Agroportal.ua: Станіслав Ніколаєнко: вступна кампанія, як БГПО — «будь готовий до праці та оборони» в умовах виснаження організму

12 серпня 2019 року

    Менш ніж за місяць першокурсники переступлять поріг своєї альма-матер, та, на жаль, не усі охочі. Про особливості та труднощі цьогорічної вступної кампанії AgroPortal.ua поспілкувався з ректором Національного університету біоресурсів і природокористування України (НУБіП України) Станіславом Ніколаєнком.

- Цього року багато нарікань на вступну кампанію, низьке державне замовлення. Що з ним не так?
- Державне замовлення формується по галузям у ручному режимі в повному відриві від реального життя. Хоча Мінекономрозвитку має хоч на 10 років спрогнозувати та прорахувати розвиток галузей і під них сформувати замовлення, хоч по-крупному.

- Відродити радянську планову систему?
- Я не кажу, що потрібно відродити радянську планову систему. Існує два основні підходи. Першийдержавне місце іде за кожним абітурієнтом (досвід Литви). Кожний випускник школи (потенційний абітурієнт) приходить зі своїм державним місцем в університет, і якщо його рейтингові бали «прохідні», то бюджетне фінансування іде за цим абітурієнтом. Заклад вищої освіти обмежений лише ліцензованим обсягом. Але цей досвід нам не підходить. При ньому найперше «загинуть» складні, високотехнологічні спеціальності, де треба знати математику, фізику, хімію. Принцип «гроші ходять за дитиною» може працювати в дитячому садку, це неприйнятно для закладів вищої освіти.

Другий підхід формування його з урахуванням потреб розвитку країни. Мінекономрозвитку абсолютно самоусунулося від цієї справи. Їм нецікаво. Я два роки тому Степану Кубіву (перший віце-прем'єр-міністр України — міністр економічного розвитку і торгівлі України — Прим. ред.) поклав на стіл ці розрахунки. Він спочатку зацікавився, але потім сталося так, що мене більше не з’єднували з ним, бо, напевно, ми мислимо різними категоріями.

- У цілому Основний Закон держави передбачає, що кожен громадянин України має право здобути вищу освіту на конкурсній основі за рахунок бюджету. Який відсоток держзамовлення маємо?
-  Це право гарантує 53 стаття Конституції. Разом із тим Закон України «Про вищу освіту» (ст. 72, п. 1) говорить, що повинно бути держзамовлення не менше 51% від випуску школярів. У цьому році школярів у випускному 11 класі приблизно 200 тис., виходить державне замовлення повинно бути 101 тис. осіб. Надали 78 тис. місць, Міносвіти отримало 60 тис., при цьому 13% зарахованих на бюджет ще й не з’явилися!

Тобто приблизно 10 тис. абітурієнтів, на навчання яких вже передбачені державні кошти, не мали змоги скористатися цим. Усі розмови про велику кількість студентів — це неправда, їх у нас близько 300 осіб на 10 тисяч населення, що удвічі менше, ніж в США чи Росії, я не кажу вже про Японію чи Ізраїль.

Повертаючись до вашого першого запитання, стверджую, що запропонований нині державний механізм розподілу бюджетних місць передбачає свідоме невиконання державного замовлення.

- Якесь замкнене коло виходить. Можете навести конкретний приклад?
- Розповідаю. Наприклад, через т.з. широкий конкурс до нас вступило на перший курс 100 ветлікарів. З них: 88 здали оригінали документів, 12 — не принесли документи (з яких 7 осіб — із найвищим пріоритетом). Чому? Передумали, поїхали за кордон, пішли в медінститут і т.п. Але ж це надпотужна професія, в загальному рейтинговому списку за першою сотнею іще є зареєстрованими 700 осіб, з гарними оцінками, більше 170 балів, які хочуть стати ветлікарями, але підтягнути їх зась, можна лише пільгові категорії. Ставлю запитання: чого не можна? Хто забороняє? Адже це державне замовлення, за наші податки виділені кошти для навчання дітей. І зовсім незрозуміло, чому уряд заборонив перекидати місця державного замовлення із однієї галузі знань на іншу. Це нонсенс!

Ця норма про 51% держзамовлення від випуску 11 класу ніким не збирається виконуватись, і державці починають просто дурити суспільство. Кажуть: а ми приймемо дітей в технікуми і зарахуємо це як вищу освіту. Проте це фахова передвища освіта. Але чекайте, в законі написано чітко — виключно бакалаври на перший курс.

- Це теоретичний приклад, а чи є конкретний?
- Зараз подивимося на конкретні факти, тільки не падайте. Сьогодні в країні приблизно 1500 дрібних і середніх деревообробних підприємств. Згадаймо: з України заборонено вивозити ліс-кругляк, а що з ним робити? Його потрібно переробити. Спеціальність, яка цим займається, називається «Деревообробні та меблеві технології». Два роки цієї спеціальності взагалі не було, і лише завдяки нинішньому міністру її поновили. І в цьому році маємо лише 44 бюджетних місця на базі школи і 37 на базі технікуму на всі 1500 підприємств!

Біда ще й у іншому, ці 44 місця на базі середньої освіти розкидані по різним університетам України. Наш університет набрав 17 осіб, Чернігівський технологічний університет — 8, Львівський — 42 і Харківський національний — 14.

А ще погляньмо на лісове господарство. Запорізький національний університет отримав 7 місць, Ужгородський університет — 5, Прикарпатський національний університет — 4, Уманський національний університет садівництва — 3, Херсонський державний аграрний університет — 1 і т.д.

Для ще більш повної картини подивимося на виділення місць зі спеціальності «Садово-паркове господарство»: Східноєвропейський університет отримав 1 місце, Подільський аграрний університет — 2, Харківський національний аграрний — 1, Київський національний університет імені Тараса Шевченка — 12, Мелітопольський педагогічний — 2 і т.д.

- Як навчати одного чи двох студентів?
- У магістратуру нам скоротили державне замовлення на галузеве машинобудування на 52%, лісове господарство — 40%, агрономію — 30% і т.п. І так по всій Україні. Де ж пріоритети? Це ж повний колапс!

- Напевно політично потрібно прийняти рішення щодо закриття певної кількості спеціальностей та упорядкувати кількість навчальних закладів?
- Це дуже болюче питання, але є демографічна криза. Звісно, для цього потрібна політична воля. Не можна просто все ліквідувати, а слід, певно, об’єднувати, укрупнювати. Наприклад, є аграрний університет і є технічний інститут в одному місті. Робимо з них двох один поліпрофільний з відповідними інститутами, всередині яких є факультети. Усіх збираємо в один регіональний університет. Наприклад: створили технічний інститут, в ньому 2-3 факультети, аграрний з 2-3 факультетами, спільний економіко-правовий інститут, але одна бухгалтерія, бібліотека, кафедра української мови, історії тощо. Це перший крок. Викладачі не звільняються, а зводяться на один факультет. Ректорів можна на тих же умовах призначити директорами інститутів.

Натомість сьогодні всі спеціальності розпорошені по майже 300 навчальних закладах вищої освіти. Один господар — це одна база, одні гуртожитки, одні плани і конструктивна взаємодія з бізнесом.

- Амбітні плани, та повернемося до реалій: що з магістрами, чи витримали заклади вищої освіти «удар» англійською мовою?
- Це цікава тема. Без сумніву сучасний фахівець мусить знати іноземну мову, але в нас вона спеціальна — для інженера, агронома, тваринника… А іспит іде загальний, зі знаннями синтаксису, граматики… Поспішне введення єдиного іспиту з англійської підкосило багатьох при вступі в магістратуру. Бо не можна починати з голови.

Якщо ж на вищому рівні приймається таке рішення, то потрібно забезпечити на достатньому рівні викладання іноземної мови у школі, у тому числі й у сільській. Потрібне комплексне рішення — створити умови, виділити кошти на перенавчання викладачів, стажування за кордоном тощо.

Про що нам говорить світовий досвід? При вступі в магістратуру в закордонних навчальних закладах немає ніяких вступних централізованих, міністерських іспитів (іспити лише є для іноземців, що претендують на отримання стипендії). Таким чином держава Україна сама створює умови, щоб відсікти молодь від наших закладів вищої освіти, спонукати їх вступати до наших сусідів — Польщі, Чехії, Німеччини та ін.

Для розвитку англійська мова безумовно потрібна, але половині спеціальностей для виконання ефективно своєї роботи — не завжди. Я порівнюю цей процес із запровадженням нормативів БГПО («будь готовий до праці та оборони») в умовах виснаженого організму. Встати і ходити не може, а йому — нормативи здавай! Спочатку нагодуйте, підлікуйте, а тоді запроваджуйте нормативи.
 

Я вже не кажу про заочників, виробничників, ми винищили взагалі дистанційне заочне навчання. А у всьому світі цьому приділяється велика увага. Люди з виробництва сьогодні не можуть отримати освіту за свої зароблені кошти! Економіст, бухгалтер, менеджер, юрист стати заочником не може! Т.з. широкий конкурс руйнує всі випускні кафедри, унеможливлює якісний навчальний процес.

Тут варто згадати і про ЗНО в технікумах та коледжах. Сьогодні виходить, студент навчається в технікумі два роки і не здає ЗНО, і його виганяють після другого курсу. А він непоганий будівельник чи агроном, технолог чи деревообробник… Таким чином знищується профільна освіта і знову все робиться ніби спеціально під виїзд дітей в Польщу та інші країни. Давно назрів крок про проведення ЗНО з мови і математики двох рівнів. Одні тести для філолога, другі — для тваринника чи агробіолога.

- Ви ж свого часу були не проти ЗНО?
- Так, але зовнішнє незалежне оцінювання правильно задумувалося, щоб ліквідувати корупційну схему при вступі. І я підтримую це. Але при цьому в школі діти останнім часом орієнтуються і «натаскуються» на два-три предмети. Що треба зробити: всередині школи не застосовувати ЗНО, хай діти навчаються, як навчалися, і посилити роль середнього балу атестату при вступі на рівні третини вступного балу! Тоді в школі вивчатимуть всі предмети, а не лише ті, які є профільними для вступу. Бо якщо сьогодні в загальній рейтинговій оцінці абітурієнта середній бал атестату становить до 10% із 100, то він ні на що суттєво не впливає. Тому краще здати ЗНО і підготуватись з репетиторами лише за декількома предметами і нічого не вчити іншого.

Школа — це живий організм, де діти вчаться говорити, аналізувати, думати. Там ЗНО в такому вигляді всередині не треба. Лише при вступі до університету, це просто чесний відбір. Потім видати сертифікати ЗНО на руки дитині і хай іде в той університет, який їй до душі. Широкий конкурс вбиває всю профорієнтацію.

- Опишіть вступну кампанію НУБіП у цифрах, якщо вже маєте.
- Наш університет дуже потужний, більше 16 тисяч абітурієнтів подали до нас свої заяви. На сьогодні ми маємо 970 студентів, які вступили на бюджет на базі школи і 1170 — на контракт, 513 студентів коледжів вступило на бюджет та 149 — на контракт. Разом ми маємо 2724 студенти. Це більше минулого року на 200 осіб. Але це вступники на освітній ступінь «Бакалавр».

По вступу до магістратури — до введення експерименту зі складанням єдиного вступного іспиту з іноземної мови, у минулому році ми мали 1124 студентів на бюджетній формі навчання і 344 — на контрактній, разом 1478.

У цьому році ми маємо на магістратуру на бюджет 944 студенти, на контракт — 135. «Вирізали» економістів, менеджерів, бухгалтерів, правників, навіть тих, які хотіли заплатити гроші за навчання. Ми втрачаємо сьогодні більше 300 контрактників. Кому вони заважали? Вони просили в держави отримати вищу освіту і мали на це право.

А ми в свою чергу скоротимо 35 ставок викладачів, а це — виробничники, вчені, досвідчені люди.

Треба концептуально визначитися новій урядовій команді, що вища освіта — це не тільки особиста справа юнака чи дівчини, а ще й велика загальнодержавна, цивілізаційна справа, майбутнє України. Не випадково і у Європі, США, Ізраїлі, Японії більше двох третин (до 80%) молоді шкільного віку отримують вищу освіту. У нас в цій групі молоді — до 50%. Це невірний шлях.

 

Алла Стрижеус,
AgroPortal.ua

 

Регіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015Захисти дисертацій