого ним зоотехнічного факультету.
Навчання майбутніх спеціалістів у той час проводилося трисеместрово: 1 триместр починався з жовтня місяця 1921 року, а закінчувався, згідно постанови Бюро від 24 листопада (журнал ч. 3) 1 грудня 1921 року, 2 триместр (весняний), згідно постанови Бюро від 22 грудня 1921 року (журнал ч. 5) повинен був розпочатися 15 лютого 1922 року, але у зв’язку з холодами фактично розпочався 13 березня (постанова Бюро від 7 березня 1922 року, журнал ч. 7) і тривав до 1 червня, 3 (літній) триместр – розпочинався викладанням лекцій з 1 червня і продовжувався 15 липня. З 15 липня до 15 серпня тривала літня перерва (канікули).
Вступна компанія на 1 курс розпочиналася після 15 серпня, прийомом по кольоквіуму, і повинна була закінчуватися до 1 вересня 1922 року, але згідно загального розпорядження вона була продовжена до 15 вересня, а фактично − до 1 жовтня.
З метою забезпечення факультету професорським персоналом, на катедрах спеціальних дисциплін, Радою інституту (Організаційна комісія та Рада професорів інституту) було ухвалено рішення заснувати при інституті 10 професорських стипендій, які хоч і не мають наукової ступені, але завдяки довгорічному практичному стажу, можуть підготуватись до професорської діяльності. Для отримання цієї стипендії були розроблені наступні вимоги: обрання Радою інституту після розгляду спеціальною комісією кандидата професорським стипендіатом на ту чи іншу дисципліну, щомісячних звітів стипендіата про хід його підготовчої праці, виготовлення кожним докладного конспекту курсу, прочитання прилюдно двох вступних лекцій. Відповідно цих вимог, до січня 1922 року, було обрано 10 стипендіатів, які затверджувались Губпрофосвітою. Проте зазначений спосіб ‟виховання професорів спеціальних дисциплін” не задовольнив Укрголовпрофосвіту при Наркомосвіті, яка приписом від 17 червня 1922 року Ч. 515/3824 запропонувала Інституту звернутися до вищих ветінститутів РСФСР та України, а також Галичини з закликом до професорського персоналу перейти до Київського Інституту, а стипендіатів прикомандирувати до різних дослідних катедр РСФСР та України. Таке розпорядження напередодні осіннього триместру ставило факультет в тяжке становище, бо професорів, які б погодились перейти до Києва з інших Інститутів не було, а стипендіати, зв’язані з Києвом службовими та сімейними обставинами, не мали змоги виїхати до інших міст для ‟власного виховання до професорської діяльності”.
Тоді, Інститутом, було вирішено змінити ‟спосіб виховання” стипендіатів в бік поглиблення їх наукового стану, для чого їм потрібно було витримати іспит по спеціальних дисциплінах та по дисциплінам близько сполученим, а також упродовж року опрацювати і прилюдно захистити науковий твір на право отримання вищої наукової ступені. Щодо даних змін була подана докладна записка на ім’я Укрголовпрофосвіти від 22 липня 1922 року Ч. 583 і Головпрофосвітою такий план було схвалено та затверджено приписом від 27 липня 1922 року Ч. 668.
20 серпня 1922 року всі стипендіати витримали перед спеціальними комісіями з професорів Інститут та вищих шкіл м. Києва іспити, кожний по свої спеціальній дисципліні та по 4−5 сполучним, а 25 серпня Наукова Рада Інститут присудила кожному з них ступінь Магістра і допустила до прилюдного прочитання вступної лекції. Після чого йому могла бути поручена та чи інша катедра, але для цього ще потрібно було прилюдно захистити наукову працю з спеціальної галузі.
В той же час керівництво факультету переймалося покращенням матеріально-технічної бази для проведення практичних занять. Багато разів піднімалося це питання перед різними установами, проте лише в травні 1922 року справа дійшла до здійснення. Так, розпорядження Губзему від 20 травня 1922 року Ч. 8522/1790 Інституту передавалось майно та будівлі бувшої ферми Губзему на Десятинному провулку, також було передане клопотання до Наркомзему про одержання племінної худоби, або коштів на її придбання. На базі отриманої ферми малося на меті заснувати експериментальний Інститут по молокознавству з виготовленням лічебних препаратів з молока (Постанова Бюро від 29 грудня 1921 року, журнал ч. 5), там же планувалось облаштувати лабораторію по молокознавству, для практичних занять студентів.
В 1923 році для забезпечення практичного навчання студентів розпочалася організація Зообази на Курінівці і утворення ‟продукційних галузей” скотарства, свинарства, птахівництва і рибальства в ‟Зразково-Навчальнім Господарстві” в Романівці (на Білоцерківщині). Там студенти, в відчитному році, провели практичні роботи по молочарству, рогатій худобі, свинарству, одгодованню гусей та акушерству. В значному розмірі було поставлено інкубацію та виховування курчат і качок, влаштовано колекцію гістологічних препаратів по птахівництву та ембріології птиць. Також студенти відбули і сільськогосподарську практику на Зообазі та в ‟Зразково-Навчальнім Господарстві” в Романівці.
Навчання на зоотехнічному факультет на той час проводилося на таких спеціальних катедрах: Скотарство загальне, Молокознавство, Конярство та кіннозаводство, Свинарство, Вівчарство, Птахівництво та кролярство, Рибництво, Пасішництво.
По закінченню навчання студенти на катедрах захищали дипломні роботи.
Перший випуск на зоотехнічному факультеті відбувся у 1925 році. Дипломи зоотехніка отримали всього 10 випускників.
З 1930 Василь Устьянцев перейшов до новоствореного Всесоюзного інституту тваринництва, де очолив лабораторію годівлі і обміну речовин сільськогосподарських тварин де під його керівництвом проводяться дослідження із отримання збагачених білком кормових дріжджів, згодовування тваринам азотистих речовин небілкового походження, пошуку способів економного використання білкових речовин у кормах. Окрім проведення експериментальної роботи координує дослідну роботу з годівлі сільськогосподарських тварин у зоотехнічних науково-дослідних установах, що входили до системи ВАСГНІЛ. У цей період В.П. Устьянцев працював над встановленням єдиної методики проведення дослідів з годівлі сільськогосподарських тварин. Його книга «Кормление сельскохозяйственных животных» (1933) одержала гриф підручника для сільськогосподарських вищих навчальних закладів. Водночас за редакцією науковця видано збірник «Методика зоотехнических исследований по кормлению сельскохозяйственных животных».
Ще одним напрямком досліджень В.П. Устьянцева було вивчення мінерального живлення сільськогосподарських тварин. Він одним із перших у СРСР провів серію дослідів і започаткував системне вивчення питань обміну кальцію і фосфору у молочних корів і телят.
В.П. Устьянцев виявив поглиблений інтерес до проблем індивідуального розвитку сільськогосподарських тварин. Разом із С.В. Серапіним узагальнив досвід, накопичений в СРСР та за кордоном у цьому напрямі й розробив рекомендації для раціоналізації прийомів вирощування молодняку великої рогатої худоби молочного напряму продуктивності. У 1933 р. В.П. Устьянцев, як член комітету по сівозмінах при Народному комісаріаті земельних справ СРСР, приїздить в УСРР, де бере активну участь у проектуванні сівозмін, відстоюючи інтереси тваринництва. Учений також був членом Всесоюзного науково-інженерно-технічного товариства з тваринництва та його головою Московського обласного бюро, активним учасником різних обласних нарад спеціалістів.
У 1934 р. Василя Павловича запросили до Московського інституту конярства, де він читав курс лекцій з годівлі та обміну речовин. Під його керівництвом було вдосконалено методику визначення перетравності кормів у коней.
Далі буде…
Руслан Кононенко,
декан факультету тваринництва
та водних біоресурсів
