Повоєнна допомога родинам загиблих. КСГІ. 1949 р.
Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
цикл А. Малишка «Україно моя»
Не один мільйон українців поклав своє життя в Другій світовій війні. Війна спричинила корінні демографічні зрушення в Україні. За даними Лисенко О. з 1 січня 1941 р. до 1 січня 1945 р. населення республіки зменшилося з 41 млн. до 27,4 млн. чоловік. Нацистський «новий порядок», спрямований на масове знищення населення, істотно підірвав генофонд України. Внесок України у перемогу над нацизмом і фашизмом ліг на плечі народу тягарем неймовірно важких утрат, які зазнав він безпосередньо на фронтах війни: з понад 7 млн. чол. мобілізованих близько 3,5 млн. наших земляків полягли в боях, померли від ран або пропали безвісти в лавах Червоної армії. Кожен другий з тих, хто лишився живим, став на все життя інвалідом. Кількість наших співвітчизників, які загинули в боях на боці інших держав, досі встановити не вдалося. Та, без сумніву, вона суттєво збільшить цей скорботний мартиролог.
… Ні осель, ні могил – нічого.
Тільки мертва дорога й вись.
Тільки ясен самотній вбого
Біля пругу чорно схиливсь.
М. Федунець
А все розпочалося 22 червня 1941 р. … День, коли Німеччина почала наступ на СРСР. З перших днів Україна стала ареною бойових дій. Удару зазнала й столиця Радянської України – м. Київ. Голосіївський ліс, де були розташовані сільськогосподарський, ветеринарний, лісотехнічний інститути, став свідком жорстоких боїв радянських військ та ополченців із ворогом. 23 червня 1941 р. вийшли накази по інститутах про загальну мобілізацію. До лав Червоної Армії вступило понад 1000 студентів і співробітників голосіївських інститутів, понад 200 викладачів і студентів – до народного ополчення. Понад 400 юнаків і дівчат увійшли до загонів захисту важливих об’єктів Голосієва.
У той же час було видано накази про евакуацію всіх Голосіївських інститутів, зокрема і Київського сільськогосподарського інституту (КСГІ), який було перевезено до Казахського сільськогосподарського інституту. Було евакуйовано 6 професорів, 29 доцентів і викладачів, 5 аспірантів та 356 студентів старших курсів. Частина з них пізніше добровільно пішла на фронт, а 295 юнаків і дівчат у 1942-1943 рр. одержали диплом інженерів-механіків, агрономів, інженерів-електриків, агрохіміків. 40 випускників були направлені на оборонні заводи, 18 інженерів-механіків – в Академію моторизації і механізації РСЧА (Робі́тничо-селя́нська черво́на армія), 14 агрономів і агрохіміків зараховані до військової Академії хімічного захисту, 9 чоловік відрядили у військові училища, решта одержала призначення для роботи на різних ділянках с.-г. Казахстану.
Не втримавши оборону Києва, яка тривала з 11 липня по 19 вересня 1941 р. (71 день), столиця УРСР опинилася в руках німців. Через два роки, 6 листопада 1943 р., останні підрозділи вермахту залишили місто. Завершився один з найтрагічніших періодів історії столиці України – його окупація, що тривала 778 днів.
Наразі було виявлено 157 колишніх студентів і викладачів голосіївських інститутів, загиблих у період Другої світової війни
Підрозділ німців на марші повз зруйнований вибухом старий арсенал на Печерську. 20 вересня 1941 р.
Після звільнення Києва почали повертатися з евакуації Голосіївські інститути. Заняття в КСГІ відновилися 1 квітня 1944 р. у напівзруйнованих приміщеннях, які було відбудовано в ході навчання силами професорсько-викладацького складу, студентів та співробітників.
Документи про повернення з евакуації
Студенти, як і в інших ЗВО, працювали під гаслом: «Хочеш учитися – відбудуй свій інститут!»
Відновлення зруйнованого 4-го навчального корпусу
Не дивлячись на важкі умови проживання та навчання, дирекція інституту на чолі з Т. Долгополовим старалася допомогти родинам полеглих викладачів чи студентів КСГІ. Свідченням цьому є «Протокол від 23 лютого 1949 р. наради співробітників інституту – членів родин загиблих на фронтах Великої Вітчизняної війни», який був знайдений у Державному архіві м. Києва. У ньому йде мова про різнопланові потреби вдів, які вони самі не в змозі вирішити. Наведемо кілька прикладів, зокрема:
- Вурчик П. Має 3 дітей, із них 2 школярів, які потребують взуття, бажає отримати порося для покращення матеріально-побутових умов сім’ї. Потрібен ремонт плити в квартирі.
- Титаренко Е. Потребує путівку на курорт для лікування. Бажає отримати порося для покращення матеріально-побутових умов.
- Грищенко. Потрібен ремонт плити в квартирі. Бажає придбати порося. Скаржиться, що веранда в будинку № 1 у зруйнованому стані.
- Лопата П. Квартира в поганому стані, немає сараю. Потребує лікування дитини. Бажає придбати порося.
- Притикіна Х. Просить надати підтримку в влаштуванні її сина (11 р.) в Ніжинську школу.
- Прітикіна Т. Говорить, що здоров’я її дитини слабке. ЇЇ дитина потребує верхнього одягу.
- Рознатовська Н. Жаліється на те, що в неї прохолодна та сира кімната. На 5 чол. родини житлова площа 12 кв.м. Нема можливості працювати над дисертацією. Просить надати їй допомогу в покращенні житлових умов, а також надання умов для роботи над дисертацією…
Вислухавши виступаючих учасники наради постановили:
- Добитись оздоровлення всіх дітей сімей загиблих через піонертабір, а хворих через санаторій.
- Виписати через інститут дров всім сім’ям загиблих.
- Дослідити стан будинку № 1 учгоспом, де проживає т. Грищенко.
- Місткому надати допомогу дитині т. Притикіної Т. в придбанні верхнього одягу.
- Господарській частині вирішити питання створення загального сараю для проживаючих в профкорпусі.
- Порушити клопотання перед райрадою і міськрадою про покращення житлових умов т. Рознатовської.
- Надати можливість т. Рознатовській проживати в Голосієво в літній період, в період канікул для студентів.
- Порушити клопотання перед МВО про зарахування т. Рознатовську на рік в аспірантуру.
- Відпустити з учгоспу поросят тим родинам, які заявили про бажання придбати їх…
Яка б не трапилась біда – лише в спільних зусиллях ми сила!
Марія Поливач,
директорка музею історії НУБіП України
