Віра Качур: скільки б ми не назвали викладацьких вмінь чи якостей, усі вони вміщуються лише в одне слово – «любов»
Університет постійно проводить найрізноманітніші опитування серед студентів, би розуміти потреби і сподівання молоді. Серед іншого завдяки цим анкетуванням визначилися і викладачі, яких студентство та випускники НУБіП назвали кращими. Наша розмова з однією з них – завідувачкою кафедри теорії та історії держави і права Вірою Качур.
Віро Олегівно, як розпочинали кар’єру викладача?
— Якщо чесно, ніколи не розглядала себе у ролі викладачки. Останні три роки школи перед вступом і весь період навчання на юридичному факультеті у той час ще Львівського державного університету імені Івана Франка я бачила себе винятково нотаріусом. Але «ніколи не кажи ніколи». На останніх курсах навчання спеціалізація була чітко розділена на шість напрямів, і конкуренція потрапити на деякі з них була ще та! Так склалося, що опинилися в групі, яка опановувала спеціальні дисципліни конституційного та адміністративно-правового напряму. Тому писати диплом вирішила не по нотаріату, а з історії держави і права зарубіжних країн, у професора Бориса Тищика. Після захисту роботи, коли ми обговорювали результати, він запропонував мені спробувати себе у науковій діяльності і поступити в заочну аспірантуру. Працюючи тоді за розподілом юрисконсультом на підприємстві, я погодилася. Більше того, під час навчання в аспірантурі прийняла рішення пройти додатково такі компоненти програми денної форми навчання аспіранта, як «Педагогіка вищої школи», «Психологія вищої школи», «Інформаційні технології» і педагогічну практику. Остання складова і визначила моє науково-педагогічне майбутнє. Потрапивши уперше на практичне заняття з історії держави і права зарубіжних країн до 1-го курсу студентів, які здобували уже другу вищу освіту (різниця у віці між нами відчувалася суттєво!), пережила усю гаму почуттів викладача-початківця. Але інтуїтивно знайшла підхід до цих слухачів і отримала те, що сьогодні ми називаємо «синергією». То було неймовірно! Тому я залишила посаду юрисконсульта, влаштувалася лаборантом на кафедру – і мої вчорашні викладачі стали для мене колегами, в яких я вчилася і які радо ділилися зі мною своїми знаннями чи досвідом. І коли у 2000 році з'явилося тимчасове, на час декретної відпустки, вакантне місце, – охоче прийняла пропозицію стати асистенткою. Відтоді викладаю.
Які важливі вміння або якості вважаєте найважливішими для викладача?
— Одвічне питання, але єдиної відповіді немає і бути не може. Звідси численна кількість наукових розвідок, досліджень, соціологічних опитувань, постійний перегляд вітчизняною та міжнародною спільнотами їх переліків, щось на кшталт “Педагог ХХІ сторіччя”. І це природно. Так само, як і наявність “теорії поколінь”.
Передусім, я розрізняю зовнішні і внутрішні якості викладача. Зовнішні – це те, що бачать студенти, коли заходжу в аудиторію і що вони кожного разу можуть оцінити чи “зацінити”: харизма, впевненість у собі, тактовність, гумор, стиль. Внутрішні – те, що знаю лише я: що є або моїм задатком, або набутою, виплеканою якістю: віра, праця, терпіння, дисциплінованість, адаптивність, ерудованість, здорова самокритичність. Щодо вмінь, то тут найголовніше вміти чути студентів і поважати їхню думку, зацікавити їх, нестандартно і креативно подавати матеріал, експериментувати з методами подачі матеріалу, володіти цифровою грамотністю. Але скільки б ми не назвали викладацьких вмінь чи якостей, усі вони вміщуються лише в одне слово – “любов”. Якщо ти любиш свою справу, студентів, то зробиш усе для підвищення свого професіоналізму та якісної підготовки майбутніх патріотів-фахівців.
Які методи використовуєте, щоб зробити навчання цікавим для студентів?
— Однозначної відповіді немає. Усе залежить від навчальної дисципліни, конкретної теми, аудиторії, яка зайшла в аудиторію (і при цьому не має значення, в очному чи дистанційному форматі). Врешті-решт і від самого виду заняття – лекція чи практичне, самостійна робота чи просто мотивація до навчання. Тому помічним є так званий “SWOT-аналіз”: Strengths – сильні сторони, Weakness – слабкі сторони, Opportunities – можливості, Threats – загрози (мобільні телефони, розмови з однокурсниками чи одногрупниками під час занять, відволікання, втрата інтересу тощо). При використанні цього аналізу дуже допомагає зворотній зв’язок (так званий “feedback”), рефлексії.
Можу лише назвати улюблені методи: на лекціях – бесіда, лекція, ілюстрації, приклади з практики. На практичних віддаю перевагу інтерактивним методам і вправам. При самостійній роботі – пошукові, есеї-роздуми над прочитаним, побаченими відеорядом. Усі заняття побудовані за принципом “практики без теорії не буває, як і теорія не існує без практики”.
Як Ви сприяєте розвитку мотивації та зацікавленості студентів у навчанні?
— Минулого року я мала честь виступити на нараді із завідувачами кафедр НУБіП та його відокремлених структурних підрозділів з доповіддю “Мотивація забезпечення якості навчання та оцінювання навчальних досягнень студентів в умовах воєнного стану та кризових ситуацій”. У ній звучали такі мотиваційні фактори, як потреби, стимули, ситуативні чинники і саме мотиви. Тому для зацікавленості студентів використовую модель ARCS-V мотивації Дж. Келлера. У цій моделі є такі п’ять показників, як увага, значимість, впевненість, задоволення і воля. Це, у свою чергу, впливає на вибір методів навчання, про що ми вже вели мову.
Як підтримуєте студентів у позанавчальних справах або проєктах?
— Колись давно у розмові моя вчителька, яка була класною керівницею у випускних класах школи, сказала, що у кожному із своїх учнів вона намагається побачити щось позитивне. Я теж спробувала цей прийом – і тепер у кожному з студентів намагаюсь побачити їх власний внутрішній “вогник”. Хтось ділиться своєю поезією, хтось показує свої фотороботи, з кимось цікаво поговорити про кіно, музику, кулінарію, подорожі, захоплення, мрії, здобутки. У комусь відразу відчуваю талант до критичного, а інколи і системного аналізу (таких заохочую до наукової діяльності), в комусь бачу потенційного лідера (при проведенні командних завдань ставлю його чи її у слабку групу), в комусь ціную працелюбність і настирливість в оволодінні матеріалом. І хоча метод заохочення і дієвий інструмент (за умови, що ми не перетворюємо його на “ведмежу послугу”), особисто я віддаю перевагу методу рекомендації. Саме вона найкраще сприяє вибору студентами своєї власної освітньої траєкторії.
Розмовляв Максим Потапеня
