Студентка Євгенія Дошка: нелегкі періоди та кризи – ера нових можливостей

25 березня 2020 року
     Cтудентка 4 курсу юридичного факультету Євгенія Дошка під час дистанційного навчання відкрила для себе, що нелегкі періоди та кризи – ера нових можливостей. Під час карантину дівчина не витрачає нагоди, щоб побути з найближчими людьми та підготуватися до нової сходинки у доросле життя. Цього року Євгенія отримує ступінь “Бакалавр” і планує своє майбутнє виключно на магістратурі юридичного факультету НУБіП України.

 

  • Чи легко Ви адаптувалися до дистанційного режиму навчання?

     – Відверто кажучи, ні. Я – людина активна і все моє життя біжить “скаженим” темпом виключно з-за любові до його насиченості. Я хочу бути за дві години у трьох місцях, думати про вступ і про те як не пропустити можливість виступати на сцені під час “Голосіївської весни” (сміється). І я навіть не здогадуюся досі, що для мене важливіше. Я звикла жити справжнім студентським життям про яке пишуть в книжках і брати участь в усьому, що відбувається. Я горю, як немає коли думати про погані речі і мене мотивує, коли я потрібна. Дякуючи Богові, за 4 роки університет дав мені можливість жити так, як я мрію. І це була казка.
     Коли ж мій ритм призупинився – стало важче дихати. Проте я запитала себе: Женю, а раптом це шанс стати краще та виправити свої недопрацювання?”. І почала рухатися далі в тих рамках, які мені зараз пропонує світ.
     Дистанційне навчання виявилось доволі зрозумілим. Викладачі консультують нас 24/7, надають інформацію, надсилають джерела, якими ми можемо користуватися, цікавляться нашими успіхами і це головне.

  • Які відбувається самостійне навчання і чи може це зацікавити студента?

     – Сучасний світ змінюється з кожним днем і те, що будь-яка людина прокидається відразу з гаджетом в руках – не новина. Так от, одного ранку я відкрила в телефоні свій улюблений “Telegram” і моєму подиву не було меж, адже почали зявлятися канали кафедр, чати дисциплін і групи, де викладачі дають консультації. Для мене – це прорив. Elearn – звичайно, крутий портал, але основна інформація, яка завжди під руками – це мегазручно! Тим паче випускнику. Адже в моїй голові зараз British Cancil (те, що на період карантину нам відмінили очні заняття), тести минулих років, завдання з логіки, які я не зовсім розумію, і все це в різних додатках, на різних сайтах... я іноді просто забуваю про необхідність виконання того чи іншого. А тут хоп – і все в твоєму Телеграмі. Я завжди знала, що на моєму факультеті найкращі викладачі, найбільші можливості і найлояльніше керівництво, але те, що кожного разу все удосконалюється – це феєрично. Це не відпускає мене. Це сіє бажання вступати тільки до своїх рідних і улюблених Людей.

  • Які маєте побажання для викладачів?

     – Можливо, банально скажу, але мене все влаштовує. Навіть більше. Я горджуся нашим викладацьким колективом і здебільшого просто за те, що це справжні люди. Час від часу я десь бігаю. То робота, то конференції, то якісь виступи. І мене іноді розуміти важко. Але вони завжди мають сили, щоб мене вислухати. Завжди мають час, щоб дати мені пораду. Завжди мають змогу підтримати і проконсультувати. І скільки б я не зверталась – мені ніхто ніколи не відмовив. Навіть коли на роботі я маю завдання, в яких не зовсім компетентна – я можу зателефонувати, написати у “Viberi” і мені в будь-який час допоможуть. І так з кожним студентом.
     Хочеться лише побажати всім здоровя і сили! Нехай цей час буде для кожного корисним.

  • Чи вдається під час карантину займатися чимось особливим та жити попереднім життям? Як усе змінилось?

     – Вдається. Беззаперечно вдається. Як говорить мій тато: “У невмілого руки не болять” (сміється). Якщо хочеш більше – працюєш, займаєшся. Якщо хочеш вберегти близьких – сидиш вдома, миєш руки і дотримуєшся абсолютно усіх правил карантину. Бажання, знаєте, то нереальна сила. Рухає і каміння, і людей, і думки.
     Та ми ніколи не зможемо жити так, як жили. Кожен день – новий. Кожен ранок – початок. Кожен крок – уже рух вперед. Якщо думати про зміни, то можна перерахувати лише духовні. Більше цінності в тому, що мав до. Я навіть на хвилини шкодую за упущені можливості в університеті. За те, що мало дякувала всім на факультеті і за те, що рідко просила вибачення у викладачів, які на нього заслуговували. Проте, коли цей період мине в наших життях, я просто хочу щиро всіх обійняти.

Розмовляла Олена Яра,
декан юридичного факультету

 

Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015