Данія: фермерство і не тільки

18 листопада 2015 року
     За рахунок чого увосьмеро менша за чисельністю населення і розміром зо дві Київських області Данія стала провідною європейською державою з виробництва і реалізації м’ясо-молочної продукції і стабільно високим життєвим рівнем? Як працюють данські фермери, які мають досягнення і проблеми? Що стає на заваді ефективно працювати і розвиватись українському фермерству? Змістовні відповіді на ці та інші питання читач отримає в проведеному автором дослідженні.

     Я вивчаю сільськогосподарське виробництво і соціальну сферу села Данського королівства упродовж останніх 15 років під час перебування в фермерських господарствах і спілкування з їх власниками. Ось і цього року у липні ми з дружиною побував на норковій фермі мого родича Вауна і в сусідніх господарствах – на фермах ВРХ у Беню і Тобена, вивчав і аналізував їх діяльність.

     Ваун Клітко – висококваліфікований і високоосвічений фермер. Йому 49 років. Вважаю, що його життєвий і професійний шлях значною мірою може слугувати зразком для вітчизняних (і не тільки) фермерів.
     Його трудовий шлях почався з 6 років: кожний другий вихідний день працював на сусідній фермі по дві години за 6 крон/год. З 7 років допомагав батькові на молочнотоварній фермі: самостійно управляв трактором на полі, а батько збирав камінці і кидав у причіп, виконував також інші малоенергомісткі роботи. У 9-10 років уже обробляв на тракторі поле, хоч це і заборонено законодавством.
     Після закінчення 10 класів упродовж кілька місяців працював у батька на повну ставку (3,5 тис. крон з податками на місяць). Далі навчався у сільськогосподарському коледжі, з них практика сумарно склала два з половиною роки. До речі, у 2008 р. я зустрічав там на практиці трьох учнів з Маслівського сільськогосподарського технікуму, який готує фермерів.
     У 1983 р. Ваун закінчив коледж і працював у трьох різних фермерів аби отримати різнобічну практику з виробництва молока.
     Потім була служба в армії, коли (дивовижний для України факт) у святкові дні підробляв на фермі ВРХ.
     З метою вивчення міжнародного досвіду фермерства виїздив до Австралії (мріяв про фермерство саме тут, бо тепло і мінімальні витрати на енергоносії), Нової Зеландії і США.
     У 27-річному віці він вже мав у банку 700 тис. крон, у кредитній спілці взяв кредит під 7% річних на 30 років і придбав ферму на 50 дійних корів і 60 га землі. До речі, тепер такий кредит для членів спілки дають під 2-3% річних. Щодо кредитування банками, то процентні ставки визначаються залежно від наявності коштів і їх витрачання клієнтом: економному – під 5%, не економному (бідному та ще й транжирі) – під 18%. Ще одна особливість придбання фермерського господарства: воно не передається у спадок дітям, а продається їм так само, як і стороннім особам з тим, щоб держава отримала з цієї операції податок. До речі, батько Вауна продав ферму з 50 корів і 50 га землі середньому сину Уфе (в сім’ї було три сини і донька).
     Через два роки Ваун добудував ферму і остаточно розширив її до 100 голів, докупив ще 17 га і взяв у оренду 12 га землі.
    До речі, гектар орної землі в зоні функціонування ферми Вауна (півострів Ютландія, міста Ольбо і Сулдруп) коштує 140-150 тис. крон, гектар землі під пасовище (субсидії ЄС тут відсутні) – 70-75 тис. крон. Оренда гектара орної землі (субсидії ЄС мають місце) – 3-6 тис. крон за рік (курс американського долара в Данії - 6,6-6,7 крони).
     За законом землю без проблем може купити лише особа, яка має відповідну фермерську освіту і певні кошти. Решту грошей за угодою можна взяти в банку або кредитній спілці (за умови членства в ній). При наявності власних коштів можна купити чи взяти в оренду до 30 га землі без аграрної освіти, але банк і кредитна спілка кредитів не дадуть.

     Як я, пересічний українець і непересічний Гречкосій за паспортом ставлюся до ринку землі в Україні? Однозначно негативно. Принаймні, навіть на віддалену перспективу, поки наша держава не стане цивілізованою. На угоду МВФ, щоб отримати чергові транші в доларовому обчисленні, чверть віку тому Верховна Рада прийняла постанову «Про земельну реформу», яка реалізувалась урядами і «аграрними» президентами Леонідом Кравчуком і Леонідом Кучмою. Цей процес триває і розвивається й дотепер. Іноземному капіталу потрібно було розорити конкурентоздатний аграрний сектор економіки України, і значною мірою йому це вдалось. Зокрема, виробництво валової продукції у сільському господарстві зменшилось на 10,5% відносно рівня 1990 р., з якого починалась так звана реформа, а в тваринництві – на 44%. Незважаючи на це, Україна входить до трійки лідерів з експорту зерна і стала світовим лідером за експортом олії. Впевнений, що за колективного господарювання, до якого прагне аграрний сектор провідних країн і поступово переходить наша держава, успіхи в землеробстві і тваринництві були б ще вагомішими.
     А як же все-таки бути з ринком землі в Україні? В тій же Данії працюють місцеві та голландські фермери, сплачують податки, сприяють розвитку аграрного сектора і економіки країни. По-перше, слід провести інвентаризацію земельних угідь, прийняти низку законодавчих актів, визначитись з цінами на землю. А вони, з огляду на данські сіроземи з камінцями, для українських чорноземів, на мою думку, повинні бути, як мінімум, удвічі більшими. А тепер здогадайтесь, хто зможе купити землю в Україні? Правильно: олігархи! Тоді село загине остаточно. Про це свідчить і сумний для села досвід господарювання агрохолдингів.

     Україна нещодавно пройшла ваучеризацію, коли кожний з нас отримав «шмат державного майна». В результаті «шмат» (папірець) дістався нам, а державне майно –олігархам. Держава, на жаль, знаходиться в стані війни і наближена до економічного дефолту, а переважна більшість фермерських господарств і селян ледь зводить кінці з кінцями. За таких умов продавати землю – це злочин проти власного народу.
     Все ж таки, з часом землю потрібно продавати, бо власники паїв не вічні. Важливо, щоб землю купили фермери чи інші аграрні фахівці, які на ній безпосередньо працюють і проживають. Зважаючи на бідність переважної частини фермерів і неспроможність їх купити землю, доцільно створити фінансову установу, зокрема на зразок Державного аграрного банку, де український фермер зможе взяти довготривалий цільовий кредит під невеликий відсоток.

     Якось я вирішив зробити екскурсію з Вауном у село Ковалівку Фастівського району (обійстя сім’ї Галини Засухи), щоб показати, що й ми не ликом шиті. Так, дійсно, гість був вражений пейзажними, і не тільки, красотами цього села–музею. Так от, коли ми їхали одеською трасою, він звернув увагу на незасіяне поле і з гумором запитав: «Що там росте?» «Вирощуємо нові сорти українських бур’янів» – не без іронії відповів я. «Мені відомо – продовжив я розмову, – що в Данії майже відсутня у вільному продажу земля, до того ж вона дорого коштує. Давай спільно купимо в Україні землю і будемо господарювати». «Не буде діла» – почув у відповідь. «Мені також відомо, що в Україні відсутні закони, які б мене захищали, а ті, що є, не діють. Тому в такій державі я не хочу і не зможу господарювати». Відповідь більш ніж переконлива! Ось чому дуже обмежено йдуть іноземні інвестиції в аграрний (і не тільки) сектор економіки нашої держави.

     Та повернімося до тваринницької ферми Вауна. Вона була прибутковою, середній надій на корову складав 7400 л молока. Якщо надій був меншим за 6000 л, така корова відправлялася на м'ясокомбінат. Я поцікавився, яка тривалість перебування корови на фермі? Ваун відповів: «Як правило, дві-три лактації». «А якщо корова високоудійна, то чому ж так мало?» – запитав я. «А тому, що дочка повинна бути ще кращою за матір, інакше не буде прогресу». Ось чому надої молока на корову у фермерських господарствах Данії з часом перевершили десятитисячний рубіж.
     Недоліком ферми Вауна була відсутність приямка чи каруселі, які б виключали присідання біля кожної корови для підготовки вимені і одягання доїльних стаканів. До того ж, виникла потреба у збільшенні поголів’я корів, а отже, розширенні і реконструкції приміщень. Оскільки ферма знаходилась менш ніж за 300 м від села, потрібна була згода його мешканців і комуни (сільської ради). В Данії обов’язково дотримуються правил екологічної безпеки. Без згоди комуни жодне будівництво забороняється – незалежно від статусу забудовника, а поняття хабарництва не існує. У зв’язку з цим Ваун був змушений продати свою ферму разом з житловим будинком на її території.

     Особливо слід відзначити, що за законом 40% вторгованого безпосередньо належить продавцю, а решту необхідно знову вкласти в аграрний сектор, щоб з нього не було відтоку капіталу. Інакше ці 60% коштів дістануться державі. Жорстоко, але справедливо.
     Близько року сім’я Вауна орендувала житло, і по Інтернету підшуковувала потрібну ферму. Тим часом він працював інкасатором, висококваліфікованим спеціалістом у аграрній службі сервісу за викликом. На одному з таких викликів побував і я. Господар ферми (де було 100 дійних корів, молодняк ВРХ, двоє коней, десяток кролів, коти і собаки) з сім’єю поїхав на 10 днів до Норвегії. Крім обслуговування тварин, оплачувався щоденний двократний проїзд на віддаль 25 км на ферму і назад до місця проживання виконавця замовлення. Доїння корів дворазове, проте останнім часом окремі фермери переходять на триразове: так краще для тварин. До того ж, вони дають при цьому більше молока. Можливо, за роботу в службі сервісу можна було б мову не вести, проте мене вразили такі факти. Ця ферма знаходиться в полі, далеченько від села, і її ніхто не охороняє. Видоєне молоко надходить в танк-охолоджувач. Раз на два дні приїздить молоковоз, забирає і відправляє молоко за призначенням. Ще одне: у сім’ї Вауна на той час було двоє дітей (тепер їх уже троє), яким щоденно потрібно 2-3 л молока. І жодного разу (!) він не взяв молока додому з ферми, хоч я його заохочував на цей, як він сказав, «злочин». Після приїзду додому ми поїхали на ферму до його товариша Беню, аби потрібне молоко взяти там.
     Нарешті сім’я Вауна купила потрібний будинок, два великих ангари і 5 га землі, яку відразу ж здала в оренду. Крім цього, гсподар залишив собі з попередньої ферми трактор, екскаватор, сівалку та інше знаряддя, яке використовував на замовлення фермерів.
     Чому ж попередні власники продали свою невелику за розміром ферму і будинок? У свій час там проживала чималенька сім’я. Потім діти роз’їхались, залишились двоє стареньких батьків, яким недоцільно утримувати і платити податок на нерухомість. За половину отриманих грошей фірма побудувала їм невеликий будинок. В Данії, як правило, не будують такі палаци, як в Україні через значні податки на нерухомість. У містах і приміській зоні, порівняно з сільською, ці податки збільшуються в рази. Зокрема, у Копенгагені велика квартира чи будинок можуть оподатковуватись до 50 тисяч крон на рік.
     Після купівлі нової ферми землю і ангари сім’я здала в оренду. Ваун ще років зо три продовжував працювати у сільськогосподарській фірмі як спеціаліст за викликом, а дружина – лаборантом з оцінки якості м’ясомолочної продукції в американській компанії.

     В орендованих ангарах сусід розмістив філіал норкового господарства. Ваун ретельно вивчав технологію годівлі і утримання норок. А це не така вже й проста справа, як може здатися. Після закінчення терміну контракту оренди ангарів він професійно зайнявся вирощуванням норок. На теперішній час це прибутковий бізнес. На фермі є 750 самок і 150 самців (норма – 1 самець на 5 самок) з перспективою збільшення до тисячі самок. Самка дає за один приплід від 4 до 6 дітей. Потім знову норок парують, і через 30-35 днів народжуються діти. Самка живе в основному два приплоди і лише близько 5% осіб – три приплоди. Норки розміщуються в клітках. Мати проживає разом з синами (з дочками, як і люди, не уживається).

     Корм для норок готують з відходів риби і курей та різних вітамінних добавок на фірмі, щоденно доставляють спеціальним автомобілем і вивантажують у міксер, який знаходиться на фермі. Перед вживанням корм перемішується і до нього додається добавка з метою запобігання захворювання шлунку від щоденного вживання монокорму. Корм у густому вигляді укладається окремими кусками поверх дротяних кліток за допомогою механізованого роздавача, який рухається в проході між клітками. Норки ротиками дістають і поїдають корм. Воду тваринки вживають з автопоїлок. Сеча і кал стікає і періодично змивається по похилому жолобу в бетонований у землі відстійник, а згодом вноситься у грунт як цінне органічне добриво.
     Норок годують тричі на день, а за 2,5 місяці до забою – двічі. На сім’ю (мати і 5-6 дітей) необхідно 45-48 кг корму на рік. Кілограм такого корму коштує 2,7 крони. Слід зауважити, що якщо комісія з комуни (сільської ради) виявить, що норки знаходяться в занедбаному стані, після попередження таку ферму можуть закрити. Тобто тварини повинні утримуватись у нормальних умовах.

     Аукціон з продажу норкових шкурок відбувається п’ять разів на рік у Копенгагені. Близько 80% продукції закупляють бізнесмени з Китаю і Гонконгу. Представники України там, як правило, відсутні.
     Одна норкова шкурка коштує на аукціоні в середньому 397 крон. Чистий прибуток фермера за умови використання найманої робочої сили становить на одній норці 50-60 крон і до 200 крон, якщо немає кредитів і він працює на фермі лише особисто або додатково за допомогою дітей віком від 13 до 18 років. Справа в тому, що податок на зарплату дорослого працівника, у т.ч. фермера, становить 41-48% (чим більша зарплата, тим більший відсоток), а у дітей – 8% з суми до 35 тис. крон на рік. Якщо ця сума перевищує 35 тис. крон, податок нараховується рівним 41%. До речі, податок на прибуток фермера становить 25%. Для новоствореного підприємства податок нараховується лише при отриманні прибутку.
     Місія фермера закінчується на стадії здачі норок на фірму, яка знімає і вичиняє шкурки. Їздити в Копенгаген на аукціон потреби немає. Він там участі не бере. Частка його прибутку перераховуватиметься на рахунок у банк, а на сайті отримає повідомлення. Тобто кожен займається своєю справою професійно.
     Мінімальна оплата праці дорослого громадянина Данії 110-112 крон за годину, з них 41-48% – податки (нагадую, що курс американського долара дорівнює 6,6-6,7 данської крони).

     Найбільше проблем щодо витрат коштів на ветеринарну медицину. Перш за все фермер, який має справу з тваринами, повинен пройти ветеринарні курси і набути відповідну практику. До того ж препарати і ліки у ветеринарних аптеках фермеру не продаються. Їх може придбати лише дипломований і атестований ветеринарний лікар.

     На норкову ферму ветеринар по плану попереджає і з’являється 4 рази на рік з метою обстеження тварин. Як член товариства, Ваун платить фірмі ветеринара за медицину 1000 крон на рік, 1200 крон за кожне відвідування, а за потребою у лікуванні оплачує за виписування рецепта і вартість ліків. За позаплановий виклик ветлікаря плата його фірмі становить 1200-1800 крон за годину, плюс вартість медикаментів. За роботу на своїй фірмі ветеринар отримує зарплату близько 800 тис. крон на рік, з них 50% – податки.
     За виклик спеціаліста (робітника) по обслуговуванню тварин чи догляду за ними через агентство (фірму) фірма фермера з свого рахунку оплачує 250 крон за годину (не менше, ніж за три години) плюс 100 крон на проїзд незалежно від засобу пересування. Спеціалісту (робітнику) дістанеться 140-160 крон за годину (з них 50% - податок) і 3,5 крони за кілометр шляху (податок не береться).
     За виклик слюсаря ремонтно-обслуговуючій фірмі перераховується 550 крон за годину, рахуючи з часу його виїзду на ферму.
    Послуги фермерам також надають машинно-технологічні станції (МТС) орієнтовно за такими розцінками за гектар: оранка – 550 крон, сівба зернових колосових і зернобобових культур – 300, сівба кукурудзи – 450, обприскування посівів – 120, збирання пшениці і ячменю – 800 крон, пресування сіна і соломи – 42 крони за рулон, те ж саме пресування у великогабаритні тюки – 60 крон за тюк.

     Зважаючи на зазначені вище розцінки, фермер має бути висококваліфікованим фахівцем, значну частину робіт виконувати самостійно або за допомогою працівників ферми, з тим, щоб зменшити витрати коштів на виклики. До того ж фермери кооперуються у наданні послуг на засадах взаємодопомоги, спільного придбання і використання техніки.
     Для поточного контролю фінансового стану та перспективного планування розвитку господарства декілька фермерів наймають ревізора-бухгалтера. На рахунок економічного відділу служби сервісу Ваун щороку перераховує з своєї фірми 25 тисяч крон.
     Статистика свідчить, що близько 20% ферм ВРХ функціонують з прибутком, 60% – працюють з року в рік нестабільно і 20% – збиткові. Нестабільність і збитковість роботи посилилась у зв’язку з санкціями на експорт данської (і не тільки) м’ясо-молочної продукції до Російської Федерації, яка на задоволення тоталітарних амбіцій перш за все шкодить власному народу. 30% цієї продукції данці споживають самі, а решту – експортують, у т.ч. до Росії. У зв’язку з обмеженістю ринків збуту (сподіваємось, тимчасово), ціна на молоко зменшилась в середньому з 3,1 до 2,2 крони за літр, проте в данських магазинах вона залишилась стабільною – від 5 до 10 крон за літр залежно від жирності і екологічності.  За неякісне молоко знімають 6% від ціни, якщо це триватиме два тижні – 10%, а надалі взагалі припинять його приймання. Раз на два дні молокозавод забирає молоко з танка-охолоджувача на фермі. Молоко проходить через комп’ютер і беруться проби його для аналізу в лабораторії. Комп’ютер виписує чек, в якому вказується кількість забраного молока, якість і оплата за минулий забір.

     Я бував на двох молочнотоварних фермах, господарі яких є близькими друзями Вауна. На фермі Беню 280 дійних корів, 280 га землі, з них 140 га орендованих. Середньорічний надій молока на корову 10700 літрів. Доїння триразове. Працюють 5 найманих робітників. Ферма ця збиткова, збанкрутувала і фермер змушений був її продати у липні 2015 р. Причина банкрутства – неефективне використання кредитів і недостатній контроль фінансового стану господарства.
     Кращі справи на фермі подружжя Тобена і Мар’яни. До речі, вони у свій час купили і приєднали ферму Вауна, тепер у них стало 500 дійних корів. Середньорічний надій молока на корову 10200 літрів. Доїння дворазове. На фермі працює п’ять найманих робітників і подружжя з дітьми. Подружжя дуже любить свою справу, трудиться, як бджілки, і значну увагу приділяє економіці підприємства, тому воно працює з прибутком. Проте у зв’язку з падінням ціни на молоко останнім часом триматися на плаву стає все важче.

     До речі, середній розмір ферм ВРХ у Данії – 100 га землі і 160 корів, норкових ферм – 2100 самок. Прибутковість функціонування ферми залежить не стільки від її розмірів, скільки від уміння власника ефективно господарювати, зокрема й від поголів’я, догляду і годівлі. Важливо науково обґрунтувати склад, необхідну кількість і якість корму для годівлі тварин. З цією метою в спеціалізованій лабораторії проводять аналіз корму, який вирощує фермер (кукурудза, трава тощо). Якось я поцікавився у Вауна, яка урожайність кукурудзи на силос? А він відповів: «У нас урожайність кукурудзи оцінюється не валовим збором, а кількістю поживних речовин в ній, зокрема вмістом протеїну, вуглеводнів, мікроелементів та інших складових». Після отримання цих аналізів на замовлення фермера готують комбікорм з спеціальними добавками під надій корів. Ціна комбікорму 230-300 крон за 100 кг. Ось це і є однією із складових науково обґрунтованого ведення тваринництва.
     Для підтримки виробництва продукції ВРХ Європейський Союз надає субсидії у розмірі від 2 до 5 тисяч крон на гектар оброблюваної землі (5 тисяч крон при вирощуванні телят на м'ясо). Літр дизельного палива на заправці коштує 9 крон, а для виконання польових механізованих робіт фермер купляє його по 6 крон.

     А що ж коїться з фермерством в Україні? Вирішив подзвонити в фермерське господарство «Воля», що в Улянівському районі Кіровоградської області. Там господарюють три інженери-механіки, які свого часу училися в нашому університеті і дипломувались у мене: батько Анатолій Дячок, сини – Юрій і Валерій. На запитання про державну допомогу господарству пролунав сміх. Яка там допомога, платимо лише ми по 794 грн./га за оренду і 114 грн./га єдиного податку на землю. Несприятливі погодні умови (2,5 місяці не було дощу) призвели до зменшення у 2015 р. урожайності зерна ранніх зернових культур порівняно з минулим роком з 55 до 47,5 ц/га. Витрати лише на мінеральні добрива в цьому році були значно більшими: під час сівби внесли по 80 кг/га добрива Супер-Агро (ціна 12800 грн./т) і 250 кг/га на два підживлення рослин аміачної селітри (10000 грн./т). Тонна зерна третього класу в минулому році продавалась за 3100 грн., у цьому році – 2500 грн. Притримуємо урожай до сприятливішої ціни, але за зберігання потрібно платити, тому значного зиску з цього не буде. Тим більше, що посівну ніхто не відміняв. Сподіватись на урожай кукурудзи і соняшника марно: засуха завдала суттєвих втрат і практично нічого збирати. «Так, можливо, отримаєте страховку?» «Яка там страховка, нас все одно надурять, маємо сумний досвід. Ми вже на цьому погоріли, тому й не страхували посівів» – відповів Анатолій.
     «Можливо, доцільно взяти кредит в банку, щоб хоч тимчасово компенсувати втрати» – рекомендую я. «Та хіба можна брати кредит під 25-30% річних під заставу майна, з купою паперів та ще й при нестабільному курсі гривні?» – у відповідь.

     Складається враження, що держава вважає аграрний сектор за корову, яку можна лише доїти і не годувати. Ось так виживають фермерські господарства в Україні з року в рік. Та, незважаючи на це, аграрний сектор забезпечує більше третини валютної виручки держави, хоч вона може бути значно більшою.
     Слід зауважити, що аграрний сектор значною мірою тримається також на важкій праці трудівників домогосподарств. За даними Держкомстату України, у господарствах населення в 2013 році вироблено 97% картоплі, 88% овочів, 81% плодів і ягід, 21% зерна, 15% соняшнику, 16% цукрових буряків. Тут сконцентровано 68,3% великої рогатої худоби, у т.ч. 77,5% корів, 51% свиней, 42,6% птиці. У Данії, як правило, на прибудинкових територіях відсутні городи і приміщення для худоби. У селі на одному з подвір’їв я бачив лише з десяток курей. Продукція рослинництва і тваринництва в основному виробляється у фермерських господарствах.

     З метою зменшення витрат коштів на виробництво продукції в Данському королівстві значну увагу приділяють використанню нетрадиційних джерел енергії, зокрема вітрової і сонячної, а також економному витрачанню ресурсів.
     Зокрема, шість років тому Ваун придбав і встановив вітрову електростанцію за 360 тисяч крон (разом з монтажем). Щорічні витрати на її обслуговування через сервісну фірму становлять 4 тис. крон. Щорічно в середньому електростанція Вауна виробляє 32000 кВт.-год. електроенергії. Витрати на освітлення, роботу комп’ютерів, електроплиту складають близько 5000 кВт.-год., опалення будинку і гарячу воду – 10000 і на норкову ферму – 5000 кВт.-год. Продали державі 22000 кВт.-год. по 0,6 крони і купили у держави 10000 кВт.-год. електроенергії по 2 крони, з них 0,3 крони – ціна електроенергії і 1,7 крони – податки. Справа в тому, що кожна вітрова електростанція під’єднується до державної мережі і має два лічильники. Якщо є вітер, електростанція працює і частина вироблюваної електроенергії споживається власником, а інша частина надходить в державну мережу. За відсутності вітру власник повністю знаходиться на державному енергозабезпеченні. Електростанція працює навіть при незначному вітрі. Зокрема у цьому році в період мого перебування в Данії вітрова електростанція працювала кожного дня цілодобово.

     Для розвитку вітрової енергетики данський парламент ще рік тому прийняв закон про зміну розрахункових тарифів за електроенергію, який після узгодження з Європейським Союзом (він субсидує розвиток «зеленої енергетики») з квітня 2015 р. вступив у силу. Відповідно до нього, від щойно побудованих станцій вітрова електроенергія продається (увага!) не по 0,6, а по 2,5 крони за кВт.-год., а купляється, як і раніше – по 2 крони. Нові тарифи дуже вигідні тим, хто займається виробництвом вітрової енергії.
     Важливо навчитись не тільки виробляти електроенергію, а й економно її витрачати. Якось ще років дванадцять тому Ваун з сім’єю приїхав на десять днів до нас у гості і поселився в кімнаті з телевізором. Дружина з малими дітьми ввечері пішла до Голосіївського парку, а Ваун дивився по телевізору мультфільм. Української і російської мови він не розуміє (ми спілкуємося з ним німецькою), але мультики практично мовного бар’єру не мають. Я помітив, що з п’яти лампочок люстри горить лише одна при мінімально можливих двох. Я сподівався що одна лампочка перегоріла. Дивлюся і дивуюсь, а він трохи викрутив одну лампочку, вона знаходиться на місці, але не світить. Після останнього значного подорожчання електроенергії я беру з нього приклад. Щоправда, люстри ще висять в кімнатах моєї квартири, хоч вони освітлюють більше стелю, ніж робоче місце. У будинках фермерів я люстер не бачив. Там над кожним робочим місцем на віддалі 50-60 см від стола висить плафон з лампочкою. Слід зауважити, що якщо такими темпами, як останнім часом, будуть зростати тарифи на електроенергію при незмінних заробітних платах і пенсіях, то українцям, крім олігархів, прийдеться відмовитись і від плафонів.

     Якось ми з Вауном прогулювався по Голосіївському парку. А він і каже: «Тепер я зрозумів, чому в Україні проблема з енергоносіями, зокрема з газом. Та порівняно з Данією ви маєте прямо під ногами он яке багатство (показує на десятки в полі зору давно повалених дерев). А як в Україні використовується солома?» Відомо, подумав я, це ж значний резерв поповнення теплоенергетики! За роки незалежності України поголів’я ВРХ зменшилось у 5,4 раза. Частина соломи розкидається як органічне добриво замість гною, а де ж використати іншу значну частину?
     Нам на допомогу прийшла Данія з програмою співробітництва «Впровадження в Україні технологій отримання теплової енергії з соломи у котлах малої потужності». До речі, в Данії функціонує більше 10000 фермерських установок, близько 60 станцій централізованого теплопостачання і 7 міні-ТЕЦ, які спалюють солому. Перший котел для спалювання соломи в Україні було побудовано в с. Дрозди Білоцерківського району Київської області. На жаль, ця програма, як і подібна з побудови 25 потужних свинокомплексів (по одному в кожній області) наказали «довго жити», бо з Україною важко надійно і прозоро співпрацювати. До речі, три тонни пресованої у великогабаритних тюках соломи, спаленої в котлі, рівноцінні тисячі кубометрів газу! Дай Боже, щоб наша земна куля так же надійно оберталась і на ній панував мир. Рано чи пізно земні надра (нафта, газ, вугілля) спустошаться. А що ж ми залишимо нащадкам? Вони мають отримати створені нами новітні технології використання невичерпних енергетичних ресурсів сонця, вітру, рослинного і тваринного світу, а, можливо, ще досі невідомих для сучасного покоління людей джерел!

     У Данії побудовано справжній соціалізм. Насправді це соціальна країна: біля 70% ВВП витрачається на соціальні потреби людей. Звичайно ж, вони платять значні податки з доволі пристойних зарплат, але більша частина їх повертається платникам. Зокрема на кожну народжену дитину віком до 6 років держава щорічно виплачує 10 тисяч крон, з 6 до 18 років – 8 тисяч крон (податки на всі ці виплати не нараховуються).

     Навчання і медичні послуги в основному безкоштовні, зокрема й сімейна медицина. Поряд з державними існують і приватні школи, плата за навчання у яких 1200-1500 крон на місяць з урахуванням доставки школярів. Якщо в державних школах дитина залишається на продовжений термін, то батьки платять за це до 1500 крон на місяць. Оцінки включно до сьомого класу не виставляють, щоб не травмувати дітей. Проводять лише тестування на достатність чи недостатність рівня знань. Починаючи з 8-го класу і далі, включно в гімназіях, технікумах, університетах, випускні іспити приймають фахівці зі сторони за присутності тих, хто навчав.

     Окремі медичні послуги в Данії платні, зокрема лікування і вставляння зубів після 18-річного віку, за масаж, психологу та ін. На відміну від України, відсутні реклама ліків і так звані «безкоштовні» консультації з лікування по телефону. Важливо те, що у медицині (та й в інших сферах) відсутнє хабарництво, яке, на жаль, ганьбить українців і державу Україну.
     До речі, за законом у Данії заборонено бити дітей. Якщо про це відомо в комуні, їх можуть забрати в дитячий будинок. У дитячих садочках «тихі години», як прийнято в Україні, для всіх діток не обов’язковий. Хто хоче – спить, хто не бажає – гуляє. Тобто до дітей не використовується насилля.

     Складається враження, і це дійсно так, що в цій країні все спрямовано на виховання і задоволення потреб дітей. Як виховається людина в дитячому віці, такою, як правило, вона буде й дорослою. Де ми тільки не побували (зоопарк, виставка піщаних фігур, Леголенд, тропічні ліси і квітковий світ у поєднанні із світом тваринним, аквапарк) всюди атракціони, гойдалки, гірки, живі куточки з домашніми тваринами, виступи таких же дресированих тварин, водні види розваг тощо. Данці і туристи з дітьми виїздять до таких культурних закладів, як правило, на цілий день. Там вони й відпочивають, бо створено для цього всі умови. Ось, наприклад, ми поїхали до зоопарку. Поставили на стоянку автомобіль десь метрів за чотириста, з багажника забрали розкладний возик з холодильником і провіантом, зайшли з ним на територію зоопарку, поставили його біля столика з лавками і пішли оглядати тварин. З часом повернулися до столика, пообідали (їжа в зоопарку коштує дорого) і продовжили огляд. В Києві у зоопарку, на жаль, я і данські гості такого не спостерігали. Тут не гарантована схоронність тимчасово залишених речей.

     У Данії я не бачив підлітків, які б тинялись групами, шукаючи пригод. Під час літніх канікул чимало школярів підробляють на легких роботах на фермах, у магазинах, на пошті та ін. Зокрема, ми зустріли двох однокласників сина Вауна Дэніса, які працювали на касі в магазинах. Дружина Вауна щомісяця платить своїй дочці за догляд її меншенького братика. З часом за ці гроші мама разом з донькою куплять потрібну їй річ. Таким чином діти привчаються заробляти гроші, до свого бізнесу.

     Данія турбується не тільки за майбутнє покоління, а й за мову. Від України за кількістю населення вона увосьмеро менша, проте іноземців тут проживає відносно більше, ніж у наше. Сімнадцять років тому громадянка України вийшла заміж за данського фермера Вауна. Маючи дві вищі освіти в Україні, закінчила ще й данський коледж. Так от, щоб отримати вид на проживання в Данії, слід прожити там не менше чотирьох років і скласти три іспити на знання державної мови – диктант, читання і твір. І, що цікаво, – навчають одні, а екзаменують інші.
     Українка записалась до спеціалізованої школи (навчання безкоштовне). А щоб стати повноправним громадянином Данії, необхідно ще й прожити там не менше семи років і, маючи вид на проживання, скласти ще й іспит на знання історії і перших осіб держави. Непогано було б запозичити досвід цієї невеликої європейської країни щодо громадянства іноземців в Україні.

     За життєвим рівнем Данія – одна з благополучних країн, але населення живе ощадливо. Чиновники не мають державних дач та інших привілеїв. Депутати парламенту не мають службових автомобілів. На роботу їздять власним, громадським транспортом або велосипедом (до речі, привокзальний майдан біля залізничного вокзалу в Копенгагені повністю заставлений велосипедами, на яких немає страхувальних ланцюгів і замків. Іногородні депутати за бажанням можуть поселитись у спеціально побудований для них будинок. Після закінчення каденції вони звільняють житло для своїх наступників.

     Вражає те, що в Данії кожний професійно займається своєю справою. Зокрема, фермер виробляє відповідну сільськогосподарську продукцію (молоко чи м'ясо, вирощує норок та ін.). У нього, як правило, відсутня присадибна ділянка, на якій вирощуються картопля, цибуля, бурячки тощо. Відсутній також льох для зберігання різноманітної продукції. Все необхідне для столу закуповується по мірі потреби при регулярних закупівлях у супермаркеті. Вчителі, лікарі та інші працівники, як правило, теж не мають городів, корів чи свиней. Хіба може вчитель професійно навчати учнів, якщо на уроках буде думати, що потрібно ще посапати город і нагодувати тварин? Звичайно ж, ні. Його зарплата дає можливість купити все необхідне в магазинах.

     Вражає також високий рівень культури. Всюди охайно. Батьки виховують дітей власним прикладом. Я не бачив, щоб хтось з батьків, а отже й дітей, перейшов вулицю на заборонений сигнал світлофора, смітив чи викинув сміття на ходу з автомобіля. Я не спостерігав такого неподобства, яке твориться у нас із сміттям на вулицях, в парках і лісах.
     Паркани, крім живої огорожі, у сільських обійстях в Данії відсутні. Біля будинків у селах і селищах, як правило, газони і квіти. А ще є флагштоки для вивішування державного прапора на день народження та у свята.

     Данці отримують пристойну зарплату, з якої відраховують відповідні податки, у т.ч. до пенсійного фонду. Цим забезпечується добробут і висока купівельна спроможність людей, а отже, й оборот капіталу. Нашим можновладцям слід пам’ятати слова Олександра Довженка: «Держава не може будувати свій добробут на бідності і обдертості своїх громадян».
     Громадяни Данії плідно працюють, впевнені у завтрашньому дні і вміють гарно відпочивати. Звичайно ж, життя данців не безхмарне і держава не відокремлена від вируючого глобального світу, але вона вправно згладжує можливі соціальні потрясіння, передбачає їх появу і робить все, щоб захистити громадян. Такий захист з боку держави конче потрібний також українському народу.
     І, насамкінець, ще раз повторю сказане на святкуванні дня народження дружини Вауна:

Мені, як батьку, хочеться сказати,
Й підняти келих з легкої руки,
Щоб Данія і Україна – мати
Жили як рідні сестри – близнюки.

     Сестри – це мої доньки – близнюки: українка Надія і данчанка, дружина Вауна Любов, яка гідно представляє українську діаспору в Королівстві Данія.

Володимир Гречкосій,
доцент,
журнал "Агробізнес сьогодні" №21(316) за листопад 2015р.
 

Набір на навчання (синій)_2015Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook