85 років з дня народження професор А. В. Цилюрика – великого життєлюба і невтомного добродаря

2 березня 2020, 8:00

 2 березня виповнилося би 85 років члену-кореспонденту УААН, академіку ЛАНУ, відміннику лісового господарства України, заслуженому працівнику народної освіти України, доктору біологічних наук, професору Анатолію Васильовичу Цилюрику, якого серед інших вирізняла виняткова працездатність, життєрадісність, щоденна жадоба творити, приносити людям радість і добро оточуючим. Важко віднайти ті сокровенні слова, які б дозволили повною мірою охарактеризувати притаманні йому чесноти: щиросердність у стосунках з колегами та учнями, людяність, енциклопедичну ерудицію, послідовність і цілеспрямованість у досягненні мети, педантизм і акуратність у роботі, відкритість і готовність прийти на допомогу, безмежну щедрість та багато інших неординарних людських якостей, без яких не можна собі уявити Анатолія Васильовича.
Протягом усього життя А. В. Цилюрик перебував у центрі виру подій, що відбувалися: на вулиці, школі, технікумі, в академії, на роботі і вдома. Не дивно, що він став кращим випускником технікуму 1953 року, отримав диплом з відзнакою і за одностайним рішенням комісії з розподілу молодих спеціалістів був направлений на навчання до Київського лісогосподарського інституту.
З перших років навчання на лісогосподарському факультеті А. В. Цилюрик – один із найактивніших студентів. Він не тільки встигає відмінно навчатись, займатися спортом, художньою самодіяльністю, працювати в наукових студентських гуртках кафедр лісової таксації і лісівництва, а й стати «своїм» серед студентів старших курсів, оскільки маючи ґрунтовні знання після технікуму, залюбки консультував їх з дендрології, лісових культур, фітопатології та інших дисциплін. Навчаючись на факультеті, Анатолій Васильович встиг опублікувати свою першу наукову роботу, стати чемпіоном УСГА з волейболу (це спортивне захоплення він не покидав до останніх днів), відвідати усі кінозали, театри, музеї та інші визначні місця столиці України, познайомитись і подружитись з видатним поетом М. Т. Рильським.
Проте найвагомішим здобутком студентського життя, за визначенням Анатолія Васильовича, була його улюблена дружина Наталія Дмитрівна Сакало, перша красуня курсу, яку він зумів відвоювати не менш ніж у шести, як він уважав, однокурсників. І це не дивно. Наталя Дмитрівна стала тією людиною, яка як ніхто інший відчула на собі непересічний талант, кипучу енергію, невгамовну жадобу життя свого лицаря. Цікаво, що після одруження у Анатолія Васильовича яскраво запалав ще один його талант – талант співати. Поєднавши свою долю з красунею Наталкою, він не тільки заспівав (чого ніколи не робив раніше), а й написав низку пісень про ліс, свій фах, нелегку роботу під бомбами у В’єтнамі, рідну домівку та ряд інших, які добре знали і залюбки слухали його друзі та колеги.


А. В. Цилюрик (другий справа) у студентські роки, перша зліва майбутня дружина Наталя Дмитрівна Сакало

Як одна прекрасна мить пролетіли студентські роки. Після одержання диплому інженера лісового господарства Анатолій Васильович, як і належить справжньому романтику, обрав нелегку працю лісовпорядника і протягом трьох років торував лісові стежки Прикарпаття, Закарпаття та інших регіонів України і Сибіру. Нелегкими були робочі будні таксатора, але вони як ніщо інше дозволили молодому спеціалістові переконатися у правильності обраного фаху, перевірити на практиці глибину своїх теоретичних надбань і водночас відчути жадобу до нових знань.
У 1961 р. А. В. Цилюрик повертається до свого рідного навчального закладу і поступає в аспірантуру. Керівником аспірантської підготовки Анатолія Васильовича став знаний як у державі, так і далеко за її межами фундатор нової освітньої спеціальності «Захист рослин», доктор біологічних наук, професор, ректор УСГА і водночас завідувач кафедри фітопатології Володимир Федорович Пересипкін. У зв’язку з надзвичайною зайнятістю В. Ф. Пересипкіна керувати аспірантською підготовкою Анатолія Васильовича йому допомагав кандидат біологічних наук, доцент Володимир Микитович Братусь. Після успішного захисту в 1964 році кандидатської дисертації, офіційними опонентами якої були добре відомі усім академік П. С. Погребняк і професор М. Р. Зерова, А. В. Цилюрик з молодечим запалом поринає у педагогічну діяльність. Працюючи асистентом, Анатолій Васильович не обмежується викладацькою діяльністю, бере активну участь у громадській роботі, на якій щедро розкривається ще одна його прекрасна риса – талант організатора, який він демонстрував протягом усіх років.
Його адміністративна діяльність розпочалася на посаді заступника декана факультету по роботі зі студентами-іноземцями. У той час на факультеті навчалися студенти з усіх континентів світу. Це була молодь зі своєю національною культурою, історією, з притаманним їй менталітетом та звичаями. Нелегко довелось молодому педагогу. Але вже через короткий час він знайшов стежки до сердець іноземців, які полюбили свого, не набагато старшого керівника, усією душею. Робота зі студентами-іноземцями мабуть і вирішила наступний крок Анатолія Васильовича. Бажання глибше пізнати іноземців, допомагати їм не тільки в Києві, а й на їх батьківщині було вирішальним під час прийняття рішення поїхати на роботу в Демократичну Республіку В’єтнам. Опанувавши французьку мову, не зважаючи на невпинне бомбардування сіл та міст В’єтнаму американськими літаками, він із 1969 по 1971 рр. готує викладачів і фахівців для сільськогосподарських установ держави, продовжує свої дослідження.
Своєю роботою у ДРВ він заслужив неабиякий авторитет і повагу громадян країни – від студента і до керівників держави, з якими спілкувався протягом своєї роботи. А за його плідну працю, значний внесок у підготовку фахівців і проявлену при цьому особисту мужність А. В. Цилюрика було нагороджено орденом та двома медалями ДРВ.
Після повернення в Україну А. В. Цилюрик з притаманною йому кипучою енергією та непереборним бажанням творити продовжує свою науково-педагогічну та адміністративну роботу. Молодого доцента обирають деканом факультету захисту рослин, а невдовзі підрозділ, очолюваний ним, стає одним із кращих в академії. Успіхи в адміністративній роботі на посаді декана, його новаторські підходи з вдосконалення освітньої діяльності та підготовки фахівців лісового і сільського господарства визначили його наступну посаду. З травня 1979 р. по липень 1987 р. Анатолій Васильович – проректор з навчальної роботи Української сільськогосподарської академії. Завдяки своїй наполегливості та комунікабельності йому вдалось за короткий термін вирішити багато нагальних і важливих проблем, які стояли не тільки перед колективом навчального закладу, а й мали міжнародне значення. Досить згадати вагомий, завдяки в’єтнамському досвіду, внесок Анатолія Васильовича у розвиток вищої фахової сільськогосподарської освіти Народної Республіки Кампучії. За його безпосередньої участі здійснювалися: відбір кандидатур з числа науково-педагогічних працівників для викладання в сільськогосподарському інституті м. Пномпеня, розробка навчальних планів і організаційне, науково-методичне та матеріально-технічне забезпечення навчального процесу. Багато про що могли б розповісти «високі» кабінети в Києві та Москві. Відповідальна посада всесторонньо перевірила характер і особисті якості А. В. Цилюрика, його стійкість до слави. Протягом всього часу роботи на відповідальній посаді проректора він залишався таким, яким знали його оточуючі з юнацьких років – відкритим та доступним для студентства, доброзичливим, щохвилини готовим допомогти нужденним та розділити свій успіх з підлеглими.
У 1984 р. проректор А. В. Цилюрик очолює кафедру лісових культур, якою до останнього дня свого життя керував його вчитель та наставник, доктор сільськогосподарських наук, професор Прокіп Григорович Кальний. На кафедрі новими барвами засіяв талант педагога Анатолія Васильовича, який зумів не тільки суттєво вдосконалити навчальний процес, а й за короткий час підготувати практикум «Лісова фітопатологія» та у співавторстві з професором С. В. Шевченком видати кращий на той час в СРСР підручник «Лісова фітопатологія», котрий у 1988 р. було відзначено Державною премією України.


Професор А. В. Цилюрик у колі своїх учнів

Його активна і плідна наукова діяльність на кафедрі охоплювала широке коло питань з низки актуальних проблем ведення лісового господарства. Вже маючи вчене звання професора та імідж знаного науковця, Анатолій Васильович у 1994 р. успішно захищає докторську дисертацію «Лісівницька і патосанітарна оцінка осичників України та наукові основи їхнього оздоровлення». Захист докторської дисертації підтвердив незрадливу любов до зеленокорої осики, а сама робота суттєво збагатила лісівницьку теорію положеннями, надзвичайно важливими для лісогосподарської практики. Одержаний диплом юридично узаконив статус фактичного доктора наук, яким задовго до цієї події і по праву вважали Анатолія Васильовича керівники і практики лісової галузі, колеги по роботі та друзі.
Упродовж всього життя він був надзвичайно щедрим добродаром, котрий не шкодував нічого для оточуючих, часто навіть з утисками для рідних. Тому, якщо комусь було погано або важко, йшли до АВе (так поза очі його величали друзі та знайомі). Одного разу я був свідком, коли один із колег відчував неабияку матеріальну скруту і потребував терміново грошей. Дізнавшись про це, Анатолій Васильович запросив його до себе в кабінет і без слів відав усю готівку, яка була в його портмоне, не звертаючи увагу на його пручання та заперечення.

А. В. Цилюрик одним із перших в НАУ організував і реально запровадив надання дорадчо-консалтингових послуг виробництву. З його діяльністю по залученню позабюджетних коштів пов’язана поява в університеті ексклюзивної валюти – „один Цилюрик”, номінал якої було оцінено в 50 тис. гривень.
Життєва мудрість професора А. В. Цилюрика яскраво проявилась і пізніше, під час його короткочасного виконування обов’язків директора згадуваного інституту. Вона підказала, мабуть, єдине правильне рішення стосовно його завдань і дій на цій посаді: згуртувати колектив, націлити його на високоефективну роботу, показати особистий приклад сумлінного виконання своїх функціональних обов’язків і красиво, без вагання та зайвого галасу, передати управління своїм молодшим колегам.
Розповідь про Анатолія Васильовича не може обійтись без висвітлення його особистого життя та окремих рис характеру. До вже сказаного про нього як про люблячого свою дружину чоловіка, можна додати, що він був ще й прекрасним татом для своєї єдиної доньки Олени Анатоліївни та зятя Віталія Юрійовича Зоргачів, улюбленим дідусем своїх онуків Дмитра та Олександри, які вдома називали його просто Толя. Він був вірним і безмірно щедрим товаришем, з веселою вдачею та тонким відчуттям гумору, завжди знаходився у центрі неформальних компаній. Однією з таких понад 30 років була команда з абревіатурою ЦПШШ: Цилюрик А. В., Портной В. М., Швиденко А. З. і Штофель М. О. Скільки славних і повчальних сторінок вписала ця команда в історію факультету та інституту…
Не стало Анатолія Васильовича 16 листопада 2013 р. але пам'ять про нашого Вчителя, спогади про великого життєлюба і невтомного добродара житиме в наших серцях.
Поховано його на цвинтарі с. Новосілки.


За матеріалами книги В.М. Маурера «Уклін доземний Вчителям»

Набір на навчання (синій)_2015Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook