Випускник факультету ветеринарної медицини НУБіП України Богдан Нечаєв: «Лікар ветеринарної медицини – це не просто професія, це безграничне терпіння, порядність, сила духу та живий розум»

Для кожного з нас, хто отримав освіту, незабутніми є стіни своєї Альма-матері, яка відкрила дорогу в майбутнє, дала професію, наставників і друзів на все життя. А́льма-ма́тер (від лат. almamater – «мати-годувальниця») – старовинна студентська алегорична назва університету. Нині це слово використовується для означення місця, де ти виховувався, здобував освіту, набував професію. Сьогодні ми хочемо поговорити про одну з найстаріших професій у світі – професію лікаря ветеринарної медицини і випускника факультету ветеринарної медицини НУБіП України, який не забуває свій факультет та викладачів і ділиться своїми спогадами та успіхами – Богдана Нечаєва.

- Богдан, де Ви сьогодні працюєте? Розкажіть про себе.
- З моменту закінчення бакалавратури я стажувався та працював у різних клініках ветеринарної медицини з дрібними тваринами на посаді асистента ветеринарного лікаря. Після здобуття повної освіти (магістр), почав працювати в клініці ветеринарної медицини «Злата» з дрібними тваринами, де і працюю до нині. З дитинства я мріяв бути корисним суспільству та допомагати іншим. В цьому я бачив сенс свого життя – допомагати іншим. В моїй сім’ї родичів, які б мали професії, пов’язані з лікарською діяльністю, немає. Ветеринарна медицина з самого дитинства приваблювала мене і я планував своє майбутнє життя за покликом серця. Так склалося, що після закінчення школи я цілеспрямовано вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування України на факультет ветеринарної медицини, де навчався з 2010 по 2014 роки на ОС "Бакалавр", а з 2014 по 2016 роки здобував освітній ступінь "Магістр".

- Що Вам найбільше згадується за роки навчання на факультеті ветеринарної медицини?
- Насамперед згадуються мої перші кроки після закінчення школи та вступу до університету. Цей величезний 12-й корпус, наповнений новими для мене запахами формаліну, клініки, лікарських препаратів, специфічний за своїм плануванням, яке більше не повторюється в жодному з корпусів університету. Згадується величезний об’єм інформації, котра нам надавалась в порівнянні зі шкільними роками. Перші заняття з анатомії, коли задавали вивчити назви хребців українською мовою, відділи хребта тварин, їх назви на латинській мові, відмінності і видові особливості – це було справжнім випробуванням для студентів. Потрібно було вивчати якомога більше інформації. Необхідний був час, щоб адаптуватись, не панікувати, навчитись правильно розподіляти свій час. Перші модульні роботи, колоквіуми, практичні та лабораторні роботи – спогади повертають мене знову у ті часи. Згодом до цього звикаєш і це вже є нормою. На старших курсах згадується виїзна практика в науково-дослідні господарства, приватні господарства, де викладачі та фахівці ветеринарної медицини розказували та показували з практичної сторони, що наша професія – це не тільки лікування хворих тварин, а й профілактика, організація та дотримання санітарно-гігієнічних норм, забезпечення їх виконання та контролю. Також згадується підготовка і захист випускної роботи, яку я виконував на кафедрі ветеринарної гігієни ім.проф. А.К. Скороходька, робота у бібліотеці над літературою, а також з дипломним керівником над доповіддю. З теплотою в душі згадую ці чудові моменти навчання та перебування в університеті. На думку спадають тільки приємні спогади, над тодішніми студентськими невдачами і образами лише посміхаюсь.

- Що головне у професії лікаря ветеринарної медицини? Кому б Ви порадили отримати цей фах?
- Кажуть, якщо тобі важко, то ти на правильному шляху. Шлях до лікаря ветеринарної медицини ніколи не був легким. Необхідно щоденно поповнювати багаж своїх знань та практичних навичок, виховувати в собі терпіння та посидючість, віддано працювати. Я ні разу не жалкував у виборі майбутньої професії та вступу до НУБіП України на факультет ветеринарної медицини, адже, за весь шлях навчання мене оточували цілеспрямовані люди, студенти, викладачі та справжні професіонали своєї справи. Головне у професії лікаря ветеринарної медицини – ставити мету та йти до неї. Не відразу швидко, але маленькими кроками йти і йти, незважаючи на труднощі, помилки і невдачі. День, прожитий без нової інформації, вважається втраченим. Це все потребує багато часу. Ветеринарний лікар – це не просто спеціальність, це безграничне терпіння до господарів та їх тварин, порядність, сила духу та живий розум. Лікар повинен постійно працювати над собою, трудитись, щоб знання не помарніли та не вичерпались. Головне для мене – лікар має робити все можливе, все, що в його силах, та навіть більше, щоб допомогти тварині та задавати собі питання: «Хто, якщо не я?». Раджу отримувати фах тим студентам, які дійсно прагнуть навчатись, які йдуть за покликом свого серця та мрій. Як кажуть мудрі філософи: «Час – це найцінніше в нашому житті і його неможливо повернути». Тому не потрібно його марнувати в тяжкому навчанні професії, якщо Ви не плануєте стати лікарем ветеринарної медицини.

- Чи траплялись у Вашій практиці незвичайні випадки чи тварини, яких приходилось лікувати вперше?
- Взагалі так склалось, що я займаюсь лікувальною практикою дрібних домашніх тварин (коти, собаки). Одного разу в клініку поступив виклик від жінки, яка в паніці просила надати медичну допомогу її домашній тварині – Пушинці. Ситуація склалась така, що під час прогулянки на її тварину напали собаки та сильно її покусали. Після уточнення загального стану, адреси проживання та консультування щодо надання першої допомоги, я зібрав все необхідне та вирушив на виклик. Місцевість, в яку довелось їхати, виявилась приватним сектором. Моя уява малювала в голові кішку – Пушинку, а на місці мене зустріла господарка з вагітною козою. Для мене такий пацієнт був перший та надзвичайний. В студентські роки практичні заняття ми проводили на свійських тваринах. Тому я взяв себе в руки та надав допомогу незвичайному для моєї практики пацієнту – козі Пушинці, яка швидко одужала і віддячила мені добрячим стусаном.

- Якби було можливо прожити по-новому своє життя, чи обрали б Ви професію лікаря ветеринарної медицини?
- Я часто задумуюсь над таким питанням: «Ким би я міг стати в цьому житті?» та чітко розумію, що без вищої освіти багато дверей були б переді мною закритими. Так само, як при відливанні колокольних дзвонів до сплаву металів додають благородний метал – срібло для мелодійного звучання, так і в мене наша Альма-матер додала благородний метал – знання. Тому я чітко впевнений в своєму виборі професії. І якби було можливо прожити по-новому своє життя, то я, не роздумуючи, обрав би професію лікаря ветеринарної медицини.

- Богдан, як Ви проводите вільний час від роботи в клініці ветеринарної медицини?
- Звичайно, як і в кожної людини, в мене є вихідні. Але, враховуючи специфіку професії, я завжди намагаюся бути на зв’язку зі своїми колегами по роботі та клієнтами. В голові думки та переживання за стан пацієнтів, правильність та ефективність призначеного лікування. Але це мені не заважає займатись улюбленими справами. Захоплень в мене багато: акваріумістика, вирощування кімнатних рослин, лозоплетіння, катання на велосипеді та риболовля. Кожному із моїх захоплень я намагаюсь приділити достатньо часу та не уявляю своє життя без них.

- Ми знаємо, що у Вашому житті особливе місце займає участь у церковній службі.
- Я допомагаю в проведенні богослужінь в Свято-Покровському храмі на Пріорці, якому вже понад 100 років. Займаюся я тим, що на двунадесяті (великі) свята, храмові, недільні дні я не даю людям вранці спати – дзвоню у дзвони, які скликають усіх вірян на службу. Хочу зазначити, що у великі свята, такі як Пасха, всім бажаючим дозволено дзвонити у церковні дзвони і я показую вірянам, як це правильно робити. Допомагаю в підготовці храму до служби, а також в організації правильної і мелодійної роботи дзвіниці.

- Що б Ви наостанок побажали викладачам та студентам своєї Альма-матері?
- Дуже дякую Альма-матер, особливо колективу факультету ветеринарної медицини, за путівку в життя! Я працюю за фахом, маю хоч і складну, але дуже цікаву роботу. Бажаю студентам рідної Альма-матері реалізуватися в обраній спеціальності, бути фахівцями, які готові взятися за важку, навіть невдячну роботу. Бути людьми, які не повинні лякатись ніякої роботи. Ще хочу побажати наполегливості, активності, всіляких успіхів у розвитку. Бажаю викладачам не забувати своїх студентів, а студентам не забувати своїх викладачів і не припиняти навчатись в подальшому житті, досягти поставлених цілей на життєвому шляху.

Ми також дякуємо Богдану за цікаве інтерв’ю, бажаємо успіхів, сил і натхнення у важкій, але такій потрібній праці! Ми пишаємося Вашими досягненнями, Богдан, і підтримуємо Вас на тернистому і непростому шляху, який Ви собі обрали.

І на завершення – майстер-клас «Дзвонар» від лікаря ветеринарної медицини, випускника НУБіП України факультету ветеринарної медицини Богдана Нечаєва.

Розмову провели професор Лариса Шевченко і доцент Віта Михальська