Достовірності інтровертних подорожей – ментальнісно-терапевтичний особистісно стверджувальний шлях

  «Глянемо тепер на всесвітній світ цей як на звеселяючий дім вічного, як на прекрасний рай із незліченних садів, наче вінець із віночків або машинище із машинок складений.
  А я бачу в ньому єдине начало, як один центр і один розумний циркуль у їх множині. Світ у світі – це вічність у тліні, життя у смерті, бадьорість уві сні, світло в пітьмі, у неправді істина, у плачі радість, у відчаї надія».

  Заклик нашого праантрополога Григорія Сковороди зосередитись на зміцненні внутрішнього життя. на поглибленні змістовності мислення та самосвідомості, як раціонального просвітлення і подолання розпорошеності та угамування тривожності й відчаю, спричинених переживаннями небезпеки в умовах воєнної дійсності, послужив предметом аналізу і коментування, якими розпочалось чергове засідання аспірантського філософсько-наукового гуртка.

  У вступному слові керівник гуртка Микола Максюта наголосив, що нині знання як раціональний чинник життєбуттійнісного прояву людини підлягає поглибленій рефлексії. А тому під цим кутом зору має вивчатися діяльність науковця, науково-дослідницька її складова. Важливо наголосити на екзистенціальності духовно-інтелектуальної влаштованості людини – на необхідності для смислостверджувального буття зосередженості на питаннях налагодження та організації внутрішнього життя, коли повільно, але все ж дієво нівелюється сила негативних впливів. Важливу роль при цьому можуть і повинні, до прикладу, згідно німецькому філософу Імануелю Канту, виконувати «максими поспільного людського розсуду:

1. Мислити самому.
2. Мислити на місці кожного іншого.
3. Завжди мислити у згоді із самим собою».

  Як на перший погляд, дивною видається максима «мислити самому», бо – «хто ж мислить в мені, коли думаю я?» Однак, при цьому можуть залишатися поза увагою істотні відмінності мислення, яке потребує внутрішньої мобілізації, методичності, послідовності, організованості, змістовності, зосередженості і спрямованості на той чи інший предмет чи явище – у відмінних від чуттєво сприймуваних їхніх проявів. Спираючись на них, а також на вже наявні знання завдяки міркуванням та узагальненим судженням виробляються нові знання істотних рис предметів та явищ. Відтак ми можемо та повинні вести мову про процесуальність, поетапність піднесення мислення на більш високий рівень зміцнення ступеня його самостійності та самостійкості. А за цими проявами в умовах інформаційного суспільства істотно впливають наука, наукові знання та методи – найістотніші засоби розумового розвитку, дієві джерела озброєння людини раціональними способами відношення до світу та активізації внутрішнього життя. Разом з тим – і як чинника утвердження оптимістичного сприймання дійсності, спроможного блокувати і розвінчувати, викривати та демаскувати спотворені через нез’ясованість, поверховість розуміння та безініціативне, інертне мислення сприймання і бачення, сповненого трагічними явищами щоденного буття в умовах війни та пов’язані з цим переживання болю, тривожності і депресії. Так, узагальнення результатів здійсненого І. Кантом «внутрішнього експеримента спостереження над собою» були оприлюднені ним висновки у формі «звернення до всіх» з метою переосмислення і використання як чинників поглиблення навиків та уміння «запобігати хворобам і продовжувати життя». Це «наука оздоровлення», вона має на меті гармонізацію життєдіяльності як цілісного творчо-самотворчого вияву та проходження людиною свого життєвого шляху. І вона є філософською, бо «образ життя визначається розумом через ухвалене людиною рішення володіти своїми почуттями» (І. Кант). Наголос на непроминальності для людини філософського сенсу науки психологічного і фізичного оздоровлення демонструє в першу чергу гідні, свобідні можливості поміркованого і розумного підходу до фізичних та ментальних хвороб. Бо, «якщо з метою збудження або усунення негативних відчуттів розум звертається за допомогою ззовні, до засобів фізіологічного впливу (до аптеки або до хірургів), він становиться лише емпіричним та механічним», – зазначав І. Кант. Адже «можна відчувати себе здоровим (керуючись своїм загальним життєвідчуттям), але ніколи не можна знати, чи ти дійсно при здоров’ї». Загальна вимога до людини, яка прагне не втрачати як фізичного, так і психічного здоров’я – налаштовувати себе на подолання стресів та депресії, дотримуючись активного образу життя.

  Кожен науковець за суттєвими проявами його наукового дослідництва, яке позначається когнітивно-методологічними завданнями, активізацією мислительного потенціалу, також є філософом, завдяки чому можуть і повинні сприятливо розвиватись і реалізуватись його інтелектуальні здібності та ментальнісний стан.
  Проявами хворобливих відчуттів може бути нездатність нормально спати, а для подолання такого стану, зазначає І. Кант, лікарі зазвичай пропонують «викинути з голови усі думки». Однак, у дійсності дотримуватись подібної поради майже неможливо. «Думки повертаються, або замість одних з’являються інші – практично заснути неможливо, – наголошує І. Кант, при цьому пропонуючи апелювати до потенціалу розвиненого мислення. як на наш погляд, до так званого «човникового методу». – Існує лише один ефективний засіб: щойно людини відчуває або усвідомлює пробудження якоїсь думки, вона повинна відразу ж відвернути від неї увагу (ніби заплющивши очі) і ця думка переміщується в інший бік». І, далі продовжує німецький мислитель: «Тоді завдяки припиненню кожної наступної думки поступово запановує хаос уявлень, в результаті чого зникає відчуття фізичного зовнішнього положення та з’являється цілком інший стан, а саме: мимовільна гра уявлень, чим у людини здорової і є сон». Німецьким мислитель зазначає, що у випадках безсоння він також вдавався до стоїчного засобу – змусити свої думки переходити на який-небудь по суті байдужий об’єкт, переспрямовувати увагу від неприємних переживань, коли вони поступово втрачали гостроту та перемагала сонливість. «Я переконаний, – казав він, – що завдяки якраз подібним твердим рішенням можна послаблювати та, зрештою, взагалі усувати цілу низку больових приступів».
  Присутні члени гуртка наголошували, що наукові знання і науково-дослідницький метод, виконуючи дієву систематизуючу роль в освоєнні природи, також істотно впливають на інтенсивність, критичність психічної діяльності як самих науковців, так і на особливості розвитку суспільної свідомості та психології. Мислительна діяльність розвивається як за характером, так і змістовно, коли у відповідних ракурсах під впливом актуалізованих мислительних операцій поглиблюються спрямування, «кроки думання», що синтезуються у відповідному досвіді. Причому, подібний досвід мислення об’єднує в собі, з одного боку, підсвідомо розвинені та «приховані» в глибинах психіки здатності мислительних кроків, мислених операцій, скажімо, неусвідомленого порівнювання та узагальнення.

  У заключному слові доктор філософських наук М.Є. Максюта привернув увагу до обстоюваного сучасним дослідником Джоном Кехо твердження, що «підсвідомості все підвладне» і до артикульованих ним внутрішніх механізмів функціонування людського мозку, зокрема, до принципово важливих результатів терапевтичних практик самолікування. «Зараз люди починають усвідомлювати, наскільки пов’язані розум і тіло. Тепер знаємо, що цикли хвороб можна повернути назад. Нам відомо, що ті самі канали, котрі служать для передавання негативного, як, наприклад, ріст ракових пухлин, можна також використовувати для передавання позитиву, що, зрештою, може вилікувати людину. Я маю на увазі серйозні зміни в тому, як люди сприймають хвороби і самолікування». Ключовою, на його переконання, є вимога «розпочати перенастроювати своє мислення» за допомогою відповідних технік та медитацій. З іншого боку, так би мовити, на поверхні мислительної діяльності усвідомлені операції та їх дослідницької і практичної реалізації. Психічні розлади між тим засвідчують про певні відхилення у функціонуванні свідомості, її структурних складових, зокрема, і мислительної діяльності. І тому, наголошував К.Г. Юнг, «психічні розлади є грізною небезпекою. Від того, правильно чи ні функціонує наша свідомість, залежить усе».

  Разом із тим, неприпустиме і жорстке, безапеляційне ототожнення оволодіння досвідом мислительної, пізнавальної діяльності та новими науковими знаннями і поглибленням духовності, а відтак – і подолання неврозів. «Духовність людини – не в наукових знаннях, новітніх ідеях та наукових концепціях, а в характері змістовності, у смислі життєдіяльності людини та в її вчинках» – зазначав К.Г. Юнг. І тому найбільш проблемними для нього пацієнтами, за його словами, були ті, хто «обмежує свої почуття лише інтелектом, тобто ті, хто намагався все налагодити і угамувати, але в підсумку ще більшою мірою ставав вразливим для неврозів». Таким чином, необхідно враховувати дієвість раціонального мислення, ролі наукових знань і т.д. як ментальнісно-терапевтичних чинників у гармонійній єдності внутрішнього психічного життя, що і проявляється у повноті життєпроявів людини, у переживанні радості свого буття.
  Далі буде…

Слава Україні!
Слава НУБіП України!
Слава Збройним Силам України!

Микола Максюта,
професор кафедри філософії та
міжнародної комунікації