Науковий гурток "Кіно як вид мистецтва"

Допис з нагоди проведення в університеті Днів науки — події, що покликана привернути увагу до дослідницької діяльності та показати, що наука є важливою складовою сучасної культури і суспільного розвитку. (зображення – з інтернету)

Як серіал «Теорія великого вибуху» популяризує науку

Популяризація науки сьогодні відбувається не лише через університети, лекції чи наукові публікації. Важливу роль у цьому процесі відіграє масова культура — зокрема кіно та телебачення. Одним із найвідоміших прикладів поєднання науки й популярної культури став комедійний серіал «Теорія великого вибуху» («The Big Bang Theory» автори - Чак Лоррі та Білл Предді).

Уявіть собі серіал, що поєднує комедійний формат із численними згадками про фізику, математику, інженерію та космологію. Наукові дискусії можуть виникати під час дружніх зустрічей, побутових суперечок або навіть романтичних розмов. Такий формат дозволяє показати, що наукове мислення є частиною щоденного життя, а самі вчені — це звичайні люди зі своїми емоціями, звичками та проблемами.

Головні герої серіалу — молоді науковці, які працюють у сфері теоретичної та прикладної фізики. Астрофізик Радж Кутраппалі спостерігає за зорями та космічними процесами. Фізик-теоретик Шелдон Купер використовує ці спостереження для формування гіпотез та теоретичних моделей. Фізик-експериментатор Леонард Хофстадтер перевіряє припущення через досліди, а інженер Говард Воловіц створює практичні технологічні рішення. Так серіал показує, як працюють спостереження, теорія, експеримент та технології.

(Цікавий факт: технічна проблемна, про яку йшлося в одній із серій, через кілька місяців дійсно сталася на МКС. Погугліть – що це могло бути?)

Через діалоги героїв, жарти та життєві ситуації глядач поступово знайомиться з ідеями сучасної науки. У сюжетах регулярно згадуються імена видатних учених, зокрема Альберта Енштейна, Стівена Гокінга та Річарда Фейнмана, що створює місток між академічним світом і масовою культурою. Серіал формує позитивний образ науки та наукової діяльності. Він демонструє, що інтелектуальна праця може бути захопливою, а прагнення до пізнання — природною рисою людини.

Водночас наука в університеті охоплює і соціогуманітарний вимір, допомагаючи розуміти етичні, культурні та комунікаційні аспекти відкриттів, а також надаючи ширший контекст для природничих і технічних досліджень.

Серіал є прикладом того, як масова культура може ефективно сприяти популяризації науки. Поєднання гумору, життєвих ситуацій і реальних наукових ідей створює доступний формат, у якому складні концепції стають ближчими й зрозумілішими для широкої аудиторії. Саме тому подібні культурні продукти відіграють важливу роль у формуванні сучасної наукової культури та підтримці суспільного інтересу до знання.

Окремо треба винести питання культу коміксів, яке пронизує майже всі сюжети серіалу. Однак, це можна розглянути як самостійну тему. Йдеться про формування нової міфології, що знаходить відображення в масовій культурі. Тож, маємо мету – пропонуємо власне бачення.

"Кіно як простір сприйняття та культурного впливу»

Обираючи сферу, про яку буду йти мова, мені здалось важливим враховувати не просто якісь важливі події, які знаменували появу важливої культурної “плями” в історії, а й як ця сфера може впливати на кожного з нас, бо більшість речей все ж таки сприймається суб’єктивно, а не об’єктивно з урахуванням конкретних критеріїв оцінювання.

Я використав просте правило, людина характеризується 5-ма базовими почуттями, і чим більше з них буде задіяно, тим більше можливість того, що щось цікаве і важливе людина побачить в сфері для себе.

Мій погляд впав на “Фільми”, ця сфера є дотичною і до зору, і до слуху. Хоч і більшість почуттів не включена, саме ці два найбільш за все впливають на початкове сприйняття нових речей, тому “Кіноіндустрія”- саме воно.

Кіно перенесло багато змін та внесень перед тим, як стати вже для сучасної людини невід’ємною частиною життя. Спочатку брати Люм’єри створили першу кінокамеру в світі, потім була епоха німого, чорно-білого кіно, ще покоління змін і нововведень, і все, щоб зараз це було стандартом відпочинку. Більшість культурної спадщини припадає на кіно Америки, там воно зародилось, розвивалось, інші країни намагались наздогнати нову сферу. Наприклад, за часів СРСР, в Україні було дуже відомим Індійське кіно, бо іншого не було, так розповідала моя мама. Якщо брати сучасність, то вже майже всі країни Світу мають свій кінематограф, якісь свої теми для екранізації, або просто брати глобальне і робити в своєму стилі.

Починаючи про моє, суб’єктивне, я б відзначив для себе конкретний перелік фільмів, які мені сподобались, залишили якійсь слід в моєму житті, змінили мою думку по деяким речам, і відзначив би деяких конкретних акторів, яких я просто люблю. Почати я б хотів з того, що мені дуже подобається кино 90-2000-х років, якось в ньому на мою думку є життя, що я не можу сказати про сучасне, наприклад Netflix, який знімає аби було. Моїми улюбленими фільмами тих часів стали: Good Will Hunting, Black Swan, Se7en, The Hunt,The Whiplash, The Perks of Being a Wallflower, American Beauty, Dead Poets Society, та ще якісь, які я не зможу згадати зараз. З телесеріалів я б згадав The Sopranos, The Flash, The Hannibal.

Конкретно для мене, в цьому всьому переліку є якась конкретна діюча речовина, яка залишила в мені ось цей “Вау-ефект”. Чи це з розряду якоїсь психологічної складової, чи спонукаючої, чи це щось, що змушує думати після перегляду, не скажу, можливо все і відразу.

Конкретно хотів би підкреслити декількох акторів, чиї ролі або просто їхня акторська гра вплинула на мене: Джеймс Гандольфіні, Кевін Спейсі, Робін Вільямс, Майкл Імперіолі, та ще деякі, але не вже не такі важливі.

Також, вплив має як раз таки не тільки ось ця естетично-гарна картинка, яка впливає на зір, а й правильно підібрана звукова доріжка, що вже вмикає слух, і весь мій перелік мені дуже імпонує своєю музикальною складовою. Наприклад, в фільмі The Perks of Being a Wallflower є сцена, де грає пісня Bongwater-Ye Olde Backlash, в моменті фільму мені здається не можна було б підібрати щось краще. Я цю пісню не знав, дуже довго шукав, допоміг тільки ChatGPT, і після того це одна з моїх найулюбленіших пісень. Це тільки один з багатьох прикладів, а в більшості, так було з кожним фільмом, який я пам’ятаю по сей день.

Ближче до заключення, я б сказав що фільми-вже один з фундаментів сучасного світу, це не тільки спосіб відпочинку для глядача, а й спосіб щось розповісти, залишити своє ім’я в історії, підняти якусь важливу, глобальну тему, тощо. Багато справжніх, важливих моментів для світу мною названо не було, все ж таки більшість есе я присвятив своєму особистому, але навіть якщо не заходити далеко, то й свій великий, невід’ємний вклад зробили такі студії як Warner Bros, Paramount Studios, Pixar, тощо, і взагалом весь Голівуд. Фільми та мультфільми які виростили вже не одне покоління, які ще будуть згадувати, які вже назавжди залишили своє ім’я в історії-ось це і є важливий культурний вклад на мою думку.

Андрій Мор’єв,

ІІ рік бакалаврату, ГПФ

"Вітчизняний кінематограф»

Українське кіно виконує подвійну функцію: воно є не тільки засобом художнього вираження, а й ключовим елементом у процесі формування, збереження та представлення української національної ідентичності. У періоди, коли Україна не мала власної державності, перебувала під колоніальним гнітом та зазнавала ідеологічного тиску радянської системи, кінематограф став унікальним простором для збереження культурної пам'яті та альтернативного осмислення реальності. Незважаючи на це, значна частина української кіноспадщини, особливо фільми другої половини ХХ століття, досі залишається недостатньо дослідженою та маловідомою як на батьківщині, так і за її межами. Це дозволяє говорити про існування так званого невідомого українського кіно.

Особливої уваги в цьому контексті заслуговує українське поетичне кіно, що розквітло у 1960-1970-х роках. Цей напрям став своєрідною відповіддю, як естетичною, так і ідеологічною, на догматичний соціалістичний реалізм. На відміну від традиційного радянського кінематографа, який характеризувався прямолінійним сюжетом, ідеологічною зрозумілістю та пропагандистською функцією, поетичне кіно відзначалося прагненням до образності, символізму, монтажної гри та сильної візуальної виразності. Воно зверталося не до логічного розуміння, а до емоційного сприйняття та підсвідомого, створюючи складну систему образів, через яку передавалися глибинні культурні смисли.

Ключовими постатями цього напряму стали Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Іван Миколайчук та Леонід Осика, чия творчість сформувала унікальну кіномову, що поєднує національну специфіку з універсальними художніми формами. Зокрема, фільм «Тіні забутих предків» став знаковим явищем, яке продемонструвало потенціал української культури як джерела естетичних інновацій у світовому кінематографі. Водночас такі стрічки, як «Криниця для спраглих» та «Камінний хрест», через свою експериментальність і філософську глибину тривалий час залишалися під забороною або були обмежені у прокаті.

Українське поетичне кіно формує особливий тип національної репрезентації, який не зводиться до прямого відтворення реальності. Натомість воно створює символічний образ України, що базується на етнокультурній автентичності, фольклорних мотивах, обрядовості та міфологічному мисленні. У таких фільмах простежується глибокий зв’язок людини з природою, циклічність часу, а також колективна пам’ять, закорінена в традиції. Через використання візуальних метафор, кольору, ритму та композиції формується унікальна кіномова, здатна передати складні культурні коди без прямої вербалізації.

Окрім естетичного виміру, ці фільми мають також виразний екзистенційний характер. Вони порушують універсальні питання життя і смерті, самотності, втрати, історичної травми та ідентичності, що надає їм універсального звучання та робить їх зрозумілими для міжнародної аудиторії. Поєднання національної специфіки з універсальністю забезпечує унікальне місце українського поетичного кіно у світовому кінематографі.

Причини маргіналізації цього шару кіно пов’язані передусім із політикою цензури та ідеологічного контролю, яка обмежувала можливості поширення подібних фільмів. Багато стрічок були заборонені або демонструвалися у скороченому вигляді, що значно звузило їхню аудиторію. Додатковим фактором стала відсутність належної міжнародної дистрибуції. Унаслідок цього українське кіно часто сприймалося як частина радянського кінематографа, що призвело до розмиття його національної ідентичності у світовому культурному просторі.

У сучасних умовах відбувається активний процес переосмислення цієї спадщини. Відновлення фільмів, діяльність Довженко-Центру та зростання інтересу до українського кіно на міжнародному рівні сприяють поверненню «невідомого кіно» у культурний обіг. Це відкриває нові можливості для дослідження української ідентичності через кінематограф та інтеграції українського кіно у світовий культурний контекст.

Українське кіно, яке ще не отримало належного визнання, є важливим джерелом для розуміння нашої національної культурної спадщини. Воно показує, як українська ідентичність формувалася в умовах складних історичних викликів. Роботи Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Івана Миколайчука та Леоніда Осики демонструють потенціал українського кіно у створенні глибоких художніх образів, що поєднують національні особливості з універсальними цінностями. Для того, щоб українська культура була повноцінно представлена на глобальному рівні, необхідно активно досліджувати та популяризувати цей пласт кіномистецтва.

Волинець Анна,

ІІІ курс бакалаврату,

спеціальність «Біотехнологій та біоінженерії»

Cinema_26.pptx

Ірина Сидоренко, керівниця гуртка