Великодній піст – особливий час творити добро

     Почався Великий піст – час відновлення, покаяння і радості. Радості не пасхальної, піднесеної, а тихої, на перший погляд непомітної, але, водночас, глибокої. Можливо, це тому, що в піст у черговий раз бажаєш відійти від усієї непотрібної, наносної суєти, що обволікає тебе кожного буднього дня, і знайти себе справжнього.

     Напередодні Великоднього Посту ми чули слова Христові: «Що Ви зробили одному з малих цих, Мені зробили». Ця заповідь означає, що потрібно визначити для себе справу, про яку давно думали, але так і не зробили. Час посту – це час позитиву. Всі обмежувальні міри (в їжі, розвагах та ін.) важливі тому, що вони звільняють наш час і сили для головного: зростання у Христі. А рости у Христі – значить творити добро. Любити Бога, ближнього і себе. Варто вибрати хоча б одну справу, від якої буде добре не тільки вам, але й вашим ближнім.
     З цією метою нещодавно декан юридичного факультету Олена Яра, заступник декана Олена Улютіна та старший викладач кафедри цивільного та господарського права Юлія Канарик разом із студентами 1 курсу Денисом Волянюком, Євгенією Дошкою, Іриною Гричиною та Антоном Кокутуном відвідали Комунальний заклад Київської обласної ради «Спеціалізований обласний Будинок дитини м. Боярка». Там виховують та реабілітують дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків. Крім того, тут перебувають дітки, батьки яких не мають можливості їх виховувати за станом здоров’я чи у зв’язку з незадовільними матеріально-побутовими умовами.
     Найважливішою метою візиту для нас стало подарувати в дитячі душі трохи теплих спогадів та моментів, в яких вони змогли б відчути хоч краплину ласки та турботи. 

     Будинок дитини зустрів нас смачним ароматом їжі, чистотою підсобних приміщень, затишними кімнатами та доброзичливим ставленням персоналу до своїх вихованців. Ця зустріч для нас була дуже тривожною та важкою морально. Адже у кожного існують перші спогади про тепло маминих долонь, про таткові казки на ніч, про міцні обійми, коли ми сумуємо, і можливість кожного дня чути голос рідних серцю людей. А що робити коли така згадка відсутня? Нам, цілком благополучним людям, тяжко уявити, що відчуває малесенька дитина, від якої відмовляються батьки або ж якщо їх позбавляють батьківських прав.
     Таких дітей в цьому будинку 107. Всі вони віком до 7 років. І, на наш подив, не було жодного з них, хто б не пішов до нас на контакт або проігнорував хоча б єдине наше слово. Ми бачили безпорадні дитячі очі, сповнені надії, щирості та відвертості! Хотілось приділити увагу всім і не обминути нікого.
    Звичайно, не обійшлось і без матеріальної підтримки. За сприяння студентської організації, адміністрації юридичного факультету дітям було придбано речі першої необхідності, матеріали для творчості та солодощі.
     Малеча дуже зраділа і щиро розповідала нам різноманітні і по-дитячому безпосередні історії, співала пісні про маму, про весну, розповідала вірші, а також дивувала нас знаннями про навколишній світ і своєї кмітливістю.

     Студенти юридичного факультету проявили себе з найкращої точки зору і ми більш ніж впевнені, що ніхто з тих, хто вирішив поїхати, не пожалкував про це, адже такі емоції ми ще ніколи і ніде не відчували. Це був дивовижний час, кожна посмішка вихованців дитячого будинку зігрівала душу і серце, і з цим ніщо не зрівняється. 

     На прощання вихованці будинку-інтернату дарували нам усмішки та фотографувалися. Тепло та любов – це те, що цінніше за гроші! Щирий погляд та вдячність дітей – є найціннішим подарунком, адже немає нічого кращого за зроблену добру справу.

     Тож давайте ми будемо добріші один до одного! Адже без добра у світі немає чого робити…

Юлія Канарик,
старший викладач кафедри цивільного
та господарського права