Дипломатія незалежності: від перших кроків до сьогодення

Протягом останніх десятиліть історія української дипломатії знайшла висвітлення у численних публікаціях, у тому числі присвячених добі національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. В Україні, як і в цілому світі, збереглося багато нерухомих об’єктів культурної спадщини – безмовних свідків історії міжнародних відносин України на різних етапах її державності. Розкриття інформаційного потенціалу таких об’єктів створю унікальний за своїми виховними можливостями ефект особистої причетності до визначних подій минулого, прилучення людини до системи суспільних цінностей, колективної історичної пам’яті, культурних надбань попередніх поколінь, воно актуалізоване й складними умовами сучасного етапу розбудови української державності. Коротко проілюструємо вищезазначене на прикладі Києва.
Дипломатія полягає в офіційній діяльності держави, яка спрямована на реалізацію її зовнішньої політики, забезпечення захисту власних прав та інтересів її громадян та юридичних осіб за кордоном. Доба Центральної Ради заклала основи української національної дипломатії. Саме у той час було сформовано перші інституції, а тимчасові місії поступово перетворювалися на постійні дипломатичні представництва. Надбання зовнішньополітичної служби періоду Центральної Ради було використано при формуванні міжнародних взаємин Української Держави та УНР Директорії. Протистояння з Тимчасовим урядом і Раднаркомом стало жорстким досвідом ведення зовнішньої політики, яка мала виконувати і виконувала доленосні завдання за несприятливих умов внутрішньої та зовнішньої ситуації. З огляду на це, переговори з Центральними державами у січні–лютому 1918 р. і підписання Брестського мирного договору при запеклому спротиві насамперед з боку делегації Раднаркому на чолі з Л.Троцьким стали апогеєм досягнень української дипломатії. Брест був визначною дипломатичною перемогою Центральної Ради над більшовицькою Росією у боротьбі за самостійність і незалежність від Москви. Водночас, попри усі спроби, Брест спричинив до розриву відносин і з Антантою і, як наслідок, не вдалося врегулювати відносини із Росією, не було отримано визнання з боку Антанти, а підтримка Німеччини стала короткотривалою. У подальшому падіння Центральної Ради і встановлення гетьманату П.Скоропадського не змінило зовнішньополітичного курсу.

Пріоритетами зовнішньої політики залишилися відносини з державами австро-німецького блоку на основі положень Брестської угоди. Зусилля української дипломатії скеровувалися на визнання України як суверенної держави та об’єднання українських земель шляхом проведення переговорів із сусідніми державами. Визначною перемогою стало приєднання до України Криму.

Історичні уроки дипломатії не проходять без їх серйозного аналізу. Попри невдачу у 1919 р. сьогодні українці переконують світ у важливості їх ролі в європейській системі безпеки. Водночас, на відміну від 1919 р., на міжнародній арені виступає визнаний суб’єкт міжнародного права. Вочевидь одним із головних уроків дипломатії 1917–1920 рр. має стати безкомпромісність боротьби зі східними впливами і консолідація навколо ідеї соборності українських земель та їх інтеграції до європейського простору.

Сергій Асатуров,
доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук,
Марина Максакова,
студентка групи МВ 20002 б