Ментальнісно-терапевтичний потенціал феномена дослідництва

 «Дослідництво було однією з посутніх умов життєдіяльності людини від самої її появи на землі, багато в чому визначаючи і спрямовуючи спосіб реалізації її активності. Адже «досліджувалось», зрештою, все: територія, на якій вона проживала, умови й засоби виживання, відносини між людьми, між людиною і спільнотою, явища суспільного життя, релігійні й духовні цінності і т.д. Завдяки цьому людина і пристосовувалась до природного довкілля, і поступово вивільнювалась від жорстких природних умов, формуючи свої, власне людські умови.
  Досліджувати – значить максимально уважно, послідовно, вичерпно розглядати, вивчати певні явища, процеси чи предмети з метою з'ясування більш-менш конкретно визначених завдань (які можуть, безперечно, змінюватися у ході дослідження) та оволодівати новою інформацією, значеннями. Дослідження – заснована на потребах та інтересах людини (суб'єкта) взаємодія з довкіллям (об'єктом), що завершується визначеними взаємними змінами.
  Усі складові процесу дослідництва – це вияви людських якостей. Тому, у загальному його розумінні, саме дослідництво послужило важливішим чинником поширення власне людського начала у природі. Досліджуючи останню, людина разом з тим «делегувала» їй свої посутні риси та якості у формі спершу примітивних, але таких, що постійно вдосконалювались, засобів, знань і уявлень. Дослідництво уможливлювало перебування людини у природі та «повернення» у свій власний світ зі здобутком «навантажених» людськими знаннями природних предметів. Поява на певному історичному етапі науки, розвиток наукової діяльності ознаменувало утвердження дослідництва у його істотній ролі та вищій якості. Саме воно і втілює «посутні ознаки існування того, що нині називається наукою» (М. Гайдеґґер).

  Аналізом і коментуванням запропонованих М.Є. Максютою антропологічних вимірів дослідництва та перспектив ментальнісно-терапевтичного залучення результатів його поглибленого переосмислення з метою зміцнення упевненості людини за умов травматичних впливів (по)воєнної дійсності в Україні, переживання страху й тривожності розпочалося чергове засідання аспірантського філософсько-наукового гуртка «Проєктивність онтометодологій».

  У вступному слові М.Є. Максюта, крім того, зазначив: поняття «дослідження» традиційно у центрі філософсько-наукової проблематики. Адже це реальність, поза якою неможливе ні існування та розвиток науки, ні більш-менш вичерпний аналіз питань, пов'язаних з функціонуванням наукових знань і видів діяльності у суспільстві. Дослідження – втілення посутньої природи науки.
  Як соціальна інституція, види творчості, знання і діяльності, наука є зреалізуванням «дослідницького» характеру життєдіяльності людини. І якраз дух дослідництва завдяки освітній системі має віднайти «продовження» й «завершення» у світогляді молодого науковця, способі його мислення й відношення до науки – аби повернутися наукою, як системою, до культури й суспільства. На сьогодні особливого значення набувають якості особистості наукового дослідника: високого рівня культура наукового мислення; упевненість, виваженість, обґрунтованість, передбачуваність дій; вчинків; нестандартність підходів до явищ, уміння побачити їх під новим, підчас несподіваним, кутом зору; ініціативність, здібність генерування нових ідей. Великою мірою вони й пробуджуються завдяки ретрансляції змісту дослідництва філософією науки, як навчальною дисципліною. Тим більше зростає роль останньої, оскільки якраз дослідництво все активніше проявляється нині не лише у науці, а й в інших сферах суспільства, засвідчуючи про їх все ширшу раціоналізацію. Дослідництво – необхідний чинник здійснення вибору, прийняття рішення, проведення оцінки: перш ніж пристати до певної точки зору, оцінювати явище, тенденцію, слід дослідити, принаймні, порівняти, чим це явище є, які причини його зародження, тенденції, специфічні ознаки розвитку тощо. Сучасні соціальні, економічні, культурні реалії потребують активізації здібностей дослідника, наприклад, правильної, виваженої поведінки у безмежному морі інформації, яка неперервно розширюється, але обґрунтований вибір, адекватне використання якої є неодмінною передумовою успішних рішень. Наукове ж дослідництво і пробуджує навики «розпізнання» та використання саме необхідного знання. Безперечно, у науковому досліджені посутню роль виконує сформований особистісний досвід, характер і результативність пізнавальної діяльності багато в чому зумовлюються професійною підготовленістю і знаннями дослідника. І все ж особистісне «відчуття» перебігу науково-дослідницького процесу не в останню чергу виробляється завдяки осмисленню, розумінню суті дослідництва взагалі і наукового зокрема. Завдяки з'ясуванню питань, шляхів, умов, мети його проведення, тобто, завдяки філософсько-науковому досвіду дослідження проблеми дослідництва [М.Є. Максюта. Філософія науки].
  Відкритою для подолання стресу й депресії є особистість високої моральності, незаперечно прийнятними для якої є вимоги людськості й людяності, справедливості, правди й краси, в арсеналі особистісного спрямування яких і приховуються можливості подолання будь-якої «стіни». Альбер Камю наводить думку американського філософа, публіциста і письменника ХІХ століття Р.У. Емерсона: «Будь-яка стіна – це двері», при цьому наголошуючи: «Так не будемо ж відшукувати двері, ухиляючись від стіни, з якою зіштовхнула нас доля». І подолання хворобливих станів страху, відчаю і депресії здійснюється самим індивідом засобами інтелектуально-вольового зміцнення внутрішнього життя, врівноважуваного сприймання і осмислення та гарантовано спроможного мислення «привідкривати» стіну, подібну до дверей, зазначених станів. Бо ж сама внутрішня налаштованість «на двері» й уможливлює проникнення крізь будь-які стіни.
  Страх – почуття, що може переживатися людиною або тимчасово, або ж тривалий час під впливом загроз, причому переживання, позначені більшою або меншою мірою стражданнями, які переростають у глибоко приховану тривожність та схильності до панічних дій. Пошук же шляхів і засобів подолання страху відбувається в атмосфері інтелектуальної мобілізації з метою відтворення та зміцнення внутрішнього контролю над собою, над своїми, спричиненими страхом, неконтрольованими вчинками. У першу ж чергу це може і повинно здійснюватися завдяки поглибленню когнітивних чинників у системі світовідношення та активізації інтелектуальних засад моральності та упевненості життєвої позиції. «Упевненість нерідко передує переконанню. Численні результати пізнання ми сприймаємо, не вирішивши питання, об’єктивні чи суб’єктивні засади визнання їх істинності. А тому, аби перейти від простої упевненості до переконання, ми мусимо спочатку обміркувати, тобто розглянути, які пізнавальні здібності реалізуються у пізнанні. А після цього дослідити, тобто перевірити, чи є засади достатніми або ж недостатніми стосовно об’єкта. У багатьох же випадках все обмежується упевненістю. Дехто звертається до розмислів, але дослідництво – талан небагатьох». – Зазначав свого часу І. Кант.

  Важливо при цьому заакцентувати увагу якраз на ментальнісно-терапевтичних можливостях життєвої позиції, зміцненої дослідництвом, як на особистісно визначеній спрямованості життєдіяльності, коли людина розуміє себе в якостях самоствердження, демонстрації своєї гідності, своєї моральної і відповідальної сприйнятливості щодо подій і явищ повсякдення та суспільного буття, як також і в якостях моральнісно-терапевтичних чинників подолання страху та депресії. Сучасна американська письменниця, дослідниця мотиваційної сфери внутрішнього життя людини Луїза Хей зазначає, що: «Страх – це брак довіри до себе. Через це ми не довіряємо Життю… Довіра – це те, чого ми маємо навчитись, якщо хочемо подолати страх. Це називається зробити стрибок довіри».
  Крім того, уміння стримувати, угамовувати дратівливість і страх засвідчує про витримку, як моральну якість, що, разом з тим, сприяє неупередженому, виваженому сприйняттю подій, як повсякдення, так і суспільного життя. А це також – досвід поглиблення дослідництва. Так, зазначає Луїза Хей: «Коли вам спадає думка, що лякає вас, насправді вона намагається вас захистити. Я рекомендую вам сказати страхові: «Знаю, що ти хочеш мене захистити. Ціную твоє прагнення допомогти мені. І вдячна тобі за це», – наголошує дослідниця, провадячи далі: «Не заплющуйте очі на думки, що лякають, адже вони просто хочуть турбуватися про вас. У моменти, коли відчуваємо фізичний страх, адреналін проходить по тілу, прагнучи захистити від небезпеки. Те саме зі страхом, який народжується у вашій голові».
У виступах гуртківців зазначалося, що життєві цілі та завдання реалізуються у світлі відповідних знань, як чинників зміцнення самосвідомості та самоутвердження людини, коли, отже, істотно важливі, так би мовити, самозвітування та самоконтроль у єдності з волевиявленнями, також зміцнюваними дослідницьким досвідом. «Слідкуйте за своїми страхами, але не ототожнюйте себе з ними. Думайте про страх як про епізоди з кіноекранів. Того, що ви бачите на екрані, насправді не існує. Картинки на екрані – це лише кіноплівка, вони змінюються та зникають дуже швидко. І наші страхи з’являтимуться й щезатимуть так само хутко, звісно, якщо ми не попросимо їх залишитися… Страх – це межі нашого розуму», – переконливо наголошує Луїза Хей, демонструючи оздоровлюючі потенційні можливості мислительного дискурсу.

  У першу чергу ми зосереджуємо на цьому увагу, адже за соціокультурних умов розширення й поглиблення ролі науки, видів наукової діяльності відповідно також актуалізується пізнавальне відношення людини до світу та у розвитку духовності й моральності. Головне завдання для нас – артикулювати на затвердженій в атмосфері дієвості науково-дослідницьких пріоритетів також пізнавальної домінантності духовності, пізнавальних можливостей духу. Вони є тією гідністю дійсності, в атмосфері якої сучасна українська людина може оптимально життєздійснюватися і вияви якої її закономірно екзистенціально унезалежнюють. У прикінцевому слові керівник гуртка Максюта М.Є. наголосив, що дослідництво, досвід пошуку відповідей на актуальні завдання сприяють зміцненню упевненості в своїх інтелектуальних, а, разом з тим, і життєвих можливостях, у змістовності й евристичності мислення, у розширенні та поглибленні поглядів на світ, у подоланні страхів, тривожності та депресії.

  Далі буде…

Слава Україні!
Слава НУБіП України!
Слава Збройним Силам України!

Микола Максюта,
доктор філософських наук,
професор кафедри філософії та
міжнародної комунікації