Культура Гідності

27 жовтня 2014 року
Костянтин Семчинський, доцент кафедри історії і політології НУБіП, кандидат філософських наук

    Десь під кінець лютого чи, можливо, на початку весни я чув таке порівняння із тими глобальними змінами, які тепер відбуваються в нашій країні, — капітальний ремонт. «Вибачте за тимчасові незручності, — проголошував плакат на майдані, — у нас ремонт країни». Найперше, що Майдан вимагав змінити, - це владу. Колишня злочинна влада усім нам допекла своєю не стільки навіть брутальністю, як нечесністю. Бандити при владі не просто обкрадали український народ, вони безсовісно брехали, вимагали хабарі і загалом створили таку систему, за якої неможливо було, живучи в Україні, не забруднити себе в якийсь спосіб хоча б найменшою неправдою. ДАЇшникам дай, навіть не питаючись, в чому твоя провина, чиновнику в паспортному столі дай, якщо хочеш, щоби вони не затягли розгляд твоїх документів, чиновнику дай, щоби не поховали твій бізнес, викладачеві дай, щоби без проблем скласти іспит. Звісно, не всі люди — хабарники, але сама система підказувала: саме так вирішуються проблеми. І тим самим та система заплямовувала нас усіх, навіть і тих, хто не брав і не давав хабарів, бо ми про це знали, мовчали, терпіли. Це, як нам здавалося, давало нам право думати про всіх, особливо тих, хто при владі, як злодіїв.
     Майдан 2013-2014 тому і став революцією гідності, що українці вирішили відмитися від бруду неправди, і кожен починав із себе. Особливо після кривавої жертви Небесної Сотні вже ставало незбагненим здійснити щось нечесне. І сьогодні, готуючись до виборів до Верховної Ради, ми прагнемо не знизити ту моральну планку, яку провели для себе наприкінці лютого. Нам дуже добре видні усі вади кандидатів у депутати. Часом ми дивуємося, звідки понабиралися усі ті брехуни та злодії, крадії та хабарники. Але їх нам не завезли з-за кордону. Ми самі їх вибирали, і вибирали ми їх із свого народу.
     Можливо, перед тим, як вказувати на порошинку в чужому оці, варто позбутися колоди у своєму? Давайте розглянемося на всі боки, звідки у нас так багато брехні, де вона починається, а знайшовши, вирвати її коріння. Говорячи про освіту, нам не уникнути такого, здавалося б, незначного питання, як студентська нечесність. Колись старший викладач розповідав мені про американських студентів, які за обміном вчилися в нашому університеті на початку 90х. Ті студенти мали скласти письмовий іспит, і мій знайомий вийшов із аудиторії, щоби трохи «допомогти» тим студентам отримати пристойну оцінку. Коли ж він повернувся, не було звичного як на таку ситуацію для його викладацького слуху звуків підручників, які б падали, чи шарудіння шпаргалок, чи навіть просто мінімального тілесного руху аби прикрити якісь джерела. Між іншим, більшість екзаменаційних робіт виявилися жахливими, на деякі запитання студенти просто не знали відповіді. Але при цьому вони не намагалися кого-небудь обдурити. Ця історія примусила мене замислитися, що саме так вразило мого знайомого викладача. І я зрозумів: він очікував, що американські студенти будуть поводитися так само, як і українські. А вони напрочуд не списували, не заглядали до роботи сусіда, не підглядали в книжки, тобто не робили всього того, що зазвичай роблять українські студенти.
     В американських університетах (та й інших навчальних закладах) створена культура різкого несприйняття ошуканства. Кожна робоча програма курсу, яка, між іншим, пишеться саме для студентів, а не для навчального відділу чи завідувача кафедрою, має пункт, який часто називається Academic Integrity, що приблизно можна перекласти як Академічна (навчальна) Чесність, і розуміють під цим приставання до моральних принципів, сумлінність, порядність, які ціняться надзвичайно високо, а відхід від них карається незвичайно як для України жорстоко. Культура порядності спирається не тільки на порядність окремих студентів, але й на їх постійне підтримання цієї культури та пильність щодо її порушення. І тут не йдеться просто про те, щоби виявити когось, хто кидає побіжний швидкий погляд на контрольну сусіда чи крадькома зазирає на долоню, де записані формули. І навіть не про виявлення новіших способів студентської винахідливості залучати Інтернет для написання курсових робіт чи використовувати телефон для текстових підказок. Та й способи і самий об’єкт ошуканства може бути різним у різних дисциплінах та на різних факультетах. Треба пам’ятати, що саме визначення ошуканства — це не протиставлення чорного й білого, адже наше завдання полягає не в оголошенні гонитви на відьом, а в допомозі сформувати гідних громадян України.
     Йдеться про заохочення, стимулювання, сприяння чесності, виявлення підтримки чесним студентам, активізацію тієї частини студентства, для яких неправда неприйнятна, і, якщо хочете, про широку рекламу студентської гідності. А з іншого боку, висвітлення обману в навчальному процесі як ганебного, як такого, за що нестримно соромно, чому можна і треба запобігти, допоможуть встановленню культури чесності. І в цьому відношенні встановлення та розбудова цієї культури - не короткострокова акція, а тривалий, постійний процес. Кінець кінцем, вчорашні студенти займуть місця викладачів, чиновників, фермерів, бізнесменів, і від того, які у них будуть етичні настанови, буде залежати, якою буде наша країна.
     Питання створення культури чесності не може зводитися до окремих випадків взаємодії конкретних студента і викладача, про це має потурбуватися адміністрація університету і викладацький склад на всіх шаблях і ланках взаємодії із студентами. Студенти вдаються до крутійства, коли культура, яка склалася в певному навчальному закладі, підштовхує до цього або навіть лише не стає на заваді. Негативну роль відіграє пасивність студентського оточення по відношенню до нечесності: приховане захоплення чиєюсь хитрістю, замовчування, навіть несхвальне, примирення з нечесністю як із неминучим злом, відчуття, що нічого все одно не зміниться, що «всі так роблять» чи «що тут такого», — все це сприяє поширенню та призвичаєнню до культури ошуканства. Потрібно почати відверту розмову із студентами щодо розбудови культури порядності та викоріненню обману з навчання. Адже ошукуючи викладача, студенти ошукують і самих себе. Часом студенти навіть не розуміють, що копіюючи якийсь текст чи речення без відповідного посилання на джерело, вони роблять щось непристойне на зразок крадіжки. Не потрібно сподіватися на те, що хтось колись уже їм розказав про те, як правильно писати курсові чи як поводитися на іспиті. Цьому треба вчити, окреслювати межі дозволеного, формулювати правила. Студенти мають розуміти і словесно визначати такі поняття, як «оригінал», «першоджерело», «пряме та непряме цитування», а також розрізняти три провідні підпори академічної чесності: довіряй, перевіряй, зазначай. Коли в інституції існують і пояснюються певні стандарти, це вирішує більшу частину проблем етичного характеру.  

     Звісно, що викладачам необхідно постійно бути взірцями високої академічної моралі та насамперед бути чесними самими з собою. Ми не повинні сприяти успіху брехунів, з одного боку. З іншого, потрібно бути дуже обережним, аби не образити хороших студентів недовірою. Чи підглядав студент до сусіда в контрольну роботу, чи, можливо, просто подивився вбік, замислившись над своїм питанням? Чи запитав студент про сьогоднішню дату, чи отримав відповідь на питання викладача? Чи двоє студентів, відповіді яких дуже схожі, готувалися разом до письмового опитування, чи один з них списав у іншого? Мало хто з ошуканців визнає обман, але це не привід поширювати підозру на будь-кого в аудиторії. Один з простих способів зменшити ризик списування - це підготувати декілька (хоча б два, а для потоків краще три) варіантів контрольних робіт. Можна ввести правило прикривати написану частину роботи чистим аркушем паперу. Попередити підглядання в підручники можна дозволивши студентам подивитися у підручник. Але робити це потрібно за певними правилами. Наприклад, можна на іспиті дозволити студентам по одному в разі необхідності («я точно це вчив, навіть пам’ятаю з якого боку на сторінці це знаходиться, але зараз просто з голови вилетіло») підходити до столу викладача, на якому викладені навчальні матеріали, за якими студенти готувалися до іспиту, і давати якийсь короткий час, за який людина, яка справді готувалась, зможе швидко знайти необхідну інформацію чи її пригадати. Або так само дозволити наприкінці іспиту подивитися у свій підручник чи конспект на термін не більше 5 хвилин. Можна проводити 10-15 хвилинні тести, дозволяючи користуватися підручниками. Студентам, які не знають відповіді і не готувалися, все одно цього часу буде недостатньо, щоби відповісти на 10 коротких запитань тесту, а одне чи два з них вони хоча б так вивчать. Взагалі, існує дуже багато прийомів, які дозволяють позбутися нечесності у вищій школі.

     Мабуть, не існує у світі такого навчального закладу, де ніколи не було б ніякого, навіть найменшого вияву академічної нечесності. Але це не привід безсило скласти руки і не намагатися вирішити цю проблему. Ми можемо виробити імунітет для виявлення і реагування на випадки нечесності та поширити і закріпити культуру порядності та гідності. Я закликаю університетську адміністрацію та викладачів розробити реалістичну стратегію для створення та встановлення в НУБіП культури порядності та клімату етичної поведінки.
   Сьогодні в нашій країні відбувається генеральне прибирання. Ми намагаємося вимісти усе те сміття, що роками, десятиліттями накопичувалося в нашій країні. Давайте почнемо зі своєї хати.
 

comments powered by Disqus
Регіональні навчальні заклади (синій)Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015