Він мужньо захищав Україну - не стало Героя-студента гуманітарно-педагогічного факультету Леоніда Грищенка
Принципом життя цього юнака були слова Бруно Ясенського: «Бійтесь байдужих – вони не вбивають і не зраджують, однак тільки з їхньої мовчазної згоди на землі стаються вбивства й зрада». Важливим у його житті було все: допомога беззахисній людині на вулиці, обов’язок сина, побратимство, стосунки з коханою, навчання, усвідомлена відповідальність за державу. Цей хлопець упродовж чотирьох років був поряд із нами – Леонід ГРИЩЕНКО, студент заочної форми навчання спеціальності «Психологія» гуманітарно-педагогічного факультету. У травні цього року він свідомо віддав своє життя, йдучи на штурм московитів, захищаючи незалежність України.
Його життя розірвала навпіл війна. Народжений у 2000 році, він належав до тієї когорти юнаків, які мали сміливість жити за законами чести та справедливости. Якось на вулиці помітив, як молодики чіпляються до беззахисної дівчини, не вагаючись, кинувся на допомогу, попри чисельну перевагу нападників. Від того дня мав шрам на спині від удару телескопічною трубкою, однак ніколи не шкодував про свій учинок. Він обрав собі професію психолога, пов’язану із допомогою людям, хотів власноруч творити своє життя, тому й навчався на заочній формі. Він мріяв про міцну щасливу сім’ю, понад усе бажав стати батьком донечки, навіть ім’я для неї обрав. Коли настав час строкової служби (2020 рік) – не ховався від армії. Будучи вояком, відчайдушно боровся із дідівщиною – ганебним явищем, що залишилося в спадок від радянщини. Уже тоді розумів, що московія не зупиниться у своїй агресії. За словами коханої дівчини Антоніни, почав мріяти про військову освіту, адже відчув, що до цієї справи має покликання. Саме тому в жовтні 2020 року уклав контракт із ЗСУ, опановуючи особливості професійної військової справи. Армію уявляв собі осередком мужності й лицарства, до якого долучаються мотивовані герої. Мама розповідає, що вмовляла сина відмовитися від контрактної служби, однак він був непохитним у своєму рішенні. Уже тоді часто був на ротаціях в зоні Операції об’єднаних сил (ООС). Геройство стало для Леоніда стилем його служби Україні. Однак і тоді умудрявся бути сумлінним студентом: у вільні хвилини писав контрольні, складав сесії.
Повномасштабна війна застала Леоніда Грищенка на північному напрямі, із перших годин він стійко із побратимами захищав державу, уже 25 лютого довелося брати участь у нерівному протистоянні з танковою бригадою – тоді його частині вдалося вийти із-під смертельного вогню. А потім визволяв Чорнобиль, проривав кільце оточення біля Маріуполя, поставляючи незламним побратимам забезпечення, відтак бойові завдання в Мар’їнці. Під обстрілами у цьому населеному пункті захищав маленьку дівчинку з неблагополучної сім’ї, часто завозив малечі сухпайок, нарікав на недосконалість законодавства, яке не передбачало (на той момент) примусової евакуації дітей із зони бойових дій. Більш детальніше розповісти про його дії, на жаль, не можемо, адже він був вірний присязі – а тому навіть найріднішим не розкривав військової таємниці. Так і з участю в операції на Херсонщині – у серпні 2022 у складі свого військового підрозділу мотивував рашистів до акту доброї волі, рідні дізналися про ці події з офіційних новин.
Навесні 2023 року перевівся до 72-гої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, гасло якої «Україна або смерть», на Донеччину – там воював його найкращий друг. Пекло цього місця служби швидко для героя стало буденністю: звиклий до обстрілів, дивом повертався із найнебезпечніших завдань.
І на останнє завдання пішов без страху та сумніву, добровільно штурмував ворожі позицій під Вугледаром, однак разом із побратимами потрапив у засідку. За два дні до цієї події замовив обручку: хотів освідчитися коханій, на осінь планував весілля… 26 травня 2023 року Леонід Грищенко загинув під Волновахою.
Йому доля відвела всього-на-всього 23 роки, які він прожив на повну, будучи турботливим сином, відданим побратимом, вірним коханим, справжнім українцем. Складно підібрати слова, щоб висловити уклінну подяку Леонідові Грищенку, пам'ять про нього збережемо у своїх серцях, схиляємо голови перед його вічним життям, адже герої не вмирають!
Колектив університету глибоко сумує через непоправну втрату та висловлює щирі співчуття рідним і близьким Леоніда Грищенка.
Ректорат, профспілкова організація,
колектив кафедри психології
