Кращі викладачі університету за версією магістратрів. Ірина Сопівник: сучасні студенти не гірші і не кращі за попередніх, вони ПРОСТО ІНШІ, це нове «цифрове» покоління Z, яке потребує інших підходів до викладання
Цикл інтерв’ю з викладачами, яких випускники магістратури 2019 року назвали кращими, продовжує розмова з доцентом кафедри соціальної роботи та реабілітації Іриною Сопівник.
Отож, чи стало таке визнання для Вас несподіванкою?
– Так, це приємна несподіванка, оскільки у нас, на гуманітарно-педагогічному факультеті, дуже потужний і професійний колектив. З іншого боку, довіру студентства потрібно виправдати, тому така висока оцінка для мене в першу чергу стимул для подальшої роботи над собою.
Назвіть студентів, які на Вашу думку є кращими.
– Мій досвід спілкування зі студентами різних закладів вищої освіти свідчить, що наші – найкращі. Якщо говорити про цьогорічних випускників магістратури, то кожен із них кращий у певній сфері. Так, наприклад, Діма Ліщук, який прийшов до нас у магістратуру із НПУ імені М.П. Драгоманова, найкращий у навчанні – не пропустив за три семестри жодного заняття, це надзвичайно ерудована молода людина. Максим Аксьонов – в організації дозвілля: він – затребуваний у Києві аніматор. Хоча спершу обрав у нашому університеті факультет ветеринарної медицини, який і закінчив, та прикипів до роботи із дітьми. Саме він професійно організовував дозвілля дітей наших співробітників на День університету. Антоніна Осанадзе розробила унікальні проєкти для студентського самоврядування університету, зокрема «Кінотеатр під відкритим небом» та «Сортуємо сміття у гуртожитку», а усе літо 2019 року провела на нашій кафедрі, допомагаючи працювати з абітурієнтами. Марина Князєва проявила себе у сфері андрагогіки. Вона вступила в магістратуру на «Соціальну роботу» після КНЕУ і займалася організацією навчання дорослих «третього віку» в інституті «Щасливе довголіття», який функціонує при кафедрі і об’єднує наших заслужених працівників університету. Настя Рибакова – творча особистість і розробила дизайн обкладинок міжнародних наукових журналів «Міжнародний філологічний часопис», «Гуманітарні студії: педагогіка, психологія, філософія», а також біля 10 інформаційних буклетів щодо профілактики і правил поведінки студентів при захворюваннях (грип, туберкульоз, ВІЛ/СНІД, гепатит тощо) та ще й записала відеокліп на власну пісню. Марина Трегуб – найвідповідальніша студентка: вона найперша виконувала усі навчальні завдання і блискуче захистила магістерську роботу, незважаючи на те, що перед вступом в магістратуру народила донечку. І цей перелік можна продовжувати.
Кого з викладачів Вашої студентської пори назвали б кращим і чому?
– Усі викладачі, які траплялися і трапляються на моїй життєвій дорозі – найкращі. Я і сьогодні навчаюся у своїх студентів, колег та усіх, хто мудрою порадою і власним прикладом надихає до праці. З повагою, вдячністю і теплотою ставлюся до кожного свого викладача, особливо до тих, хто поєднував вимогливість і гуманність.
Чим мотивуєте студентів до навчання? Чи достатньо для цього лише вимогливості та дисципліни?
– Мотивую трьома шляхами. Перший – це форма (реалізація різних технологій, форм і методів навчання, наприклад «перевернута лекція», «проблемна лекція», «лекція-диспут», «фото-лекція», «квест-заняття», «заняття-гра», «заняття-конференція» тощо). Другий – зміст (підбір цікавого, актуального, практичного навчального матеріалу). І третій ставленням до студентів (вимогливе, але толерантне, з опорою на позитив).
Як викладати матеріал, аби зацікавити студента ХХІ століття?
– По-перше, любити себе, свою роботу та студентів. Свого часу Василь Сухомлинський писав «педагог без любові до дитини – це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору».
По-друге, бути самому щасливим, позитивним, цікавим та успішним.
По-третє, необхідно оновлювати зміст навчальної дисципліни відповідно до нових знань у галузі, а особливо звертати увагу на нові технології, які дадуть можливість студенту уже сьогодні або ж у найближчому майбутньому їх застосовувати на практиці та отримувати за це відчутну матеріальну винагороду.
По-четверте, важливо отримувати зворотній зв'язок від студентів. Саме тому ми не тільки оцінюємо здобувачів, а й просимо їх оцінити нас – викладачів. Так, ми періодично проводимо опитування серед студентів нашого факультету і просимо відповісти на запитання «Як Ви оцінюєте роботу викладачів?», «Яким повинен бути сучасний викладач?», «Що б Ви змінили в освітньому процесі?» тощо. Аналіз результатів опитувань допомагає враховувати потреби, побажання, інтереси сучасного студентства.
По-п’яте, – пам’ятати, що сучасні студенти не гірші і не кращі за попередніх, вони ПРОСТО ІНШІ, це нове «цифрове» покоління Z, яке потребує інших підходів до викладання. Наприклад, у цьому семестрі для моїх студентів цікавими, за їх висловлюваннями, були наші експериментальні «фото-лекції», коли до кожного питання теми підбирали фотознімки. Студенти на початку заняття уважно вдивлялися в них і кожен записував, що символізує чи означає (який процес, подію, явище тощо) світлина. Після перегляду усіх фото студенти висловлювали свої думки щодо кожної із них і детально розглядали одне за іншим питання заняття. Як свідчить практика, вдало підібрані фото спонукають до напруження розумових сил, розвитку інтуїції, актуалізації попередніх знань, розвивають пізнавальний інтерес, а тому така форма подачі матеріалу зацікавлює студентську молодь. Проте, не варто зловживати фото-лекцією чи її елементами, необхідна різноманітність і відповідність навчальному матеріалу, оскільки далеко не кожне заняття можна проводити у такій формі.
Частина студентів у своїх анкетах говорять про некомпетентність викладачів. Ваша думка?
– Просто існують випадки, коли педагог – висококваліфікований фахівець у своєму предметі, але не може донести свої знання до студентів. Це відбувається із двох причин: або викладач не має достатніх знань із педагогіки та методики викладання, або ж у силу своїх особистісних характерологічних особливостей не може навчати інших.
Першу причину усунути легко – навчання на гуманітарно-педагогічному факультеті НУБіП України, на семінарах підвищення педагогічної майстерності, семінарах наставників академічних груп, «Школі молодого педагога», які систематично проводяться у нашому навчальному закладі (і це, до речі, унікальні практики). Другу ж усунути важче. Якщо викладання не є «сродною» працею, тоді краще «не мучити» себе та інших, а займатися тим, що приносить задоволення та успіх.
До речі, студенти говорять і про наявність певного дублювання тем в різних дисциплінах. Як цього уникнути?
– До вирішення цього питання необхідно підходити диференційовано. У випадках, коли існує повне дублювання теми і її питань, однозначно потрібно їх змінювати. Виявити такі дублювання сьогодні дуже просто, оскільки усі освітньо-професійні програми та робочі програми дисциплін (чи силабуси) розміщені на кафедральних сторінках. Проте, коли теми дублюються у дисциплінах, але вони висвітлюють різні питання або ж різні підходи, тоді немає потреби такі теми змінювати. Навпаки, від такої ситуації освітній процес може тільки виграти. Як правило, повторюються найважливіші теми для підготовки фахівця, а це дає змогу повторити, поглибити знання із даної проблематики, розглянути її з іншої точки зору чи предметної галузі. Наприклад, у соціальній роботі є тема «Волонтерство». Вона вивчається у курсі «Історія соціальної роботи», де передбачає ознайомлення із зародженням волонтерства на різних етапах становлення та розвитку соціальної роботи. У психології розглядаються існуючі психологічні теорії мотивації волонтерства. У процесі вивчення дисципліни «Правові основи соціальної роботи» – правові засади діяльності волонтерських організацій, права та обов’язками волонтерів тощо. І так далі. Цей приклад свідчить, що схожа назва теми у різних дисциплінах не завжди передбачає дублювання навчального матеріалу. Окрім цього, у педагогіці існує концентричний підхід у формуванні змісту освіти, коли ми першими темами розкриваємо основні поняття в загальних рисах, а потім по ходу реалізації завдань навчання розширюємо коло знань.
Чи повинен викладач мати практичний досвід, чи достатньо лише теоретичної підготовки?
– Теорія у будь-якій науці є нічим іншим, як добре узагальненою практикою. В ідеалі викладач повинен мати ґрунтовну теоретичну підготовку та досвід, знати більше, ніж того вимагає навчальна програма. Проте найважливішим є покликання до педагогічної праці і бажання викладати, готовність до постійного навчання. Коли викладач вмотивований, він може самостійно опанувати теорію (в умовах сучасного інформаційного середовища це не проблема), пройти стажування в Україні чи за кордоном, працювати неповний робочий день на виробництві. Головне – бажання.
Яка Ваша думка, чи всім викладачам для забезпечення якісного освітнього процесу потрібні знання іноземної мови на рівні В2?
– Знання іноземних мов це значна перевага, яка дає можливість вільно комунікувати із колегами з інших країн, ділитися своїм досвідом та переймати кращі зарубіжні педагогічні практики. А ще – це можливість брати участь у спільних наукових проєктах, виборювати гранти із залученням коштів, публікуватися у провідних наукових журналах, зокрема й тих, що входять до міжнародних наукометричних баз даних, стажуватися у закордонних закладах освіти. Проте, як свідчить практика, у нас дуже багато талановитих, прекрасних педагогів, які не знають жодної іноземної мови. Тому, однозначно – не обов’язково усім знати іноземну мову, проте – бажано. На моє переконання більш важливо, щоб усі науково-педагогічні працівники знали, любили, вільно володіли, спілкувалися та викладали української мовою.
Яке Ваше найбільше досягнення в житті і чим захоплюєтеся?
– Найбільшим досягненням в моєму житті є моя улюблена робота, мої студенти та моя сім’я. Поза роботою люблю грати в настільний теніс, подорожувати, фотографувати та читати.
Розмовляла Ірина Білоус
