Спогади наставника
Згадується далекий вже 1973 рік. Мене, кандидата технічних наук, асистента кафедри експлуатації машинно-тракторного парку факультету механізації сільського господарства, призначили наставником групи студентів М-735 Української сільськогосподарської академії. Хоч я мав чотирирічний стаж трудової і виховної роботи на виробництві, проте виховною роботою в студентському середовищі займався вперше. Хоча за 50 років педагогічної роботи я виховав декілька поколінь фахівців з механізації сільського господарства, група М-735 виявилась однією з найуспішніших. Найбільш численним в групі був середній за успішністю «прошарок» студентів. Особливо запам’яталися відмінники Станіслав НІКОЛАЄНКО і Микола ЖЕРНЯК. Зокрема Станіслав НІКОЛАЄНКО за 5-річний термін навчання отримав лише одну четвірку з історії КПРС у доцента Є.С. КОРОЇД.
Він сам в усьому був прикладом для інших і допомагав однокурсникам, особливо зі стажем роботи і армійцям, займався в спортивній секції, навіть виконав норматив кандидата в майстри спорту з вільної боротьби.
Разом зі старостою групи Миколою ЖЕРНЯКОМ, комсомольським і профспілковим активом мені працювалось напрочуд легко. Колектив був дружний і згуртований. За результатами п’ятирічного змагання серед академічних груп УСГА наша М-735 посіла перше місце за комплексною оцінкою навчальної, виховної і військово-патріотичної роботи. Тож студентів разом з їх наставником було відзначено семиденною туристичною путівкою у поїзді за рахунок академії з повним продовольчим забезпеченням. Завдячуючи цій подорожі, студенти ще більше згуртувались, естетично і морально збагатились. Як одного з найкращих студентів, його направили після третього курсу на виробничу практику до Польщі. І хоч за багаторічну діяльність Станіслав Миколайович побував у багатьох країнах світу, перше закордонне відрядження, як перша любов, запам’яталося назавжди. За результатами п’ятирічного терміну навчання в УСГА Станіславу НІКОЛАЄНКУ було присвоєно кваліфікацію інженера-механіка, видано диплом з відзнакою і рекомендацією до вступу в аспірантуру.
Ось як оцінку роботи колективу факультету механізації сільського господарства дає Станіслав НІКОЛАЄНКО у своїх спогадах: «Ми наслідували наших Вчителів у всьому — ставленні до навчання, участі в студентському науково-технічному товаристві, заняттям спортом, художній самодіяльності. Вже пізніше, працюючи і директором училища, і головою райради, я зрозумів глибокий зміст підходів до навчально-виховної роботи на факультеті, а також намагань дати студентам широкий світогляд, розвинути ерудицію, бо перспективний фахівець мусив бути добрим організатором, тобто вміти працювати з людьми». Виявилося з часом, що вихованець достойний своїх вчителів, а згодом навіть перевершив їх.
На яких би посадах — викладачем Кіровоградського сільськогосподарського технікуму і Каховського радгоспу — технікуму, директором Красноперекопського сільського профтехучилища, інструктором відділу науки і навчальних закладів Херсонського ОК КПУ, заступником начальника управління освіти Херсонської облдержадміністрації, доцентом Херсонського педагогічного інституту, народним депутатом чотирьох скликань, Головою Комітету Верховної Ради України з питань освіти і науки, Міністром освіти і науки — Станіслав Миколайович не працював, він ніколи не забував свою alma mater — Українську ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарську академію, яка дала йому міцні знання і путівку в життя. Зрештою повернувся до рідного Голосієва, пройшовши шлях від студента до доктора педагогічних наук, професора, академіка, ректора Національного університету біоресурсів і природокористування України.
За десятирічний термін на посаді ректора виконано величезний обсяг роботи по поліпшенню стану навчальних корпусів і гуртожитків, навколишньої території Університету, ремонтно-відновлювальні роботи згорілого третього навчального корпусу. Ботанічний сад НУБіП України став одним з найкращих в Києві, відкрили студентський сквер і Алею слави видатним вченим Університету. Значною мірою поліпшилась матеріально-технічна база навчального процесу і наукових досліджень, а також результативність роботи Університету. За рейтингом він входить до п’ятірки найкращих університетів України.
Зважаючи на величезний досвід і результативність роботи, на конференції трудового колективу 25.12.2023 р. Станіслава НІКОЛАЄНКА обрано президентом і головою Вченої ради Університету. Цьому сприяла також його принциповість, комунікабельність, щирість, простота у спілкуванні з людьми і ораторська майстерність.
Тож, вітаючи зі славним ювілеєм, бажаю Вам, дорогий Станіславе Миколайовичу, рухатись вперед із впевненим поглядом у майбуття, з новими силами розбудовувати славетний НУБіП України — флагман аграрної освіти і науки нашої держави.
З повагою
Володимир Давидович ГРЕЧКОСІЙ,
наставник групи студентів М-735
1973-1978 рр.
70-РІЧЧЮ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
СТАНІСЛАВА МИКОЛАЙОВИЧА ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ
Летять роки, як лебеді у вирій,
Життя іде, його не зупинить,
Прийміть вітання мої щирі —
В здоров’ї й мирі зичу завжди жить!
День народження — не привід для печалі,
Ваш вік — зрілість золота,
Хай до ста, а може й далі
Йдуть, не озираючись літа!
Сімдесят років — мало, чи багато?
Це лише 25567 днів.
Неможливо кожний з них згадати,
Та в ювілейний день скажу я кілька слів.
Розповісти хочу про Ваш життєвий шлях.
Рід Ніколаєнків в цей день згадати,
Думкою полинути у юності краях,
Щоб стояли поруч батько й мати.
Так, звичайно, є про що згадати,
Вшанувати дорогих батьків,
Як плекала у дитинстві мати
І батько вчив, щоб самостійно жить зумів.
У селі Богданівка в Галини і Миколи
Син гарний ріс в них Станіслав,
У сім років він пішов у середню школу,
Й усі предмети на відмінно склав.
Хлопчиною ще змалку техніку любив,
Закінчив школу, попрощався в домом,
Та в УСГА без блату поступив
І фініш мав з червоним він дипломом.
В академії набув знання міцні,
Інженером машинних душ став,
То ж успіхи були значні,
Бо Божий дар до цього мав.
Поправив згодом і сімейний стан,
У 24 з Галиною своєю одружився,
Намітив не простий життєвий план,
Сумлінно й плідно завжди трудився.
У технікумі працював викладачем,
В профтехучилищі директором трудився,
Для педагогів він став взірцем,
В Освітнє управління перевівся.
В Херсоні й області були різні посади,
Сім років працював там Станіслав,
Авторитет він заслужив, в Верховну Раду
Колектив його делегував.
Які б посади Станіслав не обіймав —
Кваліфіковано виконував роботу,
Завжди сумлінно й відповідально працював,
Держави своєї Ніколаєнко є патріотом.
Дружина подарувала двох синів,
Вони все ж рідко бачились із татом,
Миколайович весь у справах і таки зумів
Народним стати депутатом.
Станіслав очолив науковий комітет
І створював закони про освіту,
Переживав постійно за бюджет,
Щоб не були обділені в нас діти.
Талант і розум Уряд оцінив,
Потрібні якісні і кардинальні зміни,
Наш ювіляр посаду заслужив —
Міністр освіти і науки України.
Ішов стежиною тернистою,
Доклавши розуму і рук,
Дорога не була барвистою,
Та все ж став доктором наук.
Коли міністром Ви були і депутатом,
Не забували й освітянський хліб,
То ж в рідні повернулися пенати,
Десять років очолювали славний наш НУБіП.
В навчальних корпусах й гуртожитках ремонт,
Алея Слави і Ботсад є в Університеті,
А Голосіївський наш горизонт
Зачарував красою корпус третій!
Є результати повноцінних діб
У роботі колективу швидкоплинній,
Третій за рейтингом у Києві НУБіП,
А по Україні — у п’ятірці чинній.
Спитаєте, чому щаслива Станіслав людина?
Чи зміг би усього досягти один?
Звичайно ж ні, бо в нього є Галина,
Брат Віталій, онуків двійко і Микола син.
Хай зігріє сонце всю Вашу родину,
Хай щастить на сімейному путі,
В цю зимову радісну годину
Щастя й довголіття бажаю у житті!
Вас Президентом наш колектив обрав,
Майбутнє перспективне нас чекає,
Попереду багато різних справ,
Разом з Вами НУБіП перемагає.
Президент, академік Ви і знаний педагог,
Завжди в труді — у вихідні і будні,
Хай Вас завжди оберігає Бог,
Стежини студентські хай будуть людні.
Віримо, ми будем серед еліт,
Для цього мудрості і досвіду є крила,
Щоб міжнародний поважав нас світ,
Бо НУБіП — це неймовірна сила!
На зернах мудрості добро хай проростає,
Земля дарує завжди щедрі врожаї,
А в серці хай без сумніву співають
На українській мирній ниві солов’ї!
На життєвому шляху бажаю я здоров’я,
Хай Вас люблять рідні, друзі, дорослі й дітвора,
Живіть з теплом у серці, із любов’ю,
Живіть задля України, Університету, щастя і добра!
З повагою
Володимир Давидович ГРЕЧКОСІЙ,
наставник групи М-735,
земляк з Кіровоградщини,
кандидат технічних наук, доцент,
заслужений викладач НУБіП України.