Досвідом розвитку аквакультури у Польщі поділився зі студентами кафедри глобальної економіки гостьовий лектор Юрій Шарило

    Традиційним для кафедри глобальної економіки є залучення до навчального процесу фахівців-практиків у формі проведення гостьових лекцій. Чергова зустріч відбулась 28 лютого 2023 року зі студентами магістратури спеціальності «Водні біоресурси та аквакультура», що вивчають навчальну дисципліну "Економіка рибогосподарської галузі".  Директор бюджетної установи «Методологічно-технологічний центр з аквакультури» Юрій Шарило представив досвід Польщі щодо розвитку аквакультури та зробив акцент на чинниках, які сприяли збільшенню обсягів виробництва: наявність стратегії розвитку, кадрова підготовка, співпраця науки та виробництва, інвестування та інше.

  Для розвитку будь-якої галузі важливі видимі резони та переваги. У випадку української аквакультури таких не бракує. Насамперед, зростання попиту на рибу в Україні. Доступна за цінами й безпечна вітчизняна продукція має всі шанси знайти свого покупця. Українці споживають дедалі більше риби — однак 2020-го середній показник становив 15 кг на людину, тоді як ООН та ВООЗ рекомендують мінімум 20 кг, а середня цифра за 2020-й у світі - 21,2 кг, у Європі цей показник становить у середньому близько 22 кг.

.

   Зростання попиту на рибу є загальносвітовим трендом. Ресурси внутрішніх водойм і виключно морської економічної зони України зараз можуть забезпечити пропозицію щонайбільше в обсязі 92 тис. т. риби та рибопродуктів. Водночас промисловий вилов стабілізувався і навіть десь зменшується, до нього застосовують різні обмеження. Тож збільшується потреба саме в продукції аквакультури, а риба стає цінним експортним товаром. Завдяки природним ресурсам, людському та освітньому потенціалу Україна має всі можливості для розвитку аквакультури і здатна не тільки забезпечити власне споживання, а й виходити на зовнішні ринки.

   Україна має прописану в Угоді про асоціацію зону вільної торгівлі з Європейським Союзом — найбільшим імпортером риби в світі. Тож українську рибу та морепродукти можна продавати до ЄС без митних зборів. На цьому ґрунтується ще одна перевага.
    Відсутність достатніх інвестицій та фінансів — це на сьогодні також одна з очевидних проблем для галузі. Однак для залучення їх потрібно більше, ніж заманливі перспективи збуту продукції аквакультури. Для інвесторів — зовнішніх чи вітчизняних — потрібні належні умови для роботи. І тут активним гравцем має стати держава. Українській аквакультурі необхідне сучасне законодавство та належні регуляторні норми, а також державна підтримка. Орієнтиром може бути Європейський Союз, фермери якого отримують серйозну допомогу з різних джерел.
    Інструменти підтримки аквакультури можуть бути різними в різних країнах – але вони мають бути. У тому числі враховуючи глобалізацію ринків та зростання конкуренції на них. В Україні поки що є лише плани щодо певних кроків: обнулення мит на імпорт дороговартісного обладнання для аквакультури та корми для риб, компенсація вартості електроенергії та води. Однак держава може допомагати й опосередковано — науковими розробками та дослідженнями. Аквакультура їх також дуже потребує.

     Лекція була дуже цікавою та змістовною і викликала жваву дискусію. Юрій Шарило дав змістовні фахові відповіді на численні запитання студентів. Щиро дякуємо Юрію Євгенійовичу та співробітникам бюджетної установи «Методологічно-технологічний центр з аквакультури» за тісну продуктивну співпрацю у підготовці висококваліфікованих працівників для рибної галузі.

Лариса Михальчишина, доцент кафедри глобальної економіки