Земельна реформа очима науковців і громадських діячів

     Про земельну реформу в Україні говорять стільки, що ця тема стала предметом політичних спекуляцій. Причому думки наскільки полярні, що людині не «в темі» визначитися зі своєю позицією з цього питання майже неможливо. І профспілки та громадські організації, які апріорі мають стояти на захисті інтересів пересічних громадян, теж намагаються визначитися. Саме цьому Профспілка працівників агропромислового комплексу України, долучивши науковців НУБіП, присвятила міжнародну науково-практичну конференцію «Земельна реформа. Забезпечення сталого використання земельних ресурсів та розвиток сільських територій. Дотримання фундаментальних трудових і соціальних прав селян і найманих працівників». Другий день її роботи пройшов саме в нашому університеті, де зібралися представники Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України, Міністерства аграрної політики та продовольства, Українсько-Французької торгово-промислової палати, Посольства Франції, Федерації роботодавців АПК, Аграрного союзу України, науковці і профспілкові активісти.

     Організатори, за словами голови профспілки АПК Ігоря Сопелкіна, хотіли почути думки експертів, що ж собою представляє земельна реформа, виграє від її реалізації держава і ті, хто на землі живе і працює, чи ні?

     На правах господаря першим свою точку зору висловив ректор університету Станіслав Ніколаєнко. А вона однозначна: важливішого питання, аніж земельна реформа, сьогодні немає! Бо кожний сільський мешканець стурбований – що буде з ним і його домівкою вже завтра? Поспішати в цьому питанні не варто. Аграрний сектор – становий хребет держави, саме він забезпечує більше 40% валютних надходжень. Разом з тим, на селі спостерігаються негативні соціальні тенденції: знелюднення, зменшення кількості робочих місць, ліквідація шкіл і лікарень тощо. З’явився навіть термін – «сільські території», з болем підкреслив Станіслав Ніколаєнко. А які можуть бути «сільські території», коли колиска держави – саме село, і нею воно має залишатися.

     У світі багато країн, де земля не є товаром. Але це не стримує їхнього розвитку, як це намагаються показати прихильники швидкої земельної реформи, зазначив ректор. І нагадав, що багато законопроектів, які стосуються земельних відносин, розроблялися за участі науковців НУБіП, бо в університеті активно функціонує потужний факультет землевпорядкування. Принагідно Станіслав Ніколаєнко представив учасникам конференції можливості нашого вишу, його виробничі і ділові зв’язки в Україні і світі.

     Цю ж думку – важливіше земельної реформи в Україні немає – розділяють всі учасники конференції. Ми виступаємо за те, щоб землею володіли люди, які на ній працюють, – ось думка голови Аграрного союзу України Геннадія Новікова. Потрібно забезпечити запобіжники, які гарантуватимуть сталі земельні відносини. Позиція «швидких реформаторів» з земельного питання, які твердять, що після приватизації в Україні потечуть молочні ріки, – далека від істини.

     Спікер проінформував, що нещодавно в країні створено Всеукраїнський аграрний форум, який вже на сьогодні об’єднав 72% виробників аграрної продукції і який захищатиме їхні інтереси. Потрібно створити фінансовий інструмент для бажаючих придбати землю, без якого земельна реформа неможлива. На жаль, в Україні його створювати не поспішають.
    Зі своїм баченням вирішення проблеми виступили віце-президент Українсько-Французької торгово-промислової палати при посольстві Французької Республіки Жан-Жак Ерве, керівник управління АПК Київської облдержадміністрації Сергій Шупик, декан факультету землевпорядкування Тарас Євсюков, професор кафедри земельного кадастру Йосип Дорош та інші.

     Так і хотілося написати: наші колеги мають єдину консолідовану думку. Аж поки не виступив завідувач кафедри землевпорядного проектування Андрій Мартин, який бачить земельну реформу по-своєму, але за даних умов не бачить перспективи розвитку фермерського руху України. Що і викликало бурхливу реакцію у віце-президента Асоціації фермерів і землевласників України Івана Зайця. За його словами, все з точністю до навпаки: якщо мінімальний розмір земельної ділянки – у 200 га – вважається ефективним для беззбиткового ведення господарювання, то лише кооперативний спосіб ведення сільського господарства збереже село – хоча б такому стані, як зараз. А закон «Про фермерське господарство» дасть йому (селу) можливість розвиватися.

     Під цими словами згоден підписатися фермер з Київщини Володимир Бойко. Я – той фермер, у якого «немає перспектив», не приховує він емоцій. Але я допомагаю сільській раді – і дороги взимку чистити, і облаштовувати територію, і опікуюся іншими проблемами місцевої громади, і забезпечую 25 робочих місць. На відміну від агрохолдингу, який обробляє вдесятеро більші площі у сусідньому селі, при цьому всього… 4 (!) працівниками.

     Учасники конференції прийняли рішення звернутися до уряду, Верховної Ради України з пропозицією врахувати їхню думку у створенні ефективних механізмів забезпечення захисту українських селян при здійсненні земельної реформи. А для вишів, які мають науково-дослідні господарства, – зберегти державну форму власності земель.

Валентин Обрамбальський