Яружно-балкові системи – це невід’ємна частина ландшафту, та заліснювати їх треба лише науково-обґрунтовано

4 серпня 2020 року

     

     До переліку наукових здобутків кафедри відтворення лісів та лісових меліорацій додалася ще одна захищена докторська дисертація. Свої більше ніж 20-річні дослідження презентував Володимир Малюга у роботі «Фітомеліоративні основи функціонування захисних лісонасаджень на яружно-балкових землях рівнинної частини України». Звісно, наукові досягнення повинні бути опубліковані не лише у наукових виданнях та впроваджуватися у виробництво, а й доноситися загалу у популярній формі. Тож вирішили поспілкуватися із Володимиром Миколайовичем за темою дисертації.

 

  • Що ж таке фітомеліорація? Здебільшого, для не фахівців це слово асоціюється із осушенням чи зрошенням території.

     – Зовсім ні. Осушення чи зрошення це гідротехнічна меліорація, а термін складається з двох частин – фіто (рослина) і меліорація (поліпшення, але не звичайне, а тривале й докорінне). Просто кажучи, поліпшення стану еродованих земель за допомогою рослин, їхніх угруповань, наймогутніші з яких лісові, де представлено потужне біорізноманіття. Залуження, тобто застосування трав’яних рослин, теж корисне і важливе, проте поступається лісу. А ось їх оптимальне поєднання – найкращий шлях до природного відновлення еродованих територій.

  • Чому досліджували саме насадження на яружно-балкових землях?

     – Яружно-балкові землі – це прояв водної ерозії, що завдає глибокі «рани» ґрунтовому покриву, руйнує його, а причини можуть бути різні – і природні фактори, й людська діяльність. Найчастіше, все ж таки, причиною виникнення ярів є недолуге землекористування. У підсумку, на таких землях маємо лінійні розмиви і дуже строкаті ґрунтові умови – від слабко змитих, до дуже сильно змитих або розмитих до материнської породи, чи намитих по дну й конусах виносів. А ліс – це охоронець і справжній творець ґрунту.
     До того ж, у рівнинних умовах лісокультурний досвід напрацьований і майже всі можливі території заліснені (лісовідновленні), а реальне збільшення лісистості можливе саме завдяки залісненню яружно-балкових земель. До прикладу, на плані площа великого яру становить, скажімо, 4,0 га, а враховуючи протяжність відкосів і дно, матимемо фактичну площу більшу, залежно від глибини яру і крутизни схилів.

  • У роботі основна увага присвячена грунтопокращенню під впливом лісових насаджень. Чи можете Ви розповісти яким саме чином це відбувається?

     – Працюючи над докторською науковою роботою, слід визнати, що взявся за досить важливу, відповідальну і дуже не просту справу. За період з 1991 по 2018 рік було закладено 200 тимчасових, 40 стаціонарних пробних площ і 90 ґрунтолісотипологічних станцій у їхньому складі. На стаціонарах дослідження велися 20 років із охопленням вікового інтервалу насаджень від 3 до 95 років. В ідеалі могло бути лише 3 дослідних ділянки, на яких провести спостереження за вказаний період, що, звичайно, не реально. Тому було прийнято рішення в доборі екологічних рядів – захисних лісових насаджень різних вікових періодів росту і розвитку деревних рослин із максимально можливо близькими лісорослинними умовами, що досить складно, але, завдяки великій кількості дослідних об’єктів, можливо.
     Як результат кропіткої праці, сміливо підсумую, що грунтопокращення є динамічним процесом, а якісні етапи екологічного відновлення еродованих ґрунтів мають чітке співвідношення із віковими періодами росту і розвитку деревних рослин. Молоді насадження у віці до 15 років самі адаптовуються до нових умов зростання, формують намет, однак уже в цей період відбувається уповільнення та різке зменшення процесів ерозії, у віці 16-30 років у насадженнях відбувається інтенсивна диференціація, боротьба за існування, накопичується підстилка і в цей же час спостерігається поліпшення фізико-хімічних властивостей ґрунтів, та найсуттєвіший вплив проявляється саме тоді, коли насадження має сформований лісовий біогеоценоз і стає саморегульованим.
     Узагальнити вдалося кількісні показники інтегрального впливу захисних лісових насаджень різних етапів росту та розвитку деревних рослин і їхньої структури на властивості еродованих ґрунтів завдяки інтегральному коефіцієнту ґрунтопокращення.

  • Чи можна сказати, що меліоративні функції – це по-сучасному називається «екосистемі послуги»?

     – Так, тільки монетизацію екосистемних послуг від полезахисних смуг, що захищають сільськогосподарські угіддя від вітрової ерозії, можна унаочнити у вигляді додаткового врожаю культур, а от оцінити збереження ґрунту як фітомеліоративну властивість насаджень у яружно-балкових землях складніше.
Зростання насадження і зміна середовища – це взаємозалежний процес, а після 60 років захисне протиерозійне насадження є саморегулюючою екологічною системою, тобто настає екологічне відновлення еродованих земель, перетворення їх у продуктивні, важливі для господарського використання території. У цей віковий період відбувається максимальний прояв усіх функцій захисних лісових насаджень, або ж «екосистемних послуг»: енергетичної, продукування, депонування вуглецю, водорегулювальної, водопоглинальної, ґрунтозахисної, кольматувальної, ґрунтоутворювальної, гуміфікації, мінералізації, відновлювальної, рекреаційної, санітарно-гігієнічної, естетичної, виховної, кліматорегулювальної, екологостабілізувальної.
     У оптимальному варіанті під час оцінки використання лісових ресурсів необхідно виходити не з окремих компонентів лісу, а всієї системи. Для моніторингу стану протиерозійних насаджень за період росту і розвитку деревних видів рослин обрано показник напруженості життєвого простору. Він являє собою відношення показників середньої висоти насадження до абсолютної повноти (суми площ перерізів стовбурів). Саме завдяки йому вдалося у кількісних показниках оцінити стан насаджень.

  • Ви значну увагу приділили також листяному опаду і лісовій підстилці. Ми ж у парках міста на схилах спостерігаємо, що відповідні служби листя згрібають і вивозять. Чи це правильно?

     – Якщо відповідати образно, то такі дії службовців парків, позбавляють лісостани нормального життя, оптимального харчування. Справа в тім, що органічний опад під час його мінералізації повертає на поверхню ґрунту легкодоступні поживні речовини, які деревні рослини з великими енергетичними витратами видобувають із ґрунтової товщі. Якщо стисло давати відповідь – то відбувається порушення налагодженого природного механізму ґрунтоутворення.

  • У роботі Ви досліджували насадження робінії псевдоакації (акації білої). Останнім часом екологічна спільнота звертає увагу, що це вид інтродукований і досить агресивний, інвазійний. Як Ви вважаєте чи варто й надалі використовувати такі види у захисному лісорозведенні?

     – Захисне лісорозведення, як термін, має надто широке використання. На яружно-балкових землях вказаному виду слід низенько вклонитися за те, що робінія псевдоакація чи не єдина здатна рости на сильно та дуже сильно змитих ґрунтах, а маючи коренепаросткову здатність добре скріплювати ґрунт кореневою системою від розмивання. Під час створення та вирощування полезахисних лісових смуг цей інтродукований вид є інвазійним і дійсно досить агресивним, тому слід уникати його застосування, окрім, можливо крайніх південних регіонів країни, де на ґрунтах каштаново-солонцюватого комплексу важко запропонувати альтернативу. Там просто робінія псевдоакація сама ледь виживає і тому агресивність її мінімальна, а то й відсутня. Варто до підбору деревних видів рослин підходити зі знанням справи і диференційовано.

  • За словами вчених, які вивчають біорізноманіття Степу, заліснення яружно-балкових земель на півдні України призвело до знищення останніх осередків природної степової флори, а інвазійні види витісняють місцеві види. Чи це дійсно так? Чи може бути шкода від заліснення таких земель?

     – Природну рослинність знищило не заліснення, а розорювання, що також і спричинило утворення яружно-балкових земель.
     Звісно, якщо мова йде про інвазійні види, то має бути моніторинг їх впливу. Частково відповідь вже мала місце на початку розмови. Лише додам, що підхід має бути диференційованим із використанням здорового глузду. Звичайно, не слід все суцільно заліснювати, конче необхідно зберегти і осередки степової рослинності, проте вони на «робочих ділянках», тих де формується концентрований поверхневий стік (тальвег) і лінійні розмиви малоефективні, там мають бути інші заходи – гідротехнічні та лісомеліоративні.

  • Ви збирали матеріали понад 20 років і у свої 66 років, що заслуговує особливої поваги, представили результати публічно. Звісно, у сучасному світі ми бачимо захищені докторські роботи за 5-10 років після отримання наукового ступеня кандидата. Чи можна назвати результати Вашої роботи трохи застарілими?

     – Застарілими варто вважати існуючі підходи до природного середовища, коли завдяки вихованій байдужості спостерігаємо за нищенням Матінки-природи. Розораність земель в Україні є найвищою в світі й досягає 57% території країни та майже 80% сільськогосподарських угідь. У Європі не більше 35%. У роботі ж висвітлено систематично зібрані багаторічні дані, які будуть актуальні у будь-який час і допоможуть відновити природні багатства України та збалансувати співвідношення різних категорій земельних угідь – ріллі, лісів, луків тощо.

  • Чи могли б Ви зі свого досвіду назвати основні 3 принципи успішного створення захисних лісонасаджень на яружно-балкових землях рівнинної частини України?

     – Яружно-балкові системи – це невід’ємна частина ландшафту, та заліснювати їх треба науково-обґрунтовано із дотриманням таких принципів:

  • підходити до заліснення системно, враховуючи увесь водозбір і землекористування на ньому;
  • диференційовано обирати системи обробітку ґрунту, видовий склад, агротехнічні й лісівничі заходи;
  • вирощувати складні за формою і мішані за складом лісові культури.


Розмовляв аспірант
кафедри відтворення лісів та лісових меліорацій
Юрій Іваненко

 

Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015Регіональні навчальні заклади (синій)

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook