Пам’яті видатного вченого – основоположника сільськогосподарської дослідної справи в Україні члена-кореспондента АН УРСР М.О. Тюленєва

15 червня 2019 року
     28 травня 2019 р. на агробіологічному факультеті Національного університету біоресурсів і природокористування України за ініціативою завідувача кафедри кормовиробництва, меліорації і метеорології, доктора сільськогосподарських наук, професора Г.І. Демидася у рамках заходів по відзначенню і вшануванню пам’ятних дат і ювілеїв на державному рівні на виконання Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 2018 р. № 2654-VIII «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2019 році» та відповідних Постанов Президії Національної академії аграрних наук України проведені наукові читання для студентів та викладачів з циклу «Видатні учені та викладачі в галузі аграрних наук України», присвячені 130-річчю від дня народження члена-кореспондента АН УРСР Тюленєва Миколи Олександровича (1889–1969).

     Народився М.О. Тюленєв 5 квітня 1889 р. в с. Ганнівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії (тепер Дніпропетровська область) в сім’ї службовця, що мав звання спадкове дворянство. У 1896 році втратив обох батьків. Навчався у сіротському класі Полтавської класичної гімназії імператора Олександра 1 Благословенного.

     У 1907 р. закінчив Полтавське комерційне училище О.О. Байєра. Випускник сільськогосподарського відділення Київського політехнічного інституту Імператора Олександра II (1911). За спеціалізацією «культуртехнік» або «агроном-меліоратор».

     У 1911–1912 рр. проходив практику в Головному управлінні землеробства і землеустрою Департаменту землеробства. Згодом працював спеціалістом-агрохіміком Мінської болотної дослідної станції, першої в країні спеціалізованої установи. Провів експедицію з відбору болотних ґрунтів губернії. Вперше в Російській імперії визначив на науковій основі їх походження, хімічні і фізичні властивості.

     У 1912 р. слухач курсів з культури боліт при Ризькому політехнічному інституті. Як кращий їх випускник, здобув короткострокове стажувався у Швеції, Данії і Німеччини, а також ознайомився з роботою зразкових господарств Прибалтійського краю, Фінляндії та окремих губерній Російської імперії. Після повернення того ж року стає спеціалістом сільськогосподарської частини Департаменту землеробства. Паралельно до 1915 р. викладає культуру боліт і луківництво у Санкт-Петербурзькому сільськогосподарському музеї. Помічник редактора журналу «Землеробець». У 1915-1917 рр. спеціаліст з культури боліт Володимиро-Рязанського управління землеробства і державного майна Володимирського губземвідділу. Наступні два роки старший спеціаліст з культури боліт Департаменту землеробства Володимирської губернії.

     Упродовж 1919-1921 рр. старший спеціаліст з культури боліт Київського губернського земельного відділу та помічник директора товариства «Торф» (м. Проскурів). У 1921–1922 рр. працював старшим інспектором з технічної частини товариства «Укрторф» (м. Київ). 8 травня 1922 р. призначений завідувачем науково-технічного відділу Укрмеліозему, а з 29 січня 1923 р. – старшим фахівецем з дослідно-меліоративної справи цього ж підрозділу.

     З 1921 р. співпрацює із Сільськогосподарським науковим комітетом України спочатку як штатний працівник секції кормової площі, а з 1922 до 1927 р. – позаштатний співробітник меліораційної секції. Один із ініціаторів заснування Центральної науково-дослідної меліораційної станції в Казаровичах та Сагайдацької зрошувальної дослідної станції. З 26 квітня 1923 р. до 1932 р. очолював Рудня-Радовельську болотну дослідну станцію. За сумісництвом працював старшим фахівцем з дослідно-меліоративної справи Північно-Меліоративного органу НКЗС УСРР та викладачем з культури боліт і луківництва Київського сільськогосподарського інституту. Долучився до появи у 1929 р. Українського НДІ сільськогосподарської меліорації у м. Харків. У 1930–1934 рр. дійсний член Вищої науково-технічної ради НКЗС УСРР з питань меліорації болотних масивів. Із 1932 р. і до початку німецько-радянської війни старший науковий співробітник і науковий керівник болотної дослідної мережі Українського НДІ сільськогосподарської меліорації. У 1934 р. організував Сульське дослідне болотне поле (Роменський р-н Сумської обл.).

     На засіданні Спеціалізованої вченої ради Московського гідромеліоративного інституту ім. В.Р. Вільямса 21 вересня 1940 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук на тему: «Вирощування цукрового буряку на осушених торфових ґрунтах УРСР».
     З 1930 р. за сумісництвом працює професором, а з 1941 р. – деканом агромеліоративного факультету Київського гідромеліоративного інституту. Після визволення Києва від німецьких окупантів у 1943–1947 рр. очолював кафедру землеробства. У 1941–1943 рр. проводив польові дослідження на Супійській болотній дослідній станції (нині – Панфильська дослідна станція ННЦ «Інститут землеробства НААН»). З 1944 по 1948 р. за сумісництвом завідував відділом осушення УкрНДІ сільськогосподарської меліорації. У 1946–1948 рр. на замовлення «Укрсельелектропроект» та «Укргідромеліопроект» розробляє культурно-технічні заходи для басейнів річок Рось, Уж, Случ, Сенюки, Псел та Марефи. Разом із А.М. Янголем обґрунтував необхідність двостороннього регулювання водного режиму осушуваних ґрунтів, а у співавторстві з С.І. Рудичем розробляє конструкцію п’ятикорпусної аероційної крото-дренажної машини (5 КДМ-2), здатна закласти дренаж на глибині 0,75–0,8 м через 10,15 і 20 м та за вісім годин залишати 5-6 км готових дрен, яку широко використовували усі РТС і ЛМС УРСР.

     У 1948 р. обраний членом-кореспондентом АН УРСР за напрямом «сільськогосподарські науки». Тогоріч на запрошення академіка О.І. Душечкіна обійняв посаду старшого наукового співробітника Інституту фізіології рослин і агрохімії АН УРСР, де працював до 1955 р. Від імені Академії очолив спеціальні комплексні експедиції у Снігурівському районі Миколаївської області (1951) та у Димерському районі Київської області (1952-1956). 26 листопада 1955 р. рішенням ВАК при Міністерстві вищої освіти СРСР присвоєно вчене звання професора за спеціальністю «агромеліорація».

     У 1955-1956 рр. очолював лабораторію кормодобування сектору тваринництва Президії АН УРСР. У 1956 р. повернувся на роботу до УкрНДІ гідротехніки і меліорації завідувачем відділу освоєння заплавних земель, яким керував до 1961 р. За сумісництвом у 1956-1961 рр. – професор кафедри сільськогосподарської меліорації та кормовиробництва Української академії сільськогосподарських наук.

     У зв’язку із погіршенням стану здоров’я у 1961 р. перейшов спочатку на посаду старшого наукового співробітника, а з 1964 р. науковим консультантом відділу освоєння заплавних земель УкрНДІ гідротехніки і меліорації. Помер 2 грудня 1969 р. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

     Творча спадщина «українського Вебера» (так називали М.О. Тюленєва у фаховому середовищі, порівнюючи із класиком культури боліт у світовому вимірі німецьким професором Карлом Альбертом Вебером (1856–1931)) становить 240 наукових праць. Понад 200 ум. друк. аркушів залишилося в рукописах. Видані праці за життя вченого стали класичними стосовно культури боліт. Сьогодні використовується для моніторингових досліджень в Україні, Білорусі, Росії. Засновник української школи агромеліораторів. Серед його учнів: М.К. Ковалевич, П.П. Кубишкін, А.М. Янголь, С.К. Семьонов, С.С. Проскура, І.З. Лапа. Г.І. Хотько, М.С. Проскура, А.В. Бакулін, Ю.В. Шелестов, В.Р. Гімбаржевський, академік ВАСГНІЛ та АН БРСР С.Г. Скоропанов, М.Н. Шевченко та ін.

     Результати системних досліджень М.О. Тюленєва, здійснені на Рудня-Радовельській болотній дослідній станції у 1923–1932 рр., покладено в основу державної програми освоєння боліт УРСР. Перший у країні на противагу іноземним ученим знайшов шляхи і запровадив у виробництво технічні культури, насамперед цукрових буряків, на осушених торфових ґрунтах із врожайністю 1000 ц/га. Розроблена ним технологія їх вирощування була запроваджена в УРСР, БРСР та РСФРР. Ще кращі результати було досягнуто щодо лучного травосіяння, що значно розширило виробництво тваринницької продукції на Поліссі та в Лісостепу України. Автор першої методики дослідної справи на торфових ґрунтах (1932–1934).

     Є погоджена наша ініціатива встановити біля однієї із кімнат кафедри кормовиробництва, меліорації і метеорології пам’ятну іменну меморіальну дошку видатному теоретику, методологу та практику агромеліорації в Україні, викладачу по культурі боліт і луківництву КСГІ (1923-1941), професору кафедри сільськогосподарської меліорації та кормовиробництва УСГА (1956-1961) член-кореспонденту АН УРСР М.О. Тюленєву.


Вергунов В.А.,
академік НААН, директор ННСГБ НААН,
збережено в авторській редакції

 

Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015Регіональні навчальні заклади (синій)