«Японія – це унікальна країна»: зустріч із Послом України в Японії Сергієм Корсунським

Анонсована зустріч із Послом України в Японії Сергієм Корсунським відбулася сьогодні, 26 травня. Цього разу відкриту лекцію було присвячено надзвичайно цікавій темі: «Дипломатичний протокол та етикет Японії». Викладачі та студенти кафедри міжнародних відносин і суспільних наук НУБіП України долучилися до зустрічі разом з академічною спільнотою провідних університетів України: КНУ імені Тараса Шевченка (м. Київ), ЧНУ імені Петра Могили (м. Миколаїв), СумДПУ імені А.С. Макаренка (м. Суми), ЧНУ імені Б. Хмельницького (м. Черкаси), ОНУ імені І.І. Мечникова (м. Одеса), ДУІТ (м. Одеса). На лекції були присутні – 119 осіб!

Пан Сергій Корсунський відзначив, що азійська ментальність відрізняється від усіх інших. А японські правила і протоколи мають давню традицію і сформувалися ще у період Давньої Японії (VII-X століття), коли правова система розвивалася під сильним впливом філософських, культурних і юридичних концепцій Китаю. Японія перейняла ієрогліфічну писемність, буддизм і конфуціанські тексти. Прийняті перші законодавчі акти — «Конституція Сьотоку», «Маніфест Тайка», «Тайхо ре» і «Тайхо рицу», сприяли формуванню єдиної централізованої системи управління країною на чолі з імператором. Суспільство поділилося на певні класи — ранги, кожен із яких повинен був виконувати чітко визначену функцію.
Етикет японського суспільства дуже складний. Найбільший вплив на його формування надали Конфуціанство і Синтоїзм - національна релігія та ідеологія древніх японців, що зводила в культ шанування імператора.

Японія ніким ніколи не була завойована, хоча опинилася під впливом США після ІІ світової війни, відбулися значні зміни в політичній та ідеологічній системах, але на правила етикету і моральні норми ці зміни практично не вплинули. І цікавим фактом є те, що саме тоді японці попросили зберегти імператора, бо саме він уособлює єдність країни і є символом держави.
Сучасна японська мова має три системи письма. Простіше кажучи, дві системи «кана» схожі на алфавіт і базуються на англійських голосних. Система кандзі, або система «китайських слів», є логографічною. Мова зазнала значного впливу китайської. Класична китайська система письма була імпортована в Японію разом з буддизмом. Однак дуже неправильно вважати, що японська мова походить від китайської, оскільки японська граматична система абсолютно не схожа на китайську. Слід зазначити, що самі японці дуже цінують, коли чують бодай кілька фраз вивчених іноземцем.

Японці мають стійки правила і завжди дотримуються їх. Слідуючи японському етикету не прийнято показувати свої емоції на людях, тому японці практично завжди зберігають ввічливість і спокій. Ієрархічність, субординованість японського етикету відобразилися на культурі поклону - традиційній формі вітання.
Основу японської моралі складає жорстке підпорядкування ієрархічній системі: старший - молодший.
Багато японці взяли з конфуціанської культури, де велику увагу відведено ієрархії. Зокрема, дуже важлива повага до віку. 35% населення старше 65 років, але як правило, це динамічні люди, які активно працюють і в політиці теж (в парламенті та уряді) і до яких треба виявляти повагу.
Жінка в суспільстві другорядна, хоча усталений патріархальний устрій країни поступово змінюється.
Японський етикет понад усе вимагає пунктуальності, поваги до статусу. Щоб не спізнитися, японець може прибути на переговори задовго до встановленого часу.
Одним з ключових елементів ділової культури є візитні картки. Для японця вони не тільки несуть певний обсяг інформації. Вручати візитівку потрібно двома руками, тримаючи її великими і вказівними пальцями так, щоб можна було розгледіти на ній текст. Приймати візитівку від японця теж слід обома руками, відразу її прочитати і покласти або на стіл (перед собою), або у спеціальний футляр. Отримавши візитку, японці завжди кладуть її перед собою, щоб мати можливість підглянути зайвий раз на ім’я співрозмовника. Якщо на зустрічі присутні кілька людей, як правило, візитки розкладуть в тому порядку, як вони сидять. І, нарешті, завжди слід враховувати, що в японському суспільстві дуже цінується церемоніал. І якщо на початку церемоніалу знайомства ви не даєте візитну картку у відповідь на вручену вам, то хід церемоніалу виявляється порушений, ваш японський партнер відчуває дискомфорт. Зрозуміло, вибачення за відсутність візиток будуть прийняті, можливо, і з добрим гумором, проте не варто сумніватися - перше враження буде серйозно змазано.
Після неймовірно цікавої та інформаційно насиченої розповіді Сергій Володимирович відповів на кілька питань від аудиторії.
Студенти ЧНУ імені Б. Хмельницького (м. Черкаси) поцікавилися як змінилося ставлення японців до української нації після початку повномаштабного вторгнення? «Вони шалено вражені тим, що ми здійснюємо супротив. Останні опитування показали, що тільки 16% японців готові воювати за свою країну. Японці в більшості своїй пацифісти, тому те, що українці роблять, для японців просто неймовірно. Вони виказують нам глибоку повагу та всебічну підтримку, оскільки відчувають цю несправедливість душею і серцем. Я чув багато позитивних відгуків про Україну. До речі, ось вам така цікавинка: Україна – 2-а країна в світі після Японії, в якій найбільше їдять суші.», – відповів пан Посол.
Професор Володимир Калуга запитав щодо ставлення японців до криміналітету та, зокрема, Якудзи. Відповідь була чіткою: ніяк. Якудзи живуть самі по собі, а суспільство саме по собі. Це просто окрема частина суспільства. Вони контролюють сфери злочинного світу, але їх немає в парламенті та уряді.
Наступне запитання стосувалося популярності серед населення і розвитку вищої освіти в Японії та, зокрема, спеціальності «Міжнародні відносини». Сергій Володимирович відповів, що освіта в Японії не знаходиться на високому рівні як в США чи Європі. Там сформувалася своя система освіти. Спеціальність «Міжнародні відносини», мабуть, відсутня… є щось на зразок «Зовнішня політика», але вона не є популярною. Там популярні професії медсестри, інженера…, але ніхто не хоче бути дипломатом і не останню роль в цьому відіграє ієрархія, бо далеко не всі можуть долучитися до цього досить закритого кола людей.
Яна Лаварік виявила інтерес до проблеми поширення публічної дипломатії та соціальних мереж та отримала вичерпну відповідь: соцмережі – це для молоді. Там панує Твітер. А от щодо публічної дипломатії, то цим дуже серйозно займаються на всіх рівнях: театр, спорт (сумо – це справжня релігія) тощо.
Євгена Тихонова цікавило відразу два запитання: чи буде продовження підтримки Україні та чи траплялися якісь курйозні випадки? Пан Посол впевнено відповів, що Японія не забуде Україну і підтримка буде продовжуватися. Крім того багато наших студентів працюють в японських компаніях та навчається в їх університетах і ми розраховуємо, що ця молодь стане тим містком, який допоможе Україні працювати з Японією стратегічно. Ми працюємо з українським урядом та українською молоддю в цьому питанні постійно. А щодо курйозів…, то після того як В. Янукович намагався потиснути руку імператорові, не пригадую. Навпаки, відбулася тепла зустріч В. Зеленського з японським прем’єром. І японці погодились (це перший такий випадок!), що державний госпіталь прийме на лікування наших військових.
Запитання Тетяни Пасько стосувалося найбільших перепон або бар’єрів, які постають перед нашими службовцями у їх роботі. Сергій Володимирович дав чітку відповідь: «Перше – це мова, а друге – не врахування традицій. Ми працюємо над розширенням діалогу, потенціал є і перепони з часом будуть усунені.».

Насамкінець, модератор заходу Людмила Вовчук подякувала пану Послу за неймовірно цікаву лекцію та розмову та запропонувала написати книгу на тему «Дипломатичний протокол та етикет Японії» і висловила переконання, що вона буде користуватися шаленою популярністю не тільки серед студентства, а й всіх українців.

Щира Вам вдячність, Сергію Володимировичу!
Натхнення, Добра, Перемоги і Миру!

Вікторія Хвіст,
доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук