СТУДЕНТИ-ХАРЧОВИКИ ПРОДОВЖУЮТЬ РУБРИКУ «ПІЗНАЄМО УКРАЇНУ РАЗОМ»

А ось Пилипенко Інна, студентка другого курсу скороченого терміну навчання факультету харчових технологій та управління якості продукції АПК, також вирішила приєднатися до рубрики “Пізнаємо Україну разом”. Але проблема в тому, що вона землячка Мусієнко Катерини, яка першою розпочала нашу рубрику, і написала замітку про їх рідне місто Заводське. Та Інна не розгубилась, і вирішила розповісти про цукровий і спиртовий заводи, які розташовані в їхньому місті. Заводи, завдячуючи яким і виникло місто Заводське.

Тому до Вашої уваги чергова замітка із рубрики «ПІЗНАЄМО УКРАЇНУ РАЗОМ».

 

ЦУКРОВИЙ ГІГАНТ 90-Х.

 

У вересні 1928 р. Урядом Радянського Союзу було прийняте рішення про будівництво потужних цукрових заводів, найпотужнішим з яких повинен був стати цукрозавод в Лохвицькому районі. Місце будівництва після всебічного обговорення, було прийнято на стику нинішніх Полтавської, Сумської та Чернігівської областей. Це було поле, яке заросло полином і суріпицею. Через нього проходила залізниця Кременчук - Бахмач. Усього за 1,5 км несла свої води тиха Сула.

   Вже 6 вересня 1928 р. на місце будівництва цукрозаводу прибула група з 22 інженерів та робітників. На будівництво з усіх кінців Лохвицького та сусідніх районів потяглися селянські підводи, запряжені кіньми та волами. Серед прибулих на будівництво були мулярі, столярі - теслі, землекопи, та в основному це була молодь, яка не, мала ніякої спеціальності. 

 

В першу чергу будувалися житлові будинки, контора, їдальня, лазня, фундамент головного корпусу. Будівництво в зимовий період було дуже складним. Затримувалися поставки імпортного обладнання, яке виготовлялося під кредит першим Брюнським машинобудівним заводом в Чехословаччині.

 

 

Завод побудували швидко (фактично за 6,5 місяців). Перший виробничий сезон завод розпочав з жовтня 1929 року.

В 30-ті роки серед багатьох проблем, які виникли в радянській країні, була проблема каучуку. Каучук закуплявся за величезні кошти за кордоном. В цей же час вчений хімік Лєбедев С. В. розробив технологію промислового виробництва каучуку методом синтезу, основним компонентом в якому був етиловий спирт.

Отже, було прийнято рішення про будівництво семи великих спиртових заводів, в тому числі і Лохвицького.

Вибір місця будівництва Лохвицького спиртозаводу орієнтований на сировину цукрового виробництва- мелясу, яку він повинен був отримувати з гіганта цукрової промисловості - Лохвицького цукрокомбінату. Підготовчі роботи розпочалися в кінці 1931 року. Будували його вручну. Будувати було надзвичайно важко. Вся механізація того часу складалася з кількох каменедробілок, на яких заготовлювали щебінь для бетону. Будівництво тривало довгих 3 роки і завершилося в кінці 1934.

Буремні роки Великої Вітчизняної війни не минули і нашого міста, несучи за собою розруху, людські смерті, горе і сум. Все, що було досягнуто, перекреслила війна. Рівно два роки, з 12 вересня 1941 року по 13 вересня 1943 року, хазяйнували окупанти на території міста.

За час окупації гітлерівці зруйнували ряд важливих об'єктів селища Сталінка (зараз– місто Заводське). Фашисти не змогли наладити виробництво на підприємствах. Не було сировини, палива, не було бажання працювати на німців, хоч треба було жити.

За часи окупації значну частину цінного обладнання цукрокомбінату вивезли в Німеччину. Відступаючи, фашисти почали методично знищувати підприємства. Що не могли вивезти - палили, а що не горіло, підривали. З болем в серці дивились люди на згарища. Від заводських корпусів залишились груди руїн, понівечене обладнання, висячі залізобетонні балки на оголеній арматурі, й знову руїни. Над руїнами піднімався вгору тільки 37-метровий головний корпус спиртокомбінату. Під його центральну колону було закладено найбільше вибухівки, але він витримав. Витримали і люди.

 

 

Настав дуже тяжкий час відбудови заводів і всього селища. Все це лягло в основному на жіночі та дитячі плечі. Як дбайливі господарі, крихта за крихтою збирали переможці все, що могло стати в пригоді при відбудові селища, і в першу чергу його заводів. До кінця війни підприємства уже давали свою продукцію. 

 

 

Після відновлення незалежності України комбінат став найпотужнішим підприємством цукрової промисловості в Україні, а спиртокомбінат став найбільшим підприємством спиртової промисловості на території України. Це справді були гіганти харчової промисловості 90-х років минулого століття.

 

 

Нажаль, 14 січня 2007 року в зв'язку зі скороченням державного замовлення на спирт комбінат тимчасово зупинив виробництво. Розпочата у 2008 році економічна криза ускладнила становище підприємства. Щоб залишатись на плаву у лютому 2009 року комбінат почав промислове виробництво компонента моторного палива КМТА для бензину «Біо-100», але становище підприємства залишилося складним. До кінця 2010 року комбінат став банкрутом. На сьогоднішній день спиртокомбінат є законсервованим і не працює.

Вже зовсім скоро становище цукрового заводу також ускладнилося, обсяги виробництва знизилися. У 2007 році цукровий завод було визнано банкрутом, і в 2015 році – зупинив свою роботу та також був законсервований.

Але жителі міста Заводське не втрачають надії, і вірять, що ці великі харчові підприємства невдовзі знову запрацюють на повну потужність. Адже місто Заводське продовжує жити. Місто, яке бере свій початок саме з виникнення цих заводів. Тому вони повинні відродитись, щоб виробляти якісну харчову продукцію, і зміцнювати економічну міць України!

 

Інна Пилипенко

студентка групи ХТ-2ст

факультет харчових технологій та

управління якістю продукції АПК