Свічка пам’яті

Цієї суботи, 27 листопада 2021 року, Київ, як і вся країна, вшановує пам’ять жертв Голодомору 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 років – геноциду Українського народу.

Пам’ятаймо!

Голодомор – геноцид проти Українського народу, результат спеціально організованого радянським комуністичним керівництвом штучного голоду, найбільше жертв якого було в 1932–1933 роках, що спричинив загибель мільйонів людей. Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Упокорення голодом стало інструментом закріплення влади сталінського режиму, ліквідації верстви українських селян-господарів і перетворення їх у безправних колгоспників, а разом з тим, – викорінення в Україні свободи та незалежності, тобто соціальної основи української нації. Цей злочин був ретельно продуманий, задіяні численні механізми його реалізації: через податки і збори, нереальні хлібозаготівельні плани та обшуки в українських селян відбирали харчі. Боржників заносили до списків, які називали "чорні дошки", накладали різноманітні штрафи й санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів.

У роки голоду потрапляння села на "чорну дошку" означало вирок його жителям – тотально вилучали їжу, не підвозили товари і забороняли селянам виїжджати за межі населеного пункту. Система "чорних дощок", окрім України, діяла також на Кубані, Поволжі, Донщині, Казахстані - територіях, де жило багато українців.
У серпні 1932 року під приводом того, що розкуркулені селяни та "інші антисоціальні елементи" розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна. Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом'якшувальних обставин - 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії. За каральним документом закріпилася народна назва "закон про п'ять колосків", оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці. За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 тисяч людей. Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932–33 рр.

Як писав відомий американський дослідник Голодомору Джеймс Мейс, „Примусова колективізація була трагедією для всього радянського селянства, та для українців то була особлива трагедія. Зважаючи на фактичне знищення міських еліт, вона означала ліквідацію їх як соціального організму й політичного фактору, приречення на становище, яке німці зазвичай називали naturvolk („первісний народ”)”. Голодомор спричинив загибель мільйонів українців на території України та Кубані, завдав непоправного удару по ментальності та культурі, перервав зв’язок поколінь. Найбільш вразливою категорією жертв Голодомору стали діти. Згідно із дослідженнями українських демографів, у той час померло понад 2 млн. хлопчиків і дівчаток віком до 10 років.

Але, в будь-якому випадку, мова йде про МІЛЬЙОНИ безневинних жертв. А з урахуванням непрямих жертв (внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на ґрунті розладу психіки та соціального колапсу), за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей. За підрахунками французьких демографів, внаслідок голодомору в Україні не народився мільйон дітей. Проте, критерієм масштабності трагедії є, очевидно, не лише цифри, а й здатність кожної людини сприймати чуже горе, як своє. Всеосяжність цієї національної катастрофи можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною. Лише створена завдяки зусиллям української діаспори комісія Конгресу США на чолі з Джеймсом Мейсом у 1986 р. назвала Голодомор 1932–1933 рр. в Україні геноцидом.

Верховна Рада визнала Голодомор геноцидом відповідним законом від 28 листопада 2006 року. Публічне заперечення Голодомору вважається протиправним. У 2010 році Апеляційний суд Києва довів геноцидний характер Голодомору і намір Сталіна та його соратників знищити частину української нації. А сам термін "геноцид" – "народовбивство" – ввів у 1944 році польський юрист Рафаель Лемкін. У 1953 році він публічно назвав "винищення української нації" "класичним прикладом геноциду".

Наразі Голодомор геноцидом також визнали більше 20 держав: Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі, а також Ватикан, як окрема держава. Ще 10 країн в офіційних зверненнях засудили Голодомор, як акт винищення людства, вчинений тоталітарним сталінським режимом або вшанували пам’ять його жертв. Крім того, Голодомор 1932-1933 років в Україні було визнано актом геноциду на регіональному та муніципальному рівні у 8 країнах. На міждержавному рівні пам'ять жертв Голодомору без вживання терміна "геноцид" вшанували ООН, ЮНЕСКО, ОБСЄ, Європарламент та ПАРЄ.

У світовій літературі першим художнім твором про Голодомор став роман "Марія" Уласа Самчука, написаний одразу після подій 1933 року. Автор присвячує свій роман "матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932–1933". У романі-хроніці описана трагедія України після 1917-го року – через трагедію однієї жінки. Його вважають одним з найкращих творів про історію українського народу у ХХ столітті.

У 1962 році в діаспорі вийшов "Жовтий князь" Василя Барки. В основі твору – власні спогади автора, який у молодості опинився на межі голодної смерті. Олесь Янчук у 1991 році зняв за романом фільм "Голод-33". У 1981 році у США вийшли мемуари українського дисидента та радянського генерала Петра Григоренка, в яких він дуже детально описав жахи голоду та механізми його впровадження на Херсонщині та всій Україні. Одним із найґрунтовніших досліджень на тему голодомору стали "Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор" - праця британського дипломата, історика та літератора Роберта Конквеста, яка вийшла 1986-го року. На зорі незалежності України у 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки "Голод 1932–1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів". Тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стало бібліотечним раритетом.

"Червоне намисто" (2013) — це короткометражний фільм, який може переглянути кожна дитина. Сюжет заснований на реальній історії 7-річної дівчинки Антоніни, яка пережила недитяче випробування голодом у 1932-1933 роках. Фінал стрічки оптимістичний, можна переглядати разом з дітьми.
У 2019 році на замовлення Міністерства інформаційної політики створили мультфільм "Голодний дух". Попри анімаційні засоби передачі теми Голодомору, психологи попереджають, що дітей можуть налякати деякі сцени.

Канадський фільм "Гіркі жнива" (Bitter Harvest) (2017) розповідає про історію кохання в розпал Голодомору 1932–1933 років. Стрічка стала першим англомовним художнім фільмом про Голодомор. Прообразом головної героїні фільму стала матір режисера Джорджа Менделюка, яка у пошуках хліба дійшла з Харкова до Львова.

Фільм "Містер Джонс" (в українському прокаті "Ціна правди") розповідає про історію боротьби британського журналіста Ґарета Джонса за правду про Голодомор.

Також відомі фільми про Голодомор: "Голод-33", "Голодний дух", "Ціна правди", "Поводир", "Голодомор, "Забутий геноцид", "Живі", "Радянська історія" - не всі з них можна додивитися до кінця, але варто спробувати! Також є багато матеріалів в Youtube, наприклад:
https://www.youtube.com/watch?v=x1KvqQiqBcc
https://www.youtube.com/watch?v=o5RNpYNEc4Y
https://www.youtube.com/watch?v=J1MPNJJvsu4

О 16:00 було оголошено хвилину мовчання на вшанування пам’яті жертв голодоморів, а також проведено загальноукраїнську акцію «Засвіти свічку пам’яті», яка є виявом скорботи за жертвами і віри у те, що в майбутньому подібні трагедії не повторяться.

Підготувала Індіра Ренська,
старший викладач кафедри англійської філології