Ярослав Михайлович: що дане Богом, кращим не зробити

8 липня 2018 року

     Сьогодні ми запросили до розмови декана механіко-технологічного факультету Національного університету біоресурсів і природокористування України професора Михайловича Ярослава Миколайовича, особистість багатогранну і обізнану не лише у науковій та освітянській, а і у багатьох сферах повсякденного життя. Отже, почнемо знайомство.

 – Ярославе Миколайовичу, розкажіть трохи про себе.
     – Почнемо з того, що я родом з невеличкого карпатського містечка Славське, що на Львівщині, де і пройшло моє дитинство та юність. Славське – це центр гірськолижних курортів, його прекрасно знають всі відпочивальники, яким до в подоби такий вид спорту. Після закінчення 9 класів Славської середньої школи поїхав навчатись до Березнівського лісного технікуму, що у Рівненській області, який закінчив у 1974 році.

 – Чому саме цей технікум обрали?
     – Якщо бути відвертим, то це був такий собі пробний варіант: вступлю – добре, не вступлю – продовжу навчання у 10 класі. Але сталося так, як сталося – я став студентом цього технікуму. У перші дні навчання я дуже сумував за своїми рідними, друзями, мальовничими Карпатами. Було все так незвично і, десь через три тижні, я повернувся до дому, покинувши навчання. Довго розказувати про те, як мене зустріли дома, особливо батько, немає сенсу, але його «переконлива» аргументована розмова не залишала для мене вибору, ніж повернутись до навчання. Тільки з прожитими роками усвідомлюєш істину батьківської науки.
     Сьогодні я з теплотою і великою вдячністю згадую своїх викладачів і наставників цього прекрасного навчального закладу і завжди, при нагоді, повертаюсь туди знову, радію зустрічі з минулим. Варто зауважити, що з усіх дисциплін навчального плану підготовки техніка-лісовода, саме любимою для мене була дисципліна «Механізація лісогосподарських робіт». Мабуть таке захоплення механізацією і визначило вибір моєї майбутньої професії – інженера.

– А як було дальше?
     – А далі була служба у лавах Радянської Армії – артилерійський полк Бердичівської танкової дивізії. Відбіркова воєнна комісія направила мене у школу підготовки молодшого командного складу. Це був прекрасний вишкіл мужності, сили волі і патріотизму. Після служби приїхав шукати, як то кажуть, кращої долі до м. Києва.

– А чому випав вибір навчання саме у сільськогосподарській академії?
     – Є маленька ремарка. Насамперед, куди я пішов, приїхавши після служби до Києва, так це до Київської державної консерваторії ім. Лисенка. Ще, навчаючись у школі, я закінчив музичну школу по класу труби. Вважав себе непоганим музикантом. Першим, до кого я потрапив на співбесіду, вірніше на прослуховування у консерваторії, був народний артист України Сергій Козак, який визнав перевагу моїх вокальних здібностей, над здібностями гри на трубі і запропонував мені навчання у народній консерваторії. Можна було на цьому і зупинитись. Але душу мою щось непокоїло: закрався якийсь практицизм. А що буде, коли раптом щось станеться з голосом? Що тоді? Тут варто привести розповідь нашого видатного незабутнього Дмитра Гнатюка. Якось по молодості, ще навчаючись у Київській консерваторії, він їхав на Буковину, до своїх батьків на канікули, добрався автобусом тільки до районного центру, ну а далі – до свого села, прийшлось іти пішки. Аж тут, на щастя, його нагнала попутна підвода, власник якої був уже досить похилий чолов’яга і запропонував скласти йому компанію. Слово за слово, склалась приємна бесіда. Аж тут питання: – Чим, хлопче, займаєшся у Києві? Дмитро Михайлович відповідає: «Співаю». Чолов’яга загадково посміхнувся і сказав у відповідь: «Та я теж співаю, а що ти робиш корисного для себе, людей?» Ось така філософія… Щось подібне осяйнуло і мене, усвідомлюючи, що вокальний дар, подарований мені Господом, завжди залишиться при мені.
     А чому сільськогосподарська академія? Відповідь досить проста і банальна. Для мене назва «академія» звучала більш величаво, ніж інститут чи університет. Думаю, що в цьому переконанні я був не єдиний.
     Познайомившись із переліком спеціальностей, за якими велась підготовка в академії, я на йоту не сумнівався у виборі своєї – механізація сільського господарства та ще й з педагогічним нахилом. Першого вересня 1976 року я був посв’ячений у студенти Української сільськогосподарської академії, яку закінчив у 1981 році.

– Якщо враховувати роки навчання, то близько 42 років Ви у стінах університету. З якої посади починали?
     – Як усі тоді, з асистента. Пропрацювавши 3 роки асистентом кафедри виробничого навчання, був направлений на цільове навчання до аспірантури нашої академії. У 1989 році захистив кандидатську дисертацію під керівництвом І.І.Агулова – талановитого вченого і педагога. Після захисту дисертації повернувся асистентом на вище згадану кафедру. Потім працював на посадах старшого викладача, доцента. Зараз працюю на посаді професора кафедри технічного сервісу та інженерного менеджменту ім. П.П. Момотенка за сумісництвом. Основна ж моя посада, як Ви знаєте – декан.

– Ярославе Миколайовичу, Ви довгий час працюєте в університеті, щорічно проводите зустрічі випускників. Чи всі ваші випускники працюють нині за обраною професією?
     – Проблема вибору – одвічна. Яку професію обрати – одне з головних завдань у житті кожної людини. Більшість молодих людей, обираючи майбутню спеціальність, орієнтується на те, щоб професія була престижною та високооплачуваною, не беручи до уваги той факт, що з часом попит на престижні спеціальності на ринку праці змінюється. Вдало вибрана професія посилює відчуття задоволеності життям. За результатами опитування наших випускників, які попрацювали на виробництві 5 і більше років, близько 25-30% із них не працює за обраною спеціальністю. Нормально це, чи ні? Думаю нормально. Адже у юнацькому віці самовизначення особистості не завершується, а є безперервним процесом, що обумовлюється основною умовою особистісного зростання, набуттям нею більш високої своєї значимості як фахівця. Думаю, що у випускних класах, а можливо і раніше, школярів необхідно знайомити з великою кількістю професій і їхніми перевагами, а не орієнтуватись на «престижну» чи «модну». Для цього треба відновити посади фахівців-профконсультантів, соціологів, психологів у школах.

– Чи мав факультет у цьому році проблему з набором студентів?
     – Хочу зауважити, що був час, коли профільні, або точніше – інженерні спеціальності нашого університету програвали за популярністю гуманітарним, таким як: праву, менеджменту, економіці підприємства тощо. Чи має майбутнє держава, коли всі бажають бути лише політиками, фінансистами, юристами або міжнародними службовцями? Відповідь однозначна: звичайно ж ні.
     В 2017 році ми отримали на факультет 200 місць державного замовлення для студентів стаціонарної форми навчання: для бакалаврів – 120 місць (спеціальності: «Агроінженерія» та «Транспортні технології (автомобільний транспорт», магістрів – 80 (спеціальності: «Транспортні технології (автомобільний транспорт)», «Агроінженерія» та «Автомобільний транспорт». Бажаючих навчатися на інженерних спеціальностях було значно більше, ніж кількість місць державного замовлення. Маємо і студентів, які виявили бажання навчатися за умов контракту.

– Мені відомо, що факультет заключив угоди про взаємостосунки з провідними зарубіжними компаніями – виробниками сільськогосподарської техніки. Що цінного у таких відносинах?
     – Якщо домовляються про взаємостосунки, то, звісно, сторони обговорюють і взаємовигоду. Нікому не секрет, що сьогодні на ринок України поступає складна високопродуктивна сільськогосподарська техніка як вітчизняного, так і зарубіжного виробництва з роботизацією технологічних сільськогосподарських операцій, автоматизованим контролем і управління агрегатами тощо. Тому навчальний процес на факультеті направлений на підготовку інженера, який відповідає сучасному технічному прогресу: з високими теоретичними знаннями, професійними уміннями і навичками, готовністю до конкурентності в умовах ринку. Для забезпечення такого рівня підготовки фахівців потрібні, перш за все, висококваліфіковані науково-педагогічні працівники, проведення фундаментальних наукових досліджень, навчально-методичне забезпечення і, хочу акцентувати, сучасна матеріальна база. Якщо з першими складовими цих вимог у нас все гаразд, то для забезпечення матеріальної бази необхідно прикладати багато зусиль. Дякувати Богу, знайшлись керівники провідних вітчизняних та зарубіжних компаній з виробництва сільськогосподарської техніки, з якими ми заключили угоди про взаємовідносини, серед них: ТОВ «КУН-Україна», ТОВ «Джон Дір Україна», «HARDI INTERNATIONAL A/S» та вітчизняною компанією АТ «Ельворті Роберт і Томас» (відома, як «Червона зірка»). Ведемо також перемовини з компаніями «Lemken», «Kverneland», «Casse». Завдячуючи керівникам цих компаній, на факультеті оновлено матеріальну базу, створені і обладнані лабораторії сучасного рівня.
    Про компанію «KUHN» варто поговорити окремо. Я дуже вдячний генеральному директору цієї компанії Асаду Лапшу. За його ініціативи підготовлений майданчик, на якому демонструються новітні зразки сучасної сільськогосподарської техніки на суму понад 10 млн. грн. У навчальний процес залучені фахівці компанії. Вона є базою практичного навчання наших студентів та майбутнього їх працевлаштування. Втім, це ще не все. Компанія залучає студентів до всіляких конкурсів, наукових конференцій, симпозіумів. В 2016 році був проведений конкурс на краще знання техніки виробництва компанії KUHN з призовим фондом 150 тис. грн. Обговорюємо зараз можливість компанії KUHN щодо надання кращим студентам факультету іменних стипендій. Від імені керівництва університету і факультету хочу виразити пану Асаду велику вдячність за підтримку і взаєморозуміння.

– Які створені умови в університеті і, зокрема, на факультеті для духовного, естетичного і фізичного розвитку особи?
     – Всі ми, науково-педагогічний колектив факультету, усвідомлюючи те, що всі наші випускники покликані утверджувати загальнолюдські та національні морально-духовні цінності, націлені на перспективу. Адже наукові досягнення, професійні знання, найновіші виробничі технології мають значення лише тоді, коли вони спиратимуться на високий рівень морально-духовної вихованості їх носіїв. Виховання майбутнього випускника, як правило, у майбутньому керівника, ми не виносимо за рамки навчального процесу, а повсякчас і повсякдень приділяємо цьому велику увагу: на лекційних, практичних заняттях, гуртожитку тощо.

– А як організовуєте дозвілля студентів?
     – Стимулом для організації дозвілля студентів є щорічний університетський Міжнародний фестиваль художньої творчості «Голосіївська весна» та університетська спартакіада як серед студентства, так і НПП університету. Центром університетського дозвілля є кафедра культурології та фізичного виховання, де працюють відомі особистості: народні артисти України Вадим Крищенко та Наталія Шелепницька, заслужений артист України Роман Рудий, лауреати Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів. Кафедру фізичного виховання очолює заслужений майстер спорту Микола Костенко. На кафедрі працює володар «чорного поясу» з боротьби кіокішункай карате, чемпіон світу Сергій Вербицький та багато інших відомих особистостей, які прославляють наш виш та Україну у всіляких конкурсах, фестивалях, спортивних змаганнях.

– Хто з відомих особистостей може похизуватись «корінням» Вашого факультету?
     – Цей список дуже великий. За свою 88-річну історію факультет випустив понад 20 тисяч інженерів-механіків, серед яких відомі державні діячі, політики, вчені, виробничники. Серед них: Міністр освіти і науки України Станіслав Ніколаєнко – нинішній ректор нашого університету, Голова Верховної Ради України Олександр Мороз, віце-прем’єр міністр України Леонід Козаченко, Герої Соціалістичної праці Михайло Величко та Леонід Палажченко, Герой України Анатолій Пачевський, 16 депутатів парламенту України різних скликань і багато інших.

– Ярославе Миколайовичу, знаю, що посада декана вимагає значної затрати часу і енергії. Як Вам, попри все, вдається знаходити час на пісенну творчість. Вас часто можна побачити і почути на центральній сцені України, українському телебаченні і радіо. Від кого цей талант - батька чи матері?
     – Скажу так: талант завжди від Господа. Кожна людина у чомусь талановита, головне відшукати цей талант в собі і розвинути його. У Новому Заповіті є «Притча про таланти», в якій йдеться про трьох рабів, яким господар подарував монету під назвою «талант». Один закопав свій талант у землю, другий розміняв його, а третій примножив. Все залежить від того, хто оцінює твій талант, особливо, на початковому етапі – друг, чи недруг. Мені пощастило, що на своєму творчому шляху я зустрів відомого поета-пісняра, нині народного артиста України Вадима Крищенка, який довірив мені передати свою поетичну творчість до слухача через пісню. І ось уже близько 30 років ми тісно творчо співпрацюємо. В моєму репертуарі також пісні на вірші Миколи Луківа, Олександра Мороза, Ігоря Стратія, Михайла Ковалка, Лариси Петрової, Ніни Дівіль. Вірші цих поетів покладені на музику відомими українськими композиторами: Остапом Гавришен, Володимиром Домшинським, Геннадієм Татарченком, Олександром Корепановим та ін. А що до того, як мені вдається знаходити час на творчість, то відповідь така: «Все починається з любові…».

     Розмова з цією людиною залишає купу вражень, втім не менше захвату викликають навчальні лабораторії механіко-технологічного факультету, оснащені новітньою вітчизняною і зарубіжною сільськогосподарською технікою та інстальований центральний корпус Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Спілкувалась Валентина Білоус
Інтер’ю опубліковане у
Всеукраїнській аграрній інформаційній газеті «Куркуль» №3 

Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015