Порятунок у розбурханому морі емоцій та інформаційного шквалу – справа рук кожного, хто прагне затишку!

    Якщо дослухатися до себе, то нині переважна більшість зійдеться на тому, що тією чи іншою мірою переживає щонайменше певну внутрішню тривогу. Її супроводжує деяке відчуття дезорієнтації: події, процеси, а надто перспективи втратили свою чіткість та ясність. Думки і міркування час від часу плутаються у мороці, а буває що й пітьмі невизначеності. Загалом у свідомості багатьох «блукають» неприємні переживання чи передчуття, від яких більшість, природно, намагається якось позбутися.

     Хтось обирає варіант вдавати, що не помічає суттєвих змін у власному настрої. Інші намагаються розчинити небажані переживання у суєті буденних, виробничих чи інших клопотів або ж втекти в обійми Бахуса. Зрештою, більшість схожа у тому, що відмовляється безпосередньо визнати перманентний чи періодичний стан власної пригніченості або й розпачу, вдаючи бадьорість. Мовляв, прорвемося; ще й не таке переживали. При цьому мимоволі поступово втягуючись у болото масового психозу та/або паніки, тим самим наражаючи себе на низку цілком очікуваних наслідків: від системної психічної пригніченості та хаотичної активності до ризику захворіти.
     До речі, з цього приводу, хай би якою незвичною і все ж досить слушною є думка «Божого генерала» Джона Лейка: «Закон страху працює у фізичному світі так само, як і духовному. Страх змушує розум перебувати у стані підкорення. Коли вас наповнюють страхи, пори вашого тіла будуть всотувати в себе все те, що вас оточує. Саме так люди наражаються на хвороби».
     І лише окремі мають вироблену у той чи інший спосіб звичку або й здатність констатувати ті чи інші факти як вони є. Тобто визнавати наявність тих чи інших проблем, для початку братися до їх активного осмислення та обговорення, консультування абощо. Останнє є першим кроком до вирішення будь-якої поточної проблеми.

     Однією з досить підступних з огляду на її, так би мовити аморфність, а з іншого боку, постійне цілеспрямоване культивування, проблем є інформаційний тиск, що його зазнає левова частка населення.

    Природно, певна частина представників спільноти тією чи іншою мірою усвідомлює, що є об’єктом перманентних інформаційних атак, принаймні, що піддається інформаційнійобробці. Але більшості, м’яко кажучи, не вдається ідентифікувати щонайменше одну з ключових причин власної внутрішньої розбалансованості, пригнічення і, як наслідок, роздратування, апатії абощо, залежно від складу характеру і темпераменту.
     Природно, подібна ситуація є суттєвим джерелом і причиною масового психозу, збурення громадської думки на рівні спільноти, та відчуття «втоми» від життя на індивідуальному рівні.
     Виникає питання, що робити у згаданій ситуації? Як захистити себе, своїх близьких та рідних від інформаційного тиску? Як уникнути, в іншому випадку, ефективно протидіяти втягуванню у вир колективних емоційних збурень абощо?
     По-перше, зосередьтеся на власних відчуттях, ідентифікуйте їх. Для цього необхідно на кілька хвилин «вилучити» себе з будь-якої взаємодії та припинити будь-яку діяльність. Тобто побути на одинці з власними відчуттями та переживаннями, максимально відмежувавшись від поточних подразників, зокрема будь-яких клопотів, джерел інформації – фонової роботи радіо, телебачення, спілкування інших на відстані слухового сприйняття і розрізнення змісту тексту. А далі бажано проговорити вголос, що саме ви відчуваєте та переживаєте так, якби ви це розповідали комусь, кому найбільше довіряєте.
     По-друге, спитайте у себе, що саме стало причиною ваших переживань, що саме вас наразі турбує та чому воно вас турбує.
     По-третє, спробуйте максимально чітко уявити, на які найстрашніші перспективи вам слід очікувати у разі, якщо ваші побоювання справдяться. Ключовим у даному випадку є зосередження уваги саме на конкретно ваших перспективах, на конкретно ваших ймовірних утратах чи небажаних наслідках. Переживання за долю когось іншого, тим більше абстрактного суб’єкта – це спосіб втечі від відповідальності перед самим собою, ознака небажання позбуватися страхів та стану тривоги, що вже стали звичними, а отже «рідними».
    Проробивши нібито зовсім прості на перший погляд перераховані вище кроки, далі варто зрозуміти, принаймні спробувати, певні аксіоми існування і прийняти їх як принципи поточної життєдіяльності.
     Людина – відкрита система, що потребує невпинного обміну інформацією. Це фундаментальна потреба, яка залишається непомітною під «глибою», так званих, первинних потреб.
     Інформація далеко не вичерпується відомостями, тобто усім тим, що нібито підвищує поріг обізнаності, а з іншого боку, може бути осмисленим і «перевареним» або «неперевареним», ставши у такому разі причиною психічних розладів аж до божевілля.
     Інформацією є також все те, що виявляється безпосередньою причиною яких би то було відчуттів, переживань і, як наслідок, емоційних станів.
     Відтак, аби уникнути травмуючого ефекту різноманітних відомостей, котрі більшість «поглинають», не піддаючи жодному «фільтруванню», оскільки не розвинуті відповідні властивості, варто якомога послідовніше уникати джерел відомостей, себто ЗМІ, соціальних мереж, різноманітних гаджетів тощо. Звичайно, при цьому переключися на джерела позитивної безпосередньої інформації.
     Йдеться, зокрема, про взаємодію з природою в усій її множині і багатстві проявів: прогулянки, домашні тварини. Само-собою, друзі й товариші, але за умови, що ви уникаєте будь-яких дискусій з приводу нібито актуальних і суспільно наболілих питань, але час проводити у спільній взаємодії, хай то буде гра, пустощі, спільне майстрування чого б то було тощо.

     Звісно, джерелом приємних відчуттів і, як наслідок, переживань є наше тіло, хоча переважна більшість, як на диво, про це вперто постійно забувають, особливо з віком та/або обтяжуючись статусами і званнями. Біг, фізична діяльність, ігри, прогулянки самі по собі, а також виявлена таким чином вправність тіла і винахідливість розуму – це, по-суті, невичерпне і завжди доступне джерело задоволення.
     Між тим, потребу в слідкуванні за потоком подій, звісно, ніхто не відміняв. Але у такому випадку відомості все ж ліпше отримувати уже опосередковані у супроводі коментарів та роз’яснень бажано авторитетних людей, а також представлених як суму альтернативних міркувань. До того ж, варто виробити звичку строго дозувати «споживання» відомостей, надто соціально значимого ґатунку, особливо у часі, тобто визначитися коли і скільки часу буде відводитися на перегляд новинних повідомлень.
     Чи не головним захисним механізмом стосовно небезпеки дезінформування та маніпулятивного впливу відомостей є критичне мислення – властивість та здатність особи співвідносити набуту інформацію (відомості) з ймовірністю втілення її змісту на практиці чи у житті загалом. Разом з тим важливий фактор здорового глузду – властивістю та здатністю індивіда співвідносити інформацію із загальним розумінням її змісту у спільноті.
     Відтак, коли все ж таки у вас викликають тривогу або інші негативні переживання ті чи інші відомості, ліпше за все, поділитися міркування про ваш стан тривоги як і ставленням до відомостей, що його викликають, з авторитетними людьми.
     І найголовніше – побільше гумору, дещо іронії, у т.ч. і самоіронії, а якщо того вимагають обставини – то й сарказму. Посмішка – це свідчення того, що до людини надходить позитивна та творча інформація.
     В іншому випадку, коли не вдається зосередитися на позитиві, варто вольовим чином викликати і якийсь час підтримувати посмішку. Останнє призведе до того, що відбудеться переналаштування уваги на джерела позитивної інформації.

Володимир Калуга,
професор кафедри міжнародних відносин і суспільних наук