Землевпорядники беруть активну участь у визначенні стратегії завершення земельної реформи

 

Учасники зібрання обговорили ключові питання сучасної земельної політики держави та спробували знайти відповіді на фундаментальні запитання. Заради кого проводиться реформа: людей чи заради бізнесу? Що хоче український селянин від земельних трансформацій? Чи стала успішною земельна реформа, яка триває в Україні з 1991 року? І врешті-решт, хто має контролювати українську землю: дрібні фермери чи агрохолдинги?

 

Значна увага була приділена чи не найважливішому аспекту земельної політики – яку модель регулювання обороту сільськогосподарських земель має впровадити українська держава та чи стане ринок сільськогосподарських земель поштовхом для розвитку села.

 

Наш університет на заході представляли декан факультету землевпорядкування Тарас Євсюков, завідувач кафедри землевпорядного проектування Андрій Мартин, а також молоді дослідники – аспірантка Богдана Ярова та другокурсник Богдан Баранцов.

 

Своїми думками щодо перспектив завершення земельної реформи поділились знані вітчизняні  експерти із земельних відносин. Серед них президент Асоціації «Земельна спілка України» Андрій Кошиль, начальник відділу ДП «Центр державного земельного кадастру» Олег Пілат, директор ПП «Аршин» Сергій Галас. До речі, вони є членами ради роботодавців факультету землевпорядкування.

 

Під час круглого столу відбулася жвава дискусія. Першим своє бачення кінцевої мети земельної реформи висловив учасник робочої групи по земельній реформі в рамках розробки Стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-2020 роки Андрій Мартин. Він акцентував на необхідності завершення земельної реформи, що триває в країні вже понад чверть століття. Названо й інші головні проблемні питання сучасної земельної політики. Мова йшла про спрощення доступу до земельних ресурсів для дрібного та середнього агробізнесу, передачу земель сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність територіальних громад, удосконалення системи оподаткування земель, законодавче врегулювання правового режиму окремих земель, що не підлягали паюванню (польових доріг, лісосмуг, господарських дворів тощо), удосконалення процедури оформлення відумерлої спадщини на земельні ділянки. На завершення доповідач відзначив, що ринок земель – це одне з найболючіших питань у сфері земельних відносин України. І потребує нагального вирішення. Запровадження регульованого ринку земель – це крок до того, щоб землю могли придбати дрібні та середні фермери, які самостійно стануть на ній працювати. 

 

Не менш цікавою була доповідь Петра Жолкевського, який звернув увагу на необхідність завершення процедури інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, проведення робіт з обліку якості земель. Важливим, на його думку, є усунення протиріч окремих нормативних і технічних документів, які регулюють роботи у сфері землеустрою.

 

Експерт у сфері правового регулювання земельних відносин, розробник багатьох законодавчих актів у сфері земельних відносин Сергій Біленко у своїй доповіді відзначив, що ставлення до питання запровадження ринку земель у багатьох регіонах України неоднозначне. В одних –позитивне, а в інших – навпаки. Тому експерт запропонував запровадити пілотні проекти в регіонах, де селяни схвально ставляться до ідеї зняття мораторію. На його переконання, умови зняття обмежень для ринку земель повинні формуватися місцевою владою. Наприклад, це можуть бути обмеження площі земель, кола покупців ділянок, переважного права держави та територіальних громад на придбання земель тощо.

 

Декан факультету землевпорядкування Тарас Євсюков підняв не менш гостре питання – підготовку кваліфікованих кадрів для реалізації завдань земельної реформи. Він розповів про тенденції професійної підготовки фахівців у сфері землеустрою, розкрив власне бачення того, яким повинен бути конкурентоспроможний фахівець-землевпорядник на ринку праці.

 

Учасники круглого столу буди єдині в думці про те, що земельна політика держави має орієнтуватися на всебічну підтримку дрібних сімейних ферм, які здатні ефективно розподіляти доходи від агробізнесу серед населення. А земельна ділянка повинна стати робочим місцем селянина.