До 30-річчя виводу військ із Афганістану
«Кто-то нас объявит жертвами ошибки,
Кто-то памятник при жизни возведет,
Кто-то в спину нам пролает – "недобитки",
А кто-то руку понимающе пожмет!»
Останнє десятиліття CPCP ознаменувала війна в Афганістані (1979-1989). Події тих років достеменно сьогодні відомі далеко не кожному. Через бурхливі реформ і економічну кризу у 90-ті роки афганська війна була майже витіснена з суспільної свідомості, а з часом через ідеологічні кліше отримала інше забарвлення.
Передумови виникнення конфлікту з'явилися ще в 1973 році, коли в Афганістані було повалено монархію і до влади прийшов недовговічний режим Мухаммеда Дауда на зміну якого в 1978 році після Саурської (квітневої) революції прийшла Народно-демократична партія Афганістану (НДПА), яка проголосила Демократичну Республіку Афганістан (ДРА).
З самого початку Соціалістичному уряду протистояли різні сили і перш за все радикальні ісламісти, які по суті оголосили священну війну (джихад). Для боротьби були створені загони моджахедів, з якими і боролася радянська армія.
Історію Афганської війни (1979-1989) можна розділити на чотири періоди: перший – взимку 1979-1980 рр. введення і розташування по гарнізонах і важливим інфраструктурним об'єктам радянських військ в Афганістані; другий період (1980-1985) був найактивнішим; третій період (1985-1987) характеризується операціями радянської авіації і артилерії; четвертий період (1987-1989) став останнім. Радянські війська готувалися до виходу з країни.
Американська сторона не приймала фактичної участі в збройному конфлікті, але фінансувала моджахедів, поставляла їм зброю. На території сусіднього Пакистану ЦРУ організувало тренувальні табори, в яких проходили підготовку афганські моджахеди (душмани). Таким чином фактично відбувалось холодне протистояння між двома політичними системами.
Ісламісти, крім фінансування з боку американської сторони, отримували гроші від наркоторгівлі. У 80-ті Афганістан став світовим лідером з виробництва героїну та опіуму. Часто метою радянських операцій було саме знищення цих виробництв.
У 1987 році почалося впровадження «політики національного примирення», НДПА відмовилася від монопольного права на владу, згодом з'явився закон, який дозволяв опозиції створювати власні партії. У країні з'явилася нова Конституція і новий президент Мухаммед Наджибулла. Незабаром радянська, американська і афганська делегації сіли за стіл переговорів у швейцарській Женеві. 14 квітня 1988 року за підсумками їх роботи були підписані документи, які поклали край десятилітній війні.
Статус-кво згодом був порушений. У квітні 1992 року Демократична Республіка Афганістан була остаточно ліквідована ісламістами. У країні почався повноцінний хаос. Її розділили численні угруповання. Війна всіх проти всіх там тривала аж до вторгнення військ НАТО на початку XXI століття. У 90-і роки в країні розпочався рух «Талібан», який сталв однією з провідних сил сучасного світового тероризму.
У масовій свідомості одним із символів 80-х є саме Афганська війна. В школі про неї сьогодні розповідають коротко. Цій війні присвячені численні пісні, фільми, книги, але оцінка її підсумків має різні висновки, особливо між її учасниками і суспільством.
Війну в Афганістані часто порівнюють з війною у В'єтнамі, за цими війнами стояли певні ідеології і геополітичні інтереси, та "високі" гасла: "захисту демократичних цінностей" – Сполученими Штатами, "інтернаціональним обов’язком" – Радянським Союзом. Бойові дії стали ареною випробування нових видів зброї, стратегії і тактики малих воєн. Похожим виявився і їх підсумок, це людські, економічні, політичні та моральні втрати. Афганська війна в СРСР була просто непопулярна, а в'єтнамська викликала в США массові протестні акції. В'єтнамський та Афганський синдроми у ветеранів цих війн.
Ведення цих війн свого часу загострили міжнародну обстановку, взаємини між основними військово-політичними блоками і соціальними системами, а також суттєво вплинули на внутрішню ситуацію в США і СРСР. В США виник потужний антивоєнний рух, короткочасно, але радикально відбулась зміна менталітету американської нації, що власне і можна назвати "в’єтнамським синдромом" – в широкому його розумінні. "В'єтнамський синдром" струснув основи американського суспільства, де в багатьох аспектах домінували шовіністичні і великодержавні настрої, нація усвідомила, що в світі далеко не все вирішується тугим гаманцем і військовою силою. Результатом стало коригування зовнішньополітичного курсу США, ціннісних орієнтацій "середніх американців" і внутрішньої соціальної політики. Американська державна машина відреагувала на настрої в суспільстві і впоралась з цією кризою, врахувавши помилки і здійснивши ряд перетворень.
Наприкінці свого існування іншою була ситуація в СРСР. Сьогодні також існують різні точки зору про доцільність або недоцільність афганської кампанії для СРСР. Крім ідеологічних мотивів була необхідність захисту південних кордонів СРСР, недопущення американського проникнення в сусідню країну, для чого були обгрунтовані побоювання. З іншого боку відбулось погіршення міжнародних позицій СРСР, перенапруження економіки. Для внутрішнього життя в СРСР наслідки Афганської війни виявились дещо схожі з наслідками В'єтнамської війни. Суттєвою відмінністю можна назвати рівень інформованості населення. Громадяни США отримували повну інформацію про хід бойових дій, в тому числі і про засоби її ведення, масові загибелі мирного населення. Радянське суспільство було в інформативному вакуумі. Аж до 1987 р. цинкові труни з тілами загиблих хоронили напівтаємно, а на пам'ятках заборонялося вказувати, що солдат загинув в Афганістані.
З часом «перебудова», розпад СРСР, економічна криза, зміна соціальної системи, привели до згасання інтересу до подій в Афганістані, а самі воїни- "афганці", здебільшого молоді хлопці, які повернулися з неї, як виявилося стали начебто зайвими, непотрібними і не тільки владі, але і суспільству, у якого на той час з'явилося занадто багато інших нагальних проблем. Проблеми учасників бойових дій в Афганістані та сімей загиблих вирішувалися здебільшого статистично на папері. Пояснення тому просте, якщо суспільству необхідно ідеалізувати минуле, і воно хоче забути про Афганську війну і навіть відхреститися від неї, побоюючись при цьому тих, хто є живим і болючим її нагадуванням, – у чому власне і полягає сенс "афганського синдрому" в широкому його розумінні, – то це означає, що і самих учасників непопулярної на сьогодні війни воно всіляко відкидає, що виражається в відкритій ворожості або байдужості. Саме тому сприйняття Афганської війни її учасниками і тими, хто там не брав участі в бойових діях, виявились протилежними.
Разом із тим відбувається намагання використовувати цю соціально активну категорію різними політичними силами, які не завжди мають розуміння того, що при всій своїй соціальній неоднорідності, учасників війни в Афганістані єднає факт в їх біографії, що це особлива соціально-психологічна група населення. Війна для "афганців" є набагато більшим психологічним шоком, а ніж опосередковане її сприйняття суспільством. Саме в такому соціально-психологічному стані є конкретнее розуміння "афганського синдрому". Медицина називає це посттравматичним стресовим синдромом. Синдром, що руйнує особистість «в'єтнамця», «афганця», не притаманний ветерану Другої Світової війни. Його збуджують інші обставини, це і проблема упізнання справжнього супротивника, війна в гущі мирного населення, воювати той час коли твоя країна, твої однолітки живуть мирним життям, відчуженість при поверненні, засудження або викривлення подій суспільством, учасником яких являється військовий. Той факт, що психологічно солдат пригнічує почуття під час бою, щоб уціліти, але згодом ці почуття виходять назовні. Такі солдати повертаються дорослішами своїх однолітків і стають незрозумілими та незручними для суспільства, яке огороджується бюрократичної фразою: "Я вас туди не посилав!". Ці обставини призводять до замикання в собі, побуджують шукати один одного, створювати свій власний світ. Звикнути до війни, адаптуватись до нових обставин переломавши попередні стереотипи свідомості без чого просто не вижити на війні, дуже складно. Але і зворотній процес перебудови психіки протікає настільки ж болісно і часто розтягнутий в часі.
Події 2014 року показали суспільству, що «афганці» являються соціально відповідальною згуртованою силою, яка здатна в разі необхідності захистити інтереси суспільства і держави. Саме 8-ма «Афганська сотня» під керівництвом нині Героя України (посметроно), кавалера двох орденів Червоної зірки, медалі «За отвагу» Олега Міхнюка стояла живим щитом на Майдані. Саме воїни «афганці» з перших днів подій на Сході країни передали свій неоцінений бойовий досвід.
Отже окрім економічних, політичних, соціальних наслідків війни, необхідно приділяти увагу її психологічним наслідкам. Війна пропускає через себе тисячі людей, яких, на жаль, потім вихлюпує назад в неоднорідне суспільство, тим самим вносить всі особливості мілітаризованої свідомості, що має істотний вплив на подальший розвиток суспільства.
Василь Моісєєв,
учасник бойових дій, історик,
начальник відділу комплексної безпеки та ЕТЗ об’єктів охорони
