Крим – біль татар і українців, урок для України і світу, предмет для осмислення фахівцем

   Широко в народі побутує переконання про те, що час лікує. Насправді ж лікар із часу нікудишній. І покладатися на час у такому разі, як кажуть, собі дорожче. Бо з часом лише зміщуються акценти: те, що було актуальне за одних умов та обставин, втрачає свою актуальність за інших. Тоді як, незагоєні вчасно, але забуті фізичні, а надто душевні рани мають властивість з часом давати рецидиви, приводити до непоправних наслідків.
   Зовсім інша річ – підібрані зі знанням справи ліки: для тіла, для душі і навіть для свідомості або ж розуму. І якщо справою лікування тіла та психіки займаються фахівці у медичній галузі, то «лікування» свідомості чи розуму – справа гуманітарія. Суть же подібного лікування полягає насамперед у профілактиці упереджень, «видаленні» стереотипів, відновленні «імунітету» свідомості, насамперед критичного мислення, а поряд з тим «калібрування» здорового глузду та поглиблення відчуття доцільності, що безпосередньо сполучене з естетичним смаком.
   Подібне зцілення стосується як щодо світогляду загалом, так і щодо бачення суті конкретних фактів та подій зокрема. Взяти хоча б для прикладу півострів Крим, події в Криму і навколо нього. Тим більше з огляду на те, що з 18 по 21 травня 1944 року вчинявся факт примусового виселення кримських татар, на той час вже корінного населення Криму, з їх Батьківщини. Офіційні джерела, принаймні українські і, звісно, кримськотатарські згаданий факт називають депортацією кримськотатарського населення до республік Середньої Азії, насамперед північного Казахстану та північного Передуралля, тобто у малозаселені регіони колишнього Радянського Союзу.
   Згадане переселення частиною фахівців оцінюється як геноцид кримськотатарського етносу, тоді як, офіційні інститути Російської Федерації навідріз відмовляються визнавати депортацію геноцидом, хоча людські втрати, яких зазнали кримські татари під час депортації і в перші роки по ній, колосальні. За різними оцінками вони складали від 27 до 46,2 відсотків, що, безумовно, позначилося на генофонді етносу. Про моральні збитки як для окремих кримчаків, так і етносу загалом годі й говорити.
   При цьому, попри те, що офіційною і водночас досить зручною для недалекоглядних аналітиків та широкого загалу «причиною» депортації вважається масове співробітництво кримчаків з нацистською Німеччиною у ході Другої світової війни, дійсні підстави згаданого виселення залишаються за завісою «утаємниченості».
   Причин для «утаємничення» згаданого та величезного спектру інших фактів національного чи світового масштабів, очевидно, є кілька. По-перше, ті, хто отримують вигоду з тих чи інших подій, безпосередньо зацікавлені у приховуванні «кінців у воду» зі зрозумілих причин.
   По-друге, до виваженого сприйняття значної кількості фактів, як вони є, практично не готова більшість представників людства, оскільки подібні факти просто «не вписуються» у досить примітивну картину світу пересічної людини, а отже викликають у неї щонайменше когнітивний дисонанс. Тобто йдеться про те, що значна частина фактів, отримай вони офіційне підтвердження, викликала б у переважної більшості людей шок, а далі породила б роздратування та спонукала б до деструктивних дій. А це загрожує масштабними соціальними потрясіннями з непередбачуваними наслідками, швидше за все, непоправними.
   По-третє, як би те дивно звучало на перший погляд, встановити істинні причини яких би то було подій людині не до снаги принципово, оскільки пізнання – лише інтерпретація. Хоча непідготовленій людині надто тяжко навіть визнати слушність твердження про те, що принципово не існує готових відповідей на будь-які питання; натомість є умови (мотиви), обставини (причини), метод (ресурси і можливості), котрі і визначають функціональну відповідь, тобто таку що задовольняє певним очікуванням в конкретній ситуації.
   Зрештою, по-четверте, як невпинно демонструє саме життя, події та речі свідчать самі за себе, тоді як, слова відволікають увагу від свідчень.
   Проте, щоб охопити все вище сказане так, аби воно набуло очевидний зміст, безумовно потрібна відповідна підготовка. А тут, до речі вам у нагоді може стати гуманітарно-педагогічний факультет.
   Для допитливих і заряджених на відкриття молодих людей, котрі прагнуть відбутися як висококваліфіковані фахівці на управлінсько-представницькій та/або інформаційно-аналітичній ниві, двері університету відкриті для вступу на низку гуманітарних спеціальностей, зокрема «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії». Опановуючи згадану та інші гуманітарні спеціальності, що їх пропонує гуманітарно-педагогічний факультет, студент має добре підґрунтя для розвитку як в плані оперативних інтелектуальних можливостей, так і становлення як особистості та індивідуальності. Університет сформував досить сприятливі для цього умови, починаючи з високопрофесійного викладацького складу, завершуючи однією з кращих на всю Україну матеріально-технічних баз.
   І на завершення, що з впевненістю можна стверджувати, так це те, що у стінах НУБіП України світогляд студента зазнає суттєвих якісних змін, значно зростає потенціал оперативних можливостей, відкриваються широкі перспективи подальшої професійної діяльності.

Калуга В.Ф.,
професор кафедри міжнародних відносин та суспільних наук