Ніколи більше: пам’ять та уроки Голокосту

27 січня 2020 року
 
27 січня в Україні, як і в країнах, що визнали резолюцію №60/7 Генеральної асамблеї ООН, відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. На державному рівні в нашій державі його щорічно відзначають з 2011 р.
 
Саме цього дня 75 років тому війська 1-го Українського фронту визволили ув’язнених нацистського табору смерті Аушвіц в Освенцимі.
 
Організоване знищення єврейського населення дістало назву Голокост (англ. Holocaust – усеспалення), інакше Шоа (іврит – катастрофа, нещастя). У 1933-1945 рр. нацисти знищили близько 6 мільйонів чоловік єврейського походження у Німеччині та на захоплених нею територіях, визначивши це як «остаточне вирішення єврейського питання», що проходило в три етапи – 1933-1939 рр.; 1939-1941 рр.; 1941-1944 рр.
 
З початком весни 1933 р. нацисти розпочали цілеспрямовану антисемітську кампанію, характерними рисами якої стали «бойкот єврейських магазинів і товарів», присвоєння статусу «неарійця», звільнення останніх з державної служби, шкіл та університетів, медичних закладів, армії та судових закладів, масове спалення книжок, написаних «неарійцями», позбавлення політичних та громадянських прав, масове виселення євреїв з Німеччини. 9-10 листопада 1938 р. відбулася «Кришталева ніч» під час якої спалено та зруйновано більше ніж 1400 синагог Німеччини, пограбовані єврейські будинки, крамниці, школи, 91 єврей загинув, десятки тисяч були відправлені до концтаборів.
 
З початком другої світової війни нормою стала реєстрація євреїв на всіх окупованих Німеччиною територіях; їх зобов’язали носити пов’язки або нашивки з шестикутними зірками, платити контрибуцію, здавати коштовності; відправляли на примусові роботи, у трудові табори. Восени 1939 р. почали створювати спеціальні єврейські квартали (гетто) у містах поблизу великих залізничних станцій. Найбільше гетто розташовувалось у Варшаві (близько 450 000 євреїв). З лютого 1942 р. почалися масові вбивства євреїв на території Польщі, в таборах смерті (у Хелмно, Собіборі, Майданеку, Треблінці, Белжеці та Освенцимі). В останньому використовувались газові камери та крематорії, де загинуло більше мільйона євреїв з 27 країн.
 
Найбільшими гетто на території СРСР були Львівське (409 000 осіб, існувало з листопада 1941 р. по червень 1943 р.) і Мінське (близько 100 000 осіб, ліквідовано 21 жовтня 1943 р.). Число гетто Україні перевищило 350, початком їх створення вважається липень-серпень 1941 р. Сталінградська битва і швидке просування радянських військ на захід змусило есесівців поспішно знищувати сліди злочинів. Почалася масова відправка єврейського населення з Італії, Норвегії, Франції, Бельгії, Словаччини та Греції в Освенцим, яка тривала до жовтня 1944 р. Останню масову операцію проти євреїв Угорщини нацисти почали у травні 1944 р.
 
 
За статистикою, нацисти закатували 6 млн євреїв, яких 1,5 млн – діти. Було знищено майже все єврейське населення Польщі (3 млн осіб), Румунії, Угорщини, Греції, Югославії, Чехословаччини, значна частина євреїв Франції, Нідерландів, Бельгії, СРСР.

Політика терору проти євреїв в окупованій Україні знищила близько 1,6 млн осіб. Місцями найбільших масових страт євреїв в Україні є Бабин Яр (Київ) – більше 100 000, Богданівка Одеської області – понад 40 000, Дрогобицький Яр (Харків) – близько 20 000, Кам’янець-Подільський – 23 600, Дальник Одеської області – близько 18 000, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 000 жертв.
 
Український історик Г.Касьянов вважає, що загальноєвропейська історична політика щодо увічнення пам’яті про Голокост покликана сформувати наднаціональну спільноту пам’яті. Меморіальні комплекси національного рівня, присвячені Голокосту, є в сімнадцяти європейських країнах, з них 11 – це спеціалізовані музеї. 
 
Головним офіційним місцем пам’яті про Голокост в Україні є Бабин Яр у Києві. 
 
 
У вересні 1991 р. Кабінет Міністрів затвердив постанову щодо п’ятдесятих роковин розстрілів у Бабиному Яру, де йшлося про «масові знищення німецько-фашистськими загарбниками радянських громадян, зокрема, євреїв». 
 
Одним із проявів непокори злочинному нацистському режиму стали «праведники народів світу» – люди, які рятували євреїв від неминучого знищення на територіях, окупованих гітлерівською Німеччиною та її союзниками. Це почесне звання, що присвоюється від імені Ізраїлю відповідно до закону про увічнення пам’яті мучеників і героїв (1953 р.) представникам різних національностей та віросповідань. Україна займає четверте місце на планеті за кількістю праведників народів світу (після Польщі, Голандії та Франції). На 1 січня 2016 р. наявні дані про 2 544 таких героїв, які ризикували своїм життям та життям своїх близьких, рятуючи євреїв від нацистів. 
 
 
Уроки Голокосту мають бути глибоко усвідомлені людством. Ніколи більше («Never againe»), адже ніщо не може бути вищим за право людини на життя. Протистояти цьому може тільки гуманізм, толерантність, захист прав і свобод людини, її культурних цінностей.
 
Олена Кропивко, 
доцент кафедри міжнародних відносин і
суспільних наук
Регіональні навчальні заклади (синій)Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook