Проголошення Незалежності України: мова документів

24 серпня 2022, 19:31

У серпні 1991 р. відбулися події, які кардинально змінили долю багатьох народів колишнього Радянського Союзу, зробили можливим втілення багатовікового прагнення українського народу до незалежної держави.
На початку 1990-х років політика «перебудови», розпочата М. Горбачовим, не дала очікуваних результатів – економіка занепадала, рівень життя населення знижувався, на терені СРСР виникали конфлікти на етнічному ґрунті, зростали опозиційні настрої в суспільстві, оформлювалися нові політичні партії та рухи. З метою виходу зі складної політичної та соціально-економічної ситуації частина консервативно налаштованого вищого державного керівництва СРСР зробила спробу здійснення державного перевороту.
19 серпня 1991 р., у Москві був створений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС). До його складу ввійшли О. Бакланов – перший заступник голови Ради Оборони СРСР, В. Крючков – голова КДБ СРСР, В. Павлов – прем'єр-міністр СРСР, Б. Пуго – міністр внутрішніх справ СРСР, В. Стародубцев – голова Селянської спілки СРСР, О. Тізяков – президент Асоціації державних підприємств і об’єктів промисловості, будівництва, транспорту і зв'язку СРСР, Д. Язов – міністр оборони СРСР, Г. Янаєв – віце-президент СРСР. Було заявлено, що начебто у зв’язку із хворобою Президента СРСР М. Горбачова його обов’язки буде виконувати Г. Янаєв.
Від імені ДКНС було оприлюднено «Звернення до радянського народу», в якому пояснювалася потреба створення комітету. У документі зазначалося, що політика перебудови та реформ зайшла у глухий кут і єдиним виходом з кризи проголошувалося повернення до старої системи управління. ДКНС ухвалив низку постанов, згідно з якими запроваджувався контроль над ЗМІ, заборонялися мітинги, демонстрації і страйки, призупинялася діяльність демократичних громадських організацій та політичних партій, крім КПРС. Указом Г. Янаєва у Москві вводився надзвичайний стан. Всі рішення ДКНС оголошувалися обов’язковими для виконання всіма органами державної влади та управління, посадовими особами і громадянами на всій території СРСР.
День 19 серпня був обраний не випадково – 20 серпня 1991 р. планувалося підписати новий Союзний договір, який обмежував повноваження центру й розширював права союзних республік. У зв’язку зі створенням ДКНС підписання договору не відбулося.
Однак суспільство не готово було беззастережно прийняти умови ДКНС, його дії спричинили протести, в наслідок яких ініціатори утворення комітету опинилися у політичній ізоляції. Вагання військ, перехід окремих військових частин на бік демонстрантів, нерішучість самого ДКНС зумовили провал спроби державного перевороту.
22 серпня 1991 р. Президент СРСР М. Горбачов повернувся до Москви з Криму і видав указ «Про скасування антиконституційних актів організаторів державного перевороту». Спроба державного перевороту не тільки не врятувала Радянський Союз, а, навпаки, прискорила його розпад. Україна та інші радянські республіки проголосили державну незалежність. Діяльність комуністичної партії було заборонено.
24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України, в якому зазначалося:
«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення».
З прийняттям Акту на геополітичній карті світу з’явилася нова держава – Україна.
Як розгорталися події серпня 1991 р. на терені України та ставлення до них тогочасних провідних політичних сил дають уявлення наведені нижче документи.
Це фотокопії з фондів Державного архіву громадських об’єднань України.