Збереження здоров’я і життя дітей в умовах війни: як використати засоби вуличної соціальної роботи

1 червня 2018 року

     Викладачі кафедри соціальної роботи та інформаційних технологій в освіті гуманітарно-педагогічного факультету провели науково-методичний семінар до Дня захисту дітей на тему: «Збереження здоров`я і життя дітей в умовах війни засобами вуличної соціальної роботи: вітчизняний і зарубіжний досвід».

     Всю роботу професорсько-викладацький склад у цьому році присвячує славному ювілею НУБіП України. У часи святкування славних дат, радіючи науковим, навчальним, методичним здобуткам, мимоволі занурюємося у соціальні проблеми, особливо, якщо вони стосуються наших дітей. Чужих дітей не буває. Діти – наше майбутнє. Ми звикли чути такі гасла, що налаштовують кожного на навчання і виховання дітей у сім’ях й освітніх закладах.
     Проте ці, здається, безхмарні обрії затуманені дитячим поневірянням вулицями наших міст, особливо, – великих. Що змушує дітей втікати на вулиці часом із зовні благополучних родин? Яке життя дітей у наших школах-інтернатах змушує опинятися там, де небезпечно і на кожному кроці чатують і множаться шкідливі звички, де розквітає алкоголізм, наркоманія, проституція, де венеричні хвороби – не новина. Дитяча бездоглядність і безпритульність – одні з найгостріших і найболючіших явищ нашого суспільства. Проблема «дітей вулиці» існує в багатьох країнах світу. Сучасна неувага суспільства та держави до проблем сім'ї, соціальна та економічна ситуація у країні, призвели до того, що значна частина дітей схильні до впливу вулиці.

     Науково-методичний семінар відкрив декан гуманітарно-педагогічного факультету Василь Шинкарук, який окреслив соціальну проблематику виходу дітей на вулицю у контексті сучасних реалій війни на сході України. Деталізовано цілу низку проблем, що спровокувала війна і необхідність їх вирішення на державному рівні. Йшлося про наших майбутніх соціальних педагогів та соціальних працівників, яким під силу достукатися до маленьких бездоглядних і безпритульних дитячих сердець.

     Завідувач кафедри соціальної роботи та інформаційних технологій в освіти Леся Вікторова ознайомила учасників з тематичними напрямами семінару:
1. Державна соціальна політика із захисту здоров`я і життя дітей, що потерпають від війни.
2. Засоби вуличної соціальної роботи: вітчизняний і зарубіжний досвід.
3. Технології профілактики із запобігання виходу дітей на вулицю.

     В Україні сьогодні не існує вичерпного визначення цієї категорії дітей, але, за визначенням ЮНІСЕФ, «діти вулиці» – це неповнолітні, для яких вулиця стала постійним місцем перебування. На негативні сторони в роботі з безпритульними дітьми, ще на початку ХХ століття, звертала увагу й Софія Русова, яка, будучи в еміграції, уважно стежила за освітніми процесами в Україні. Вона писала: «Багато вихвалялися більшовики тим, що дуже опікуються долею дітей-сиріт, розробивши на папері цілий план «дитячих будинків» (дитячих хат), притулків для дітей-злочинців тощо. Але усі ці дитячі установи … недобре влаштовані … діти з них радо тікають … і крадуть скрізь, де можуть».

 

     Сучасна статистика невтішна. За оперативними даними МВС України лише за рік до органів внутрішніх справ доставляють 67273 дитини. З цього числа бездоглядних було 14499 осіб, з них – 6301 дівчат. Вражаючими є цифри доставлених за віком: до 6 років – 609 дітей, від 6 до 11 років – 2694 дитини, від 10 до 14-ти років – 11170 дітей, від 14 до 16 років – 22 173 дитини.
    Для більшості з них втеча з дому – це цілеспрямований, заздалегідь обдуманий вчинок, і лише для небагатьох таким чинником був короткочасний конфлікт, образа, підмова друзів, а дехто взагалі не може зрозуміти, чому втікав. Діти не усвідомлюють небезпеки вулиці, у них ще немає соціального досвіду. Вони намагаються знайти підтримку у собі подібних, їх об’єднує злість, образа, агресія, байдужість рідних та ін.

     Завідувач оздоровчого центру В'ячеслав Крупка окреслив психолого-медичні аспекти проблеми збереження здоров’я і життя дітей вулиці, які перетворюються на психічно хворих жебраків, злочинців, сексуальних рабів й асоціальних елементів. Наслідки проблеми дитячої бездоглядності і безпритульності будуть відлунювати у майбутньому, навіть після її усунення: ріст правопорушень і злочинів серед неповнолітніх, проституція, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, розповсюдження гепатиту, туберкульозу, венеричних хвороб, ризики експлуатації дітей, порнографічний бізнес тощо. «Суспільство, де є «діти вулиці», саме є серйозно хворим і потребує радикального лікування, – зазначив доповідач. Навіть у такій економічно потужній і соціально впорядкованій країні як США «дітей вулиці» більше 1 мільйона».

     Фахівець із соціальної роботи Голосіївського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Тетяна Дерій зупинилася на змісті соціальної роботи з цієї проблеми. Тетяні Миколаївні вдалося на конкретних прикладах показати нашим студентам чого можна досягти у роботі з «дітьми вулиці», якщо щиро любиш свою справу.
     «Діти вулиці», що при живих батьках за збігом обставин опинилися без їх піклування, нерідко називаються соціальними сиротами. Таких дітей фактично нікому шукати, нікуди подіти, нічим допомогти і захистити. Відсутність належної турботи, уваги, інтересу до потреб формується в родині, особистості дитини створюють реальну загрозу його психічному, фізичному і моральному здоров'ю.

     Директор Навчально-наукового центру виховної роботи і соціального розвитку університету Геннадій Ржевський висвітлив психологічні чинники виходу дітей на вулицю. Вдало було підібрано відеоматеріали із серії арт-терапії дитячого малюнка. Затамувавши подих, учасники семінару спостерігали за змінами стилю, структури, кольористики і змісту дитячого малюнка, що відлунював болем у серцях і душах кожного з нас. Такі дорослі проблеми дитячими очима! Очима, повними відчаю, болю, страху і безнадії! Ці малюнки волали до кожного, хто бачив їх: «Не стріляйте!» і «Припиніть війну!». Кожна дитина народжена для радості життя, розвитку і любові.

 

     Студенти Анастасія Шевченко, Марина Миколаєнко, Марина Гутевич, Катерина М’якішева та Вікторія Лук’янчук вдало поєднали висвітлення проблематики чинників дитячої бездоглядності і безпритульності, появи соціального явища «дітей вулиці», виходу на вулицю різних категорій дітей, перебування, загроз, дроманії у дітей та підлітків як соціально-психологічної проблеми, профілактичних заходів вуличної соціальної роботи і повернення дітей у сім’ї та навчально-виховні установи тощо. «Дітьми вулиці» в основному стають ті діти, які живуть в бідних або неблагополучних сім'ях. Крім того, як стверджують працівники притулку, прокуратури, міліції, досить часто на вулиці опиняються діти, що народилися і яких виховували в абсолютно нормальних на перший погляд сім'ях. Одні втекли з будинку, тому що їм набридло слухати постійні сварки батьків, інші бачили батька і маму тільки кілька хвилин вранці, адже ті весь час пропадають на роботах і поцікавитися, чим живе їх чадо, які у нього проблеми не було часу; ще хтось біжить з дому, тому що батьки не можуть задовольнити їхні забаганки: купити модний одяг або дорогі телефони.

     Досвід роботи з «дітьми вулиці» підкреслює необхідність об'єднання зусиль представників всієї громадськості для вирішення проблем реабілітації та адаптації бездоглядних та безпритульних дітей, повернення їх до нормального життя.
     Створення спеціалізованих закладів та соціальних притулків, буде мати певні недоліки: деформуються родинні зв'язки; діти відчувають дефіцит любові та ласки; не формуються соціальні навички особистого життя; діти не мають особистого простору життя; відчувають обмеженість комунікативного простору; проведення часу регламентувалося режимом дня; зустрічаються випадки жорстокого поводження з дітьми з боку персоналу тощо.
     Тому вирішувати цей комплекс проблем соціальний працівник або соціальний педагог та інші фахівці соціальної сфери повинні на користь дитини . Їх завдання полягає в тому, щоб вилучити дитину з вулиці та облаштувати її в сім'ю, під опіку або в державну установу. Роль соціального педагога полягає у встановленні контакту і мотивуванні дитини на подальшу роботу (1-4 тижні); допомозі дитині в ресоціалізації – придбанні нового соціального досвіду (2-4 місяці) і здійсненні реабілітації, яка передбачає використання нового соціального досвіду в повсякденне життя. У процесі соціально-педагогічної роботи з дитиною збирається інформація про те, що зроблено і які отримані результати. Ця інформація дозволяє простежити хід виконання програми індивідуальної роботи, надання їй кількісної і якісної оцінки, фіксування проміжних результатів, виявлення її впливу на долю кожного вихованця.

     Багато уваги у доповідях виступаючих приділялося умовам збереження здоров’я і життя дітей: формуванню імунітету, здоровому збалансованому харчуванню, санітарно-гігієнічним умовам, яких позбавлені «діти вулиці». Зруйновані заклади освіти, охорони здоров’я, культури у зоні бойових дій; психологічний стрес від військових дій, небезпека від людей із зброєю, ураження мінами і боєприпасами, каліцтва і смерть дітей – це далеко неповний перелік небезпек, що принесла Україні війна з Росією. Діти вимагають від нас, дорослих, мирного неба, ясного сонця, щасливого дитинства у родині з люблячими, уважними батьками.

     Проблема «дітей вулиці» несе загрозу для суспільства і для кожної окремої дитини, яка опинився на вулиці, а сучасні умови часто сприяють розвитку проблеми.
     Саме тому необхідна робота з батьками неблагополучних родин, боротьба за вилучення дітей з вулиці, копітка вулична соціальна робота і профілактика даного соціального феномена у межах держави. Остання складова є визначальною у цьому процесі.

     Деградація людської моралі є основоположним чинником цього соціального явища. Духовне становлення особистості – основне завдання сучасної родини, школи і громадськості. Моральний авторитет нації Блаженніший Любомир Гузар, що мав «Ласку Божу», звертався до нас: «Творіть добро!». «Моя мрія – бути людиною!», – говорив Блаженніший. Майбутнє України – у руках наших дітей, щасливих, здорових і духовно багатих!


Тамара Ковальчук,
доцент кафедри соціальної роботи
та інформаційних технологій в освіті

Набір на навчання (синій)_2015Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)