Кухар Вікторія: психологія – моє покликання

3 квітня 2020 року

Сьогодні ми взяли інтерв’ю у майбутньої студентки гуманітарно-педагогічного факультетуКухар Вікторії Олександрівни, випускниці 11-А класу середньої загальноосвітньої школи №258 міста Києва.

 

- Вікторіє, звідки Ви дізналися про НУБіП України?

 

- Я народилася та виросла у Дніпровському районі міста Києва, а тому з дитинства знайома не тільки з усіма найвизначнішими пам’ятками міста, а й найбільшими та найкращими університетами. Їх головні корпуси, зазвичай, є не тільки архітектурною прикрасою нашого міста, а й розташовані у мальовничіших куточках Києва – в оточенні живописних парків, котрі вабили мене і однокласників проводить там вільний час. Завдяки такому дозвіллю ми з друзями і познайомилися з усіма найбільшими університетами Києва, серед яких був і НУБіП України. Одного разу ми спеціально поїхали на екскурсію в Ботанічний сад і були вражені не тільки його красою, але й дружнім спілкуванням зі студентами, до яких звернулися із запитаннями щодо майбутнього навчання. Це були студенти-психологи, які з таким захопленням розповіли нам про своє навчання, а потім гостинно запросили до себе на кафедру..

 

- Невже тільки Голосіївські краєвиди привабили Вас у НУБіП України?

 

- Звісно, ні. Про можливий вступ до НУБіП України, я почала задумуватися ще раніше, слухаючи розповіді про студентське життя старшокласників. Старша сестра однієї з моїх подруг навчалася в НУБіП України і часто розповідала про цікаве і дуже насичене студентське життя. Утім, мій остаточний вибір визначили викладачі університету, котрі часто відвідували нашу школу, розповідали про можливості та перспективи, про спеціальності, на яких ми можемо навчатися та особливості студентського життя.

 

- Вікторіє, чому Ви зупинили свій погляд саме на психології? Що приваблює Вас у цій спеціальності?

 

- Психологія мене почала приваблювати давно... Шкільний психолог часто проводив цікаві опитування та розповідав про наші психологічні особливості, допомагав вирішувати проблеми, розв’язувати конфліктні ситуації, які виникали між нами, а інколи, й з вчителями. Проте остаточне рішення я прийняла завдяки моїм однокласникам. Більшість з них, плануючи вступати на різні спеціальності, багато свого часу приділяють навчанню, зокрема, вивченню іноземних мов, математики та інших предметів, а тому дуже обмежили своє спілкування. Зазвичай зв'язок ми підтримуємо тільки завдяки інформаційним комунікаційним технологіям. Це призвело до появи у мене, відчуття самотності, причиною якої, як мені здається, стала відсутність живого та безпосереднього спілкування. Думаю, що ця проблема стосується не тільки мене, моїх друзів чи інших школярів, а й багатьох інших людей. Багато з них, в тому числі і наші батьки, у прагненні бути конкурентоздатними, обмежують своє спілкування телефонними розмовами та повідомленнями – інколи вони короткі й інформативні, інколи це довготривалі переписки, без якогось визначеного змісту. Таке спілкування забирає наш час, але не робить нас щасливішими. Люди он-лайн почали спілкуватися більше, однак стали одинокими та закритими. Мені здається, що подальший розвиток інформаційних та комунікаційних технологій посилить цю проблему, тим самим зробить дуже затребуваною професію психолога.

 

- Дякую, Вікторіє! Успіхів Вам! І чекаємо Вас в нашому університеті!

 

Розмовляла Світлана Сторожук,
професор кафедри філософії


 

 

Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015Регіональні навчальні заклади (синій)

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook