15 лютого – День вшанування учасників бойових дій на території інших держав

     Передумови тривалого громадянського конфлікту виникли ще 1973 році, коли в Афганістані була повалена монархія і до влади прийшов режим Мохаммеда Дауда. Вже в 1978 році відбулася Саурська (квітнева) революція, країною почала керувати Народно-демократична партія Афганістану (НДПА), яка проголосила Демократичну Республіку Афганістан (ДРА).

     Ліва ідеологія НДПА ріднила її з радянським Союзом, але дві революції, громадянська війна, порушили стабільність у всьому регіоні. Соціалістичному уряду протистояли різні сили і перш за все – радикальні ісламісти. Певний успіх ісламістів пояснювався їхньою пропагандистською роботою, адже населення країни на 90% було неграмотним. У результаті в країні при зовнішній допомозі почались озброєні конфлікти, керівництво держави почало втрачати контроль. В цих умовах в березні 1979 року керівництво Афганістану вперше звернулось з проханням про допомогу до СРСР. За деякими даними таких звернень було двадцять два.
     Вперше питання про надання допомоги в СРСР було розглянуто партійним керівництвом 19 березня 1979 року. Леонід Брежнєв тоді виступив проти такого рішення. Проте час йшов, ситуація погіршувалась і вже становила загрозу південним кордонам СРСР. Поступово змінювалось і відношення членів Політбюро та керівництва держави.

     То що ж врешті-решт стало поштовхом для прийняття такого рішення?
     У вересні 1979 року відбулася зустріч Таракі і Брежнєва. Генсек демонстрував розуміння подій, які відбуваються в сусідній країні і свою привітність. Таракі нагадав про прохання направити до Афганістану радянські війська, після чого Брежнєв сказав: «Війська до Афганістану Радянський Союз вводити не буде. Поява наших солдатів у вашій країні, товариш президент, напевно налаштує більшу частину афганського народу проти революції».
     Через півтора місяця Брежнєв змінив своє рішення і ймовірною причиною цьому стало вбивство Таракі. 12 грудня 1979 року було прийнято остаточне «афганське рішення» про операцію з повалення Аміна. Вибір дати введення радянських військ саме на 27 грудня 1979 року невипадковий, на 28 грудня 1979 року, в Кабулі були намічені афгано-пакистанські переговори.

     Афганська, як і інші сучасні війни не була інформативно прозорою, тільки в 1989 році в газеті «Правда» було опубліковано реальні дані про втрати - 13835 осіб. До кінця XX століття ця цифра дійшла до 14427 загиблих, так як багато військовослужбовців вмирали вже на батьківщині протягом декількох років через поранення і отримані хвороби.

    Події 1979-1989 років в Афганістані, це не тільки історія бойових дій. За цей час СРСР у рамках технічного сприяння Афганістану побудував школи, Інститут суспільних наук при ЦК НДПА, автомеханічній технікум на 700 учнів в м. Кабул, 8 професійно-технічних навчальних закладів для підготовки кваліфікованих робітників, школу-інтернат на базі дитячого притулку в Кабулі, ЛЕП, мости, з/д, модернізував ТЕС при заводі азотних добрив, підприємство з прогресивною збіркою велосипедів потужністю 15 тис. штук на рік в м. Кабулі і багато іншого.

     У квітні 1992 року ісламісти остаточно ліквідували Демократичну Республіку Афганістан. На зміну Статус-кво в країну, яку розділили численні угруповання, прийшов хаос. Ситуація, в якій всі проти всіх, тривала в країні аж до вторгнення військ НАТО. Рух «Талібан», який розпочався в 90-ті роки в країні став однією з провідних сил сучасного світового тероризму.

Василь Моісєєв,
учасник бойових дій, історик,
начальник відділу комплексної безпеки та ЕТЗ об’єктів охорони