Що рік грядущий нам несе (новорічне інтерв’ю з ректором Станіславом Ніколаєнком)
Шановний Станіславе Миколайовичу, минули новорічні та різдвяні свята. Щоб Ви побажали працівникам та студентам університету?
– Свята Новий рік та Різдво пов’язані з дитинством, спогадами про батьків, рідну школу, моє село…
Але що побажав би? Найголовніше – миру і врегулювання конфлікту на Донбасі, повернення всіх загарблених Росією територій. І друге – процвітання України, нашій alma mater. Ну і, звичайно, щоб всі співробітники були здорові, а наступний рік зустрічали без втрат, лише з більшим числом молоді, студентства.
Які основні підсумки 2019 року? Яким він був, що вдалося, а що ні?
– Дякую за запитання. На нього можна відповідати хоч пів дня, а можна і коротко. Оберу другий варіант, оскільки детальний звіт опублікований на офіційному сайті університету.
Це був дуже непростий рік, рік напруженої праці. В червні ректорові довелося звітувати за п’ять років роботи, які промайнули, як один день. Узагальнено скажу: мені не соромно дивитися у вічі нашим педагогам, вченим, студентам, співробітникам. Зріс авторитет університету, всі кількісні і якісні показники. Ми переконливо закріпилися в десятці кращих вишів України, трійці Києва. Маємо 6-7 місце в рейтингу «ТОП-200 Україна». Для порівняння: наші колеги з Варшави – Szkoła Główna Gospodarstwa Wiejskiego w Warszawie – в Польщі обіймають 29 місце.
У цьому році ми вже наблизилися до входження в число кращих університетів світу за версією міжнародного рейтингу QS. Раніше нас оцінювали лише серед країн Азії та Східної Європи, тепер ми в основному рейтингу. В ньому всього лише кілька українських вишів.
Час, в якому ми живемо, дуже непростий і незвичайний. Все миттєво змінюється. Змінився уряд, парламент, маємо нового, молодого, перспективного Президента. Змінилося керівництво міністерства освіти, маємо серйозні зміни до Закону «Про вищу освіту», впроваджено новий формульний механізм фінансування університетів. Чого тільки варті новий порядок вступу до магістратури – введення іспиту з англійської мови, вступу на бакалаврат випускників коледжів через механізм ЗНО…
Але можемо впевнено констатувати, що наш університетський корабель НУБіП став надійним флагманом не тільки всієї агробіологічної освіти, а й визнаним лідером з інших спеціальностей. Погляньмо на результати Всеукраїнських олімпіад: університет зайняв третє місце серед усіх 290 університетів України! Призові місця у студентів факультету інформаційних технологій, філологів, фізиків, хіміків, економістів, менеджерів свідчать про послідовний ріст якості освітнього процесу в цілому в колективі. В нас є сильні викладачі і талановиті студенти.
А як це відобразилося на вступній кампанії 2019? Бо багато вишів провалили набір, йдуть скорочення викладачів…
– Дійсно, в країні є гостра демографічна ситуація. Так от про підсумки вступної кампанії 2019 року. До університету подано більше 20 тисяч заяв. На перший курс ми зарахували 5812 студентів, що на 180 осіб більше минулого і на 840 – до позаминулого року. Лише за державним замовленням прийняли на перший курс бакалаврату більше 1600 юнаків і дівчат.
Та продовжимо про підсумки року. Ректорат послідовно турбується про соціальне благополуччя співробітників і студентів, зросла заробітна плата серед науково-педагогічних працівників – до 20 тисяч гривень, співробітників – до 7,3 тисячі гривень на місяць. Знаєте, який бюджет всього університету – разом з відокремленими підрозділами та навчально-дослідними господарствами – буде в 2020 році? Майже 1,2 мільярда гривень! Із них до 600 мільйонів – це те, що ми заробляємо самі. Вдумайтеся в цифри: на проведення капітальних і поточних ремонтів гуртожитків і навчальних корпусів витрачено майже 31 мільйон гривень. У 2014 році, коли я прийшов до НУБіП, в нас на спецрахунку було 400 тисяч гривень, ми позичали кошти на заробітну плату у відокремлених підрозділів. До речі, за п’ять останніх років ми по новому перекрили майже 2,5 гектари дахів. Напевно більше, ніж всі університети України разом.
Зростають показники дослідницької роботи, число статей у виданнях, що входять до міжнародних наукометричних баз.
Отже, науково-педагогічний колектив на марші, гідно крокує вперед. Дуже добре, що змінюються не лише стіни аудиторій і обладнання лабораторій, а й внутрішній світ викладачів і студентів, вони все більше розуміють роль і значення освітнього і наукового процесів, їх затребуваність.
Станіславе Миколайовичу, а не боїться ректорат відраховувати тих, хто не хоче навчатися, пропускає заняття.
– Ні, не боїться. Щорічно ми відраховуємо до 500 осіб таких студентів. Певно, їм ще зарано навчатися в університеті. Нехай спочатку сформуються як громадяни.
Передові університети світу, які очолюють міжнародні рейтинги, мають розвинену лабораторну базу, успішно ведуть дослідження. Як в нашому університеті в цьому напрямку?
– Згоден, всі провідні університети світу де факто мають статус дослідницьких, виконують значні обсяги теоретичних та практичних досліджень. Наприклад, в бюджеті Університету штату Айова на виконання досліджень передбачається більше 320 мільйонів доларів на рік. Ну і ще – 20 провідних вишів США мають бюджет на наукові дослідження 700 мільйонів доларів кожен! Ну і приклади такого плану можна проводити нескінченно. Для порівняння назву ще такий факт – на всі університети міністерства освіти в 2020 році буде витрачено 16 мільярдів гривень або лише 640 мільйонів доларів?!! Коментарі, як кажуть, зайві. Ось і змагайся з таким потенціалом, будь серед лідерів.
Та ми не опускаємо руки, бо маємо чудовий народ, гарних вчених і студентів.
Але що в нас у НУБіП. Зроблено чимало. Об’єм цьогорічного фінансування наукових досліджень сягнув близько 54 мільйонів гривень, в т.ч. 16 мільйонів гривень – це спеціальний фонд. До речі, лише перехідних наукових проектів на 2020 рік ми маємо більше як на 12 мільйонів гривень. Це гарний показник для України, але в десятки разів менший від необхідного. Хоч за ним ми виграємо у таких потужних закладів вищої освіти, як КПІ, Харківський і Львівський університети, Києво-Могилянка.
Не можу зрозуміти, чому довгий час уряд не реалізує статус дослідницьких університетів, який передбачений Законом «Про вищу освіту». Коли я кажу про це публічно, всі ховають очі.
Зависло рішення про реформування академій наук. І мова аж ніяк не про ліквідацію науково-дослідних інститутів чи вилучення земель, а про визначення державних пріоритетів розвитку, фінансування їх державою. Потім перевід на самоокупність деяких установ, а, можливо, і передача частини інститутів у склад університетів і т.і. Важлива проблема – стимулювання бізнесу до співпраці з науковцями, підтримка інноваційної продукції.
Дивно, але держава відмовляється від усілякої протекційної діяльності. Ми останнім часом не чуємо про промислову політику. Щодо аграрної політики, то взагалі нічого незрозуміло, навіть ліквідовано міністерство агропромислової політики… В Естонії чи Литві такі міністерства є, а в нас катма!
Нині всі владці готуються до продажу землі. За рік ціни на сільськогосподарську продукцію знизилися, а на техніку, добрива, хімічний захист карколомно зросли. Всі наші навчально-дослідні господарства нині на межі виживання.
Університет має своїм пріоритетом науково-дослідницьку роботу. Ми стимулюємо через рейтинг викладачів, які проводять дослідження, мають статті в міжнародних виданнях, що входять до наукометричних баз. Майже половина заробленого викладачами йде на заробітну плату. За 2014-2015 роки ми мали десь по 140 статей в журналах, що входять до наукометричних баз SCOPUS та WebOfScience, за 2018-2019 – більше 500 в рік. Лише минулого року на придбання наукового обладнання спрямовано майже 10 мільйонів гривень. Покладено початок створенню спільних Центрів використання наукового обладнання. Вже придбано приладів на 2,9 мільйона гривень. Я не хочу тут деталізувати, адже, як я вже казав, звіт за роботу за 2019 рік опублікований на офіційному сайті університету.
Скажу одне: проведеної роботи ще є явно недостатньо. У нас за часи багаторічного безгрошів’я з’явилися вчені, педагоги, які відвикли проводити дослідження, навіть не знають, що їм робити з виділеними коштами. Багато кафедр не співпрацюють з бізнесом, відстали від життя. А дехто вже боїться і спілкуватися з виробничниками. Найвужче нині місце в нашому університеті – це практика, інноваційна підготовка наших науково-педагогічних працівників, а отже і студентів. Це прикро. Треба ситуацію змінювати, організовувати продуктивне стажування. Це наше завдання в цьому році.
Ми розуміємо, що якість освітнього процесу, рейтинг університету, а отже, і фінансування напряму залежить від дослідницької роботи, особливо госпрозрахункових тем досліджень.
Нині також враховується і такий показник, як працевлаштування випускників.
Переконаний: що університет має такий потенціал, що при творчому, ініціативному веденні загальної справи ми можемо заробляти сотні мільйонів гривень, мати гарні зарплати, базу, навіть придбавати житло. Ну може ж професор Семен Танчик з колегами заробити на госпрозрахункових темах більше двох мільйонів гривень в рік! А чому інші не можуть?
Станіславе Миколайовичу, а що змінилося в роботі з молоддю, студентством. Які вони, студенти-2020?
– Проблема батьків і дітей, зміни поколінь завжди була гострою і навіть пекучою. Про це багато написано навіть в манускриптах. Не проста вона і сьогодні. Діджиталізація, «держава в смартфоні» – це все реальність. Маємо нові виклики життя, нові тренди. Останнє опитування всіх магістрів університету показало, що лише кожний сьомий студент черпає знання з книг, а решту – з університетських електронних курсів, інтернету. Молодь нині набагато впевненіша в собі, багато знає, любить напряму спілкуватися з професором, доцентом, деканом чи ректором. У них немає часто-густо наявних у нас моральних обмежень. У них все простіше…
Прикро, але сильніше за інших потерпає сільська молодь. І це особливо боляче б’є по нашому колективу, бо ми базовий університет для українського села. Школа переживає кризу, є брак учительських кадрів, закриваються школи.
А взагалі, до нас в більшості своїй приходять гарні юнаки і дівчата. З ними лише треба працювати по-справжньому. Студенти хочуть сучасної практики, досліджень, не хочуть слухати переказ застарілого підручника, активно реагують на слабкі лекції, повтори матеріалу, некомпетентність… Вони про це пишуть в анкетах, в соцмережах. І це треба враховувати.
Зауважу, що студентське самоврядування в університеті є дієвим, сучасним, відкритим. Мої регулярні зустрічі зі старостами, очільниками студентських організацій факультетів, ННІ, гуртожитків говорять про їхню зацікавленість в результатах навчання, вони багато пропонують і, до речі, роблять немало цікавого і розумного. Ми завжди йдемо їм назустріч!
Але є і частина невмотивованих студентів, які ще не знайшли себе в житті. З ними треба працювати індивідуально, більш уважно вивчати мотиви їх поведінки.
Життя вимагає іншої профорієнтаційної роботи, більш глибокої і ретельної. Просто когось в останній день перед вступом загітувати подати документи – це шлях в нікуди. Треба починати працювати з молоддю з 7-8-х класів, готувати їх до професії. Перші ластівки такої роботи вже є в Ірпіні, Фастові, окремих школах Києва, де створюються наші профільні ліцеї і гімназії. Налагоджується ця робота в наших коледжах, які з року в рік прогресують, є кращими серед таких закладів освіти в Україні.
Станіславе Миколайовичу, знаю, що Ви любите спорт. Як оцінюєте спортивно-масову роботу в НУБіП?
– Дійсно, характер людини, її здоров’я, майбутній успіх залежать від стану фізичного та морального здоров’я. Все життя працював над собою, грав у футбол, гандбол, п’ять років присвятив вільній боротьбі. І нині щодня ходжу до десяти кілометрів, щосереди граю в футбол, баскетбол, щоденно роблю зарядку.
У колективі університету люблять спорт. Є добрі фахівці і традиції. Гарно сприйнято відновлення в минулому році легкоатлетичного пробігу «Голосіївське кільце». Але матеріальна база в нас не витримує ніякої критики.
Тому в новому році завершимо облаштування двох спортивних майданчиків зі штучним покриттям – біля гуртожитків 2 та 10. Приступили до будівництва спортивного комплексу за корпусом №11, маємо будівельний проєкт на 4 ігрові зали розміром 18 на 38 метрів кожне. Вартість його в межах 27 мільйонів гривень. Плануємо здати першу чергу до кінця року, попросили на це кошти в уряду, підтримує нас в цьому наш професор, народний депутат України Леся Забуранна. Сподіваємося на допомогу випускників та спонсорів.
Мрію також про плавальний басейн, реконструкцію стадіону.
Маємо створити гарну спортивну інфраструктуру для кожного гуртожитку. Адже місце розташування університету – найкраще в Києві. Плануємо відремонтувати до 1 вересня ще хоча б 250 кімнат, в гуртожитках для першого курсу, закупити на 4 мільйони нових меблів.
Станіславе Миколайовичу, молодь, аспірантів, викладачів, співробітників цікавить проблема забезпечення житлом, новими гуртожитками. Що принесе нам бюджет 2020?
– Непросте запитання. На жаль, в Україні останні роки не виділялося жодної гривні на будівництво житла, гуртожитків. Та, попри все, ми відремонтували кімнати аспірантів, придбали нові меблі. Ведемо постійні ремонтні роботи в гуртожитках. У 2019 році вклали в них 11 мільйонів гривень.
Врешті-решт уряд після кількох наших звернень вже в 2020 році дозволив забудовникам зводити багатоповерхові будинки в передмісті, де плануємо будувати будинки. Так що кооператив, створений профспілками, за підтримки ректорату мусить братися до роботи.
Щодо бюджету на 2020 рік. Ще остаточно не завершений його розподіл в Міністерстві освіти і науки, але думаємо, що з 1 січня цього року заробітні плати виростуть на 9,4%. Окрім того, будемо мати кошти і на рейтинг, десь на рівні 1,7 раза, як минулого року. В січні науково-педагогічні працівники отримають зарплати по ставкам міністерства, збільшеним на 9,4%, при цьому мінімум буде збережений на рівні 120%, як в 2019 році. А вже з 1 лютого після рішення вченої ради рейтингова система буде діяти повністю.
Для решти працівників, обслуговуючого персоналу ми зберігаємо всі надбавки і доплати, збільшивши оклади на 9,4%.
Як би не було складно, ми на 2020 рік виділимо кошти на зміцнення навчально-лабораторної бази – мінімум по 300 тисяч гривень на кожний факультет, ННІ. Це окрім коштів наукових досліджень.
Станіславе Миколайовичу, є ще одне цікаве запитання. У 2020 році у багатьох керівників структурних підрозділів, деканів факультетів, директорів ННІ закінчуються контракти. Як Ви бачите цю подію, подальший розвиток факультетів та ННІ?
– Так, дійсно відбулися суттєві зміни. Раніше декани факультетів, директори ННІ обиралися вченою радою, а тепер все по-іншому. Згідно з оновленою статтею 43 Закону України «Про вищу освіту», редакція якої змінена іншим законом – «Про фахову передвищу освіту» в 2019 році, керівники факультетів та ННІ призначаються ректором за згодою конференції або зборів трудового колективу.
Незважаючи на цю норму закону, ректорат буде на демократичній основі ретельно вивчати ситуацію на кожному факультеті та ННІ, визначати лідерів, які можуть потенційно повести колективи вперед. За потреби проведемо рейтингове опитування.
Якраз із метою визначення перспектив розвитку структурних підрозділів у січні будуть проведені співбесіди з їхніми керівниками. Ми оцінимо їхню діяльність, обговоримо напрями розвитку.
Нині в ректораті йде дискусія, проводиться глибокий аналіз діяльності наших структурних підрозділів, провідних кафедр. Ми також не виключаємо можливості уточнення назв факультетів, зміни в їхній структурі, навіть укрупнення з метою поліпшення якості підготовки фахівців. Але поспішати не будемо. Як написано в святому письмі – буде день і будуть харчі.
До речі, аналогічний порядок буде застосований і при призначенні керівників відокремлених підрозділів.
І наостанок, що, на Вашу думку, є найгострішою проблемою в житті українських вишів, у т.ч. НУБіП?
– Думаю, що зміна світогляду кожного громадянина, викладача, співробітника, студента. Розуміння відповідальності за своє місце в світі. Ми – українці, громадяни всіх національностей, можемо все! Часто нам не вистачає драйву, сміливості, впевненості, пасіонарності, гордості за свою країну, поваги до себе, історії держави. Ми напрочуд непідприємливі люди. У нас золото під ногами лежить, а ми його можемо не помічати. Про що я? Про наші знання, копалини, унікальну природу, землю і т.і.
Мусимо разом перебудувати психологію, націлювати колектив, нашу молодь на конкретні справи. Дивіться: скільки готуємо менеджерів, а де їхні конкретні, хоч невеликі проекти з поліпшення власного життя в гуртожитках, харчуванні, спорті, створенні мініферм, бізнес-проектів? Від кого це все залежить – від нас, в першу чергу, від науково-педагогічних працівників. Пасивність, небажання напружуватися, звичка до малого ведуть нас в глухий кут.
Хіба ми не бачимо, як спалахують очі в молоді, коли вони чують про поїздки на Захід. Деякі навіть свідомість від радощів втрачають при цьому. Чому? Бо молодь хоче кращого життя, і не завтра, а сьогодні. Нам слід будувати краще життя в Україні, дати молоді в руки гарний інструментарій свого благополуччя. Це буде успіх кожної молодої людини і держави в цілому.
Якби мені довелося нині керувати Міністерством освіти і науки, то я би розпочав з цього, з сім’ї, дитсадка, школи. Поновити слід на сучасній основі трудове технологічне навчання, самообслуговування. Ще потрібно виховувати дисципліну, працелюбність, повагу до старшого, держави, навчити дітей підприємництву, робити конкретні проєкти, справи, облаштовувати свій дім, під’їзд, село, місто, розвинути в молодості впевненість в своїх силах.
Прийшов час змінити в Україні Конституцію, сформувати державницьку ідеологію, не відмовлятися від виховання ідеалів, формувати справжній, діловий патріотизм. Тоді б і дискусії не було в країні – продавати чи не продавати землю? Продавати треба технології і продукцію, а не батька чи матір, землю, води чи ліси.
Революція, зміни потрібні найперше в наших головах.
Багато що ще можна говорити, та спільні завдання визначені програмою «Голосіївська ініціатива-2025». Тож їх слід нам і виконувати.
Хай нам щастить у цьому!
Розмовляв Денис Рудень
