Студентка першого курсу факультету ветеринарної медицини Анастасія Зінчук: хочу, щоб у тварин, як і у людей, все було гаразд

    Про те, чому кияни вступають на факультет ветеринарної медицини, проблеми сучасної молоді та перспективи для випускників сьогодні говоримо зі студенткою першого курсу факультету ветеринарної медицини Анастасією Зінчук.

– Чому ти – мешканка великого мегаполісу, обрала для навчання наш університет, який спеціалізується на науках про життя. Що спонукало обрати фах ветеринарного лікаря?
– Насправді, це – моя дитяча мрія. Десь із класу шостого, коли почалися розмови з подругами про майбутнє, я не захотіла бути як вони – принцесами, бізнесменами чи президентами. Батьки також були не в захваті від моєї позиції.
Крім того, ми з сестрою займалися волонтерством і допомагали тваринкам у притулку на Електротехнічній. Мені це подобалося і так я остаточно визначилася із спеціальністю. Хочу, щоб у тварин, як і у людей, все було гаразд.

Що ж до вибору вишу, то я отримала бюджетне місце в Білоцерківському аграрному, але пішла до НУБіП на контракт. Чому? Тому що багато родичів і знайомих радили вступати саме сюди. Тут – найліпша база, найфаховіші викладачі. Я була в університеті на всіх днях відкритих дверей. Навіть, лікувала свою собаку в клініці, до речі, успішно.

– Багато студентів вступають на ветеринарну медицину, очікуючи, що їхнім профілем діяльності будуть декоративні тварини. А які твої очікування?
– Так, це зараз популярно, особливо великий попит на таких спеціалістів у містах. Проте допомоги потребують і сільськогосподарські тварини, а не тільки котики та собачки. І мене не лякає те, що, можливо, після навчання доведеться поїхати працювати в село.

– Якщо взяти класичних лікарів, то пропрацювавши десяток років, здобувши досвід, вони втрачають цікавість: всі хвороби зустрілись, всі загадки розгадані і триває монотонна рутинна робота. Як на тебе, може захоплення тваринами згаснути?
– З людиною набагато простіше. Бо людина є людина, дитина, жінка або чоловік. А у ветеринарній медицині – якщо наскучить працювати з коровами, будемо зі свинями чи кролями. Є ж і багато екзотичних тварин. По великому рахунку, коли обираєш професію, потрібно зважати на багато факторів і, перш за все, на свої уподобання. От, наприклад, у нас навчається хлопець, який не любить фізику, хімію і анатомію. Питання: коли ти обирав спеціальність, ти ж знав, що прийдеться ці предмети вивчати? Знав, а значить існує інша мотивація, аніж покликання душі. Можливо, хтось приходе навчатися тому, що є державне місце, або тому, що спеціальність модна.

– Окрім волонтерства, у тебе є ще якісь, можливо, творчі уподобання?
– Я займалася танцями. Проте зараз не вистачає часу, аби брати участь у конкурсах і виступах. Ще дуже люблю читати книги. І для мене був шок, коли з моїх одногрупників лише третина щось читає. А решта – навіть не розуміє для чого читати… Для них поняття книга є щось чужорідне. Той, хто читає, для них – дивна людина. Звісно всі різні: одні обирають книгу, інші – кіно. Комусь подобається математика, а комусь – історія.

Варто відмітити, що у нас в університеті є унікальні можливості для розкриття творчих талантів, від співів – до студентського самоврядування. Бо керувати – це теж мистецтво. Разом із тим, я не розумію навіщо вивчати предмети, які ми проходили у школі? Хоча це питання не до університету, а до вищої освіти в цілому.

Інтерв’ю провів Денис Рудень