Історія. До 400-річчя переможного походу Петра Конашевича-Сагайдачного

9 жовтня 2018 року
 
Петро Конашевич-Сагайдачний – одна з найяскравіших постатей нашої історії ранньомодерного періоду. Його діяльність мала значний вплив і на політичну, і на військову, і на релігійну, і на культурну ситуацію в Україні першої чверті XVII століття.
 
 
Важливим моментом у військовій біографії полководця став похід на Москву 1618 р. Мабуть, саме цей «незручний» факт спонукав російських, а потім радянських істориків замовчувати діяння Сагайдачного, навмисне відводити цю історичну постать на «задній план». 
 
У той час Московія переживала лихі часи. Практично ще не скінчилося «смутное время». Тривала боротьба за московський престол. Король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ сподівався за допомогою військової сили посадити на нього свого сина Владислава. Королевич зі своїм військом наближався до Москви. Однак сил йому бракувало. На допомогу Владиславу з 20-тисячним козацьким військом вирушив Сагайдачний. Він рейдом пройшов через Сіверщину, Єлець, Шацьк, Коломну та інші російські міста, захопив їх. А під Москвою об’єднався з Владиславом.
 
11 жовтня 1618 р. військо королевича Владислава та козаки Петра Сагайдачного розпочали наступ на Москву. Штурм тривав протягом декількох годин з третьої ночі і до світанку. Нападники змогли увірватись до міста зі сторони Арбатських воріт, проте, не отримавши належну підтримку, атака зупинилася. Не бачачи можливості продовження атаки, підрозділи Речі Посполитої із невеликими втратами відступили від міста.
 
Важкі воєнні обставини змусили московську владу піти на переговори, що вперше відбулися 31 жовтня поблизу Тверських воріт. Протягом листопада велись тривалі переговори між польськими та московськими послами. Кожна з сторін очікувала скорішого виснаження свого супротивника. Тим часом окремі загони запорожців продовжували атакувати московські міста на північ та північний-захід від Москви, розорюючи Ярославський та Вологодський повіти, тим самим підриваючи економічні ресурси держави.
 
Наприкінці жовтня Сагайдачний направив 8-тисячне військо на південь від Москви, на прилеглі до лівого берега Оки землі. Основною метою цього рейду було здобуття м. Калуги – стратегічно важливого міста із добре укріпленою фортецею. Першим помітним населеним пунктом на шляху цього рейду став Серпухов. 3 листопада 1618 р. козацькі полки під керівництвом полковників Ємця, Ф. Пирського, Милосного та Б. Конши розпочали штурм міста. Протягом декількох годин козаки взяли міський посад, проте не стали штурмувати кам’яний міський кремль, що був розташований у важкодоступному місці, оскільки шансів на його швидке здобуття було небагато. Далі ці полки рушили на з’єднання із полком Петра Сагайдачного під м. Калугу і в ніч з 3 на 4 грудня 1618 р. об’єднане військо розпочало штурм міста. Запорожці, в результаті блискавичної атаки, захопили міський посад, змусивши гарнізон міста під керівництвом воєводи М. Гагаріна замкнутись у міській цитаделі. Облога Калузького кремля тривала аж до підписання польсько-московського перемир’я.
 
 
Річ Посполита уклала 1 грудня 1618 р. з Московією Деулінське перемир’я. Воно стало найбільшим успіхом Речі Посполитої в протистоянні з Московською державою. Річ Посполита отримала білоруські й українські землі, які до того були під владою Москви – Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. Король Речі Посполитої офіційно зберіг за собою право претендувати на московський трон. З іншого боку, це перемир’я поклало початок завершенню періоду постійних війн в Московському царстві, котрий тривав упродовж 15 років і саме рейд Сагайдачного закріпив перемогу Речі Посполитої в цій війні. На думку В. Брехуненка, сам Сагайдачний був проти замирення й відкрито виступав за оволодіння Москвою.
 
Наприкінці грудня на козацькій раді ухвалили рішення про припинення бойових дій та повернення на Україну. Військо розділилось на дві частини, що йшли паралельним шляхом. Більша частина, під керівництвом Сагайдачного, рухалась лівим берегом р. Оки за напрямком: Перемишль, Бельов, Болхов, а далі на Київ. Менша частина, під командуванням Ф. Пирського, вирушила правим берегом р. Оки у напрямку: Овдоєв, Курськ, а далі на Київ. За декілька тижнів військо Сагайдачного вже було в Україні, при цьому йому сприяла московська влада, забезпечуючи підводами та провіантом.
 
 
Загалом, протягом трьох місячного походу козаки подолали понад 1200 км (поляки в цей час пройшли 250 км, без серйозного опору, і не взяли жодної фортеці). За дослідженнями О. Гуржія і В. Корнієнка, українські полки рухалися з середньою швидкістю 15–20 км на добу, в 6–8 разів швидше, ніж поляки, в 2–3 рази – ніж європейці.
 
Після повернення до України, військо Сагайдачного стало на постій у Київському воєводстві, а гетьманський полк у самому Києві. За свою участь у московському поході запорожці отримали грошову винагороду в розмірі 20 000 золотих та 7 000 штук сукна. За словами Д. І. Яворницького, по прибутті до Києва Петро Сагайдачний прийняв титул «гетьмана України» й став управляти тією її частиною, яка визнавала себе козацькою.
 
Наталія Кравченко,
доцент кафедри міжнародних відносин
і суспільних наук
 

 

Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015Регіональні навчальні заклади (синій)