Відкрита лекція: випробування чи показовий виступ?

Нотатки, що вони пропонуються увазі наукової та студентської спільноти, не є звітом, чи то певним узагальненням практики проведення так званих «відкритих занять». До речі, у середовищі НПП часто-густо доводиться чути: «ну, навіщо ці відкриті лекції (семінари, практичні, лабораторні заняття тощо)? Усі мої зустрічі із студентами в аудиторіях, чи поза, є відкритими, запрошую усіх бажаючих, приходьте хоч із вулиці, я завжди готовий!» Я й сам, визнаюсь, був такої думки, і до мене справді заходили й керівники й колеги: «Сергію Костянтиновичу, я до Вас зайду; Сергію Костянтиновичу, я у Вас посиджу на заняттях!» - «Будь ласка, чому б ні, завжди прошу!» І заходили, відвідували, щось, мабуть, подобалось, не обходилось й без побажань, але я завжди після таких «відвідувань» йшов до «гостей» - мені завжди було (й є досі) цікавим враження колег щодо власної праці.
Отже, відкриті заняття це можливість зайвий раз продемонструвати своє бачення професійної діяльності, власного бачення предмету, вміння донести свої знання, думки й висновки до студентської аудиторії та висококваліфікованих колег – фахівців із справи, якою ти опікуєшся у житті.
Чи тремтять при цьому колінки, чи холоне серце? Та, правду сказати, мабуть, ні, - ти ж є професіоналом, фахівцем обраної проблематики, за плечима роки викладання у різний спосіб, різних аудиторіях… Але, нема де правди діти: відповідальність відчувається підвищеною: хоч головним оцінювачем (а коли й – велике щастя викладача – поціновувачем!) нашої роботи є студентський загал, проте, коли, крім студента, твою роботу оцінюють колеги, додаткових хвилювань не оминути…
На гуманітарно-педагогічному факультеті НУБіП України відкритим заняттям надається чималого значення, вимоги до рівня й якості викладання є високі, і саме цей інститут взаємовідвідувань, взаємооцінювання є тим механізмом, оселком, на якому точиться здатність викладача адекватно оцінити свій фаховий рівень, вміння й бажання постійно його вдосконалювати.
Все це стосується й кафедри міжнародних відносин і суспільних наук, де цей процес поставлено на планову, і вже традиційну основу. Кожне таке заняття неодмінно й ретельно обговорюється на засіданнях кафедри, де, бува, лунають, хоч й колежанські, товариські, але принципові, відверті думки щодо підсумків й вражень від почутого і побаченого.
Лінійку планових відкритих зустрічей викладачів кафедри із студентською аудиторією у семестрі, що він тільки-но взяв старт, розпочали відкриті лекції д. і. н., професора кафедри Білана С.О. «Країни Африки» освітньої компоненти (ОК) «Країнознавство» для бакалаврів ІІІ к. спеціальності «міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії» 07 лютого та доктора філософських наук, професора Калуги В.Ф. «Інформація як феномен буття та явище соціального існування людини»
ОК «Міжнародна інформація та сучасні політичні інформаційні системи та технології» для слухачів І к. спеціальності 09 лютого поточного року.

Вже було сказано: ці нотатки не є рецензією, підсумковим оцінюванням, це скоріш міркування, думки у голос на тлі знайомства із роботою колег. Відповідні оцінки дадуть мої колеги і наші студенти, заповнивши спеціальні анкети, а треба сказати, що на кафедрі здавна вже й однозначно повелось, що всі викладачі, що вони у цей час вільні від занять, неодмінно слухають «екзаменуємих». Тому, що хочеться сказати... Лекції безумовно професорські – обсяг знань, переконлива манера викладання, висока повага до студентів, все те, що ми називаємо якістю викладання, наочно продемонстрували нам обидва колеги. Це й не дивно, адже і проф. С. Білан і проф. В. Калуга є досвідченими й знаними фахівцями з обраної проблематики, мають неабиякі напрацювання у обраній галузі знань, чисельні публікації методологічного та монографічного профілю, отже, їм, як кажуть й карти у руки! Але із цього випливає наступне міркування: на жаль (моєю, звичайно думкою), колеги чомусь серед запропонованої слухачам літератури геть не представили й навіть не назвали власні праці. Уявляється, така «наукова скромність» у цьому випадку, як казав один, навряд чи доречна. Натомість, активне інтерспілкування колеги В. Калуги із аудиторією ще раз підтримало мене у переконанні, що навіть за сьогоднішніх умов проведення зустрічей із студентами у дистанційний спосіб можна й варто шукати й знаходити способи тормошити аудиторію, пропонувати й змушувати ЗВО активно працювати не тільки на семінарах, а й на лекціях. До речі, як третьо-, так й першокурсники продемонстрували досить значну активність та вміння, а головне бажання працювати на лекції разом із викладачем, бути, як кажуть, у темі, взяти від зустрічі із професорами максимум можливого на сьогоднішній день.

Одне із міркувань, що воно навіяно відвідуванням занять поважних колег, стосується загального, так би мовити, питання. Уявляється, колективу НПП кафедри настав час готувати до таких занять авторські лекції. Сам я маю такий, невеличкий звичайно, досвід, моїм колегам, що вони знайшли змогу послухати мене нібито сподобалось, було, казали, цікаво, і у цілому, мою спробу підтримали, за що я їм й досі вдячний.
Отже, старт черговому семестру дано, а згадані відкриті заняття ще раз переконливо засвідчують, що для кафедри це геть не фальш початок. Будемо же й надалі, як годиться, працювати пліч-о-пліч нашою дружньою професійною родиною, долаючи ворога, долаючи чисельні труднощі, що вони безумовно є пов’язані із його агресією, шануймося й удосконалюємо себе у всьому, у першу чергу, - професійно.

Сергій Асатуров,
доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук,
член робочої групи ОЯПЛЗ