Голоси мертвих мають почути живі…

26 листопада 2017 року
Україна

ГОЛОСИ МЕРТВИХ МАЮТЬ ПОЧУТИ ЖИВІ:

роздуми про відзначення памяті  жертв Голодомору 
 

Кожного року в ці сумні й чорні для України та всього цивілізованого світу дні відвідую меморіал жертвам Голодомору... Кожного разу нові відчуття, нові враження, але не нові щодо свого неймовірного трагізму від усвідомлення нечуваної жорстокості, цинізму, людиноненависництва тогочасної комуністичної влади. Вслухався в голоси свідків того страшного часу з різних куточків України, що зринали з великого екрана... Їхні оповіді приголомшували... Думалось, невже недостатньо цих свідчень, аби увесь світ визнав ці звірства комуністів геноцидом...

 

  

 

Людей  на площі перед Музеєм виявилося не так і багато (а було це вже увечері), але тішило те, що більшість прийшла родинами, а дітки несли у руках лампадки та житні колоски, пов’язані чорними стрічками. Так збіглося, що вшанувати жертв Голодомору в той час  прийшла й «Свобода» та представники інших націоналістичних сил. Виступ Олега Тягнибока був виваженим і мудрим. Він, зокрема, наголосив на тому, що треба поновити кримінальну справу про Голодомор, встановити поіменно усіх убивць та укласти «Чорну книгу» ворогів України, причетних до цього дикого й  варварського злочину. Промовець закликав до помсти за вчинене масове вбивство людей. А мені подумалось, що найкращою помстою (як гірко про це писати!) буде те, коли кожен – від школяра до студента – знатиме справжню правду про цю та інші трагедії української історії, бо саме такі знання правди визволять нас із духовного рабства. На жаль, недавно довелося стати очевидцем дуже прикрого факту, коли зі ста студентів-першокурсників лише п'ятеро знали про Джеймса Мейса як першого дослідника Голодомору. У розмові зі мною пан Олег погодився з тим, що ані в школах, ані у вишах ця тема вивчається ще недостатньо; при нагоді я згадав про потужну просвітницьку діяльність свободівки Ірини Фаріон, спрямовану на виховання нового покоління українців.

 

 
   
  
 

Коли повертався додому, то у вікнах киян, на превеликий жаль, виблискували поодинокі промінчики  свічок пам'яті. Зрештою, не всі телеканали транслювали державні заходи із вшанування пам'яті жертв геноциду, не було у програмах тематичних передач, фільмів, у тому числі документальних... Тому й маємо те, що маємо. Аби ми нарешті стали сильною і гідною державою, яку має поважати світ, почуймо голоси мертвих, як це свого часу зробив американець із українським серцем Джеймс Мейс. Він запалив свічку пам'яті у своєму серці, а тепер кожен українець має зробити те ж саме… Я глибоко переконаний у тому, що без цього вогню пам'яті ми так і залишимося недо-державою...

 

 

Вдома увечері увімкнув ящик…, о диво, на плюсах показ фільму «Гіркі жнива», і то вже добре...

 

проф. Сидір Кіраль

 

Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook