До Міжнародного Дня вшанування пам’яті жертв Голокосту

         Щорічно 27 січня міжнародна спільнота вшановує пам’ять жертв Голокосту. «Голокост, який призвів до знищення… незліченної кількості представників різних національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…» –таке формулювання містить резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 2005 року, якою запроваджено памʼятну дату. Голокостом називають період в історії, протягом якого німецькі нацисти вбили мільйони євреїв та інших людей через те, ким вони були. Серед таких інших - тисячі українців, яких , за принципом расової диференціації, яким Німеччина керувалася від 1933 року, як і решту слов’ян, було визнано «недолюдьми».  Голокост - приклад геноциду, свідомого вбивства великої групи людей, як правило, тому, що вони належать до певної національності, раси чи релігії. На жаль, такого геноциду, організованого  ще у 1932-1933 роках радянською владою, а нападником росією - у наш час, українці зазнають і сьогодні.

       Студентство НУБіП України – учасники народної художньої студії «Голосіївська палітра» не залишається осторонь важливих та актуальних питань історії та нашого сьогодення. Для митців-аматорів вже стало традицією брати участь у Міжнародному міждисциплінарному конкурсі наукових і мистецьких робіт імені Володимира Маняка та Лідії Коваленко, мета якого - активізація наукової, творчої діяльності школярів і молоді у прагненнях розвивати свої знання в царині голодоморних та геноцидних студій, збереження пам’яті про голод-геноцид 1932–1933 рр. та формування на цій основі поваги до прав людини і гуманістичних цінностей. З 2022 року до конкурсних тем додалася і спеціальна - «Я, моя родина, моя країна: пам’ять про Голодомор і погляд на сучасну війну росії проти України крізь призму особистого досвіду».

       Приємно, що наші студенти, які подавали роботи в номінації «Кращі наукові і творчі роботи студентів, аспірантів, молодих науковців» стали переможцями цьогорічного конкурсу. Диплом з відзнакою отримали Соломія Волощук, Софія Волощук, Аліна Дражевська і Віталій Наконечний із факультету тваринництва та водних біоресурсів та студентка факультету інформаційних технологій Вікторія Єсіп. Славко Дикало нагороджений спеціальною відзнакою «За талант і послідовність у науковому та мистецькому осмисленні проблематики історії Голодомору та російсько-української війни», адже бере участь не один рік. Дипломом ІІ ступеня нагороджена Варвара Прибула, студентка ІІ курсу факультету інформаційних технологій за цикл поезій «Хроніки сьогодення. Про те, як воїни не встигли постаріти».

       Урочисте вручення дипломів відбулося в Міністерстві освіти і науки України. Наших учасників там представляли Вікторія Єсіп та Варвара Прибула.

       Дипломи дівчатам вручила директорка Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору, головна редакторка міжнародного міждисциплінарного наукового часопису «Студії Голодомору/Holodomor Studies», провідна наукова співробітниця Інституту історії України НАНУ, докторка історичних наук Людмила Гриневич.

       Усі переможці отримали грошові винагороди на подальше поглиблення й поширення результатів наукової і творчої діяльності. Бажаємо усім учасникам натхнення та творчих успіхів!

Ярина Пузиренко,

доцентка кафедри культурології,

керівниця народної студії «Голосіївська палітра»

       P.S. До Вашої уваги – поезія Варвари Прибулої:

Це мала бути наша весна -
З тобою хотіла уперше зустріться…
Не дзвоник - стрічає нас люта війна.
В руках оніміння, прошу: схаменіться!
Ти вже не приїдеш до мене тепер?
Обітниці всі розлетілись, як птиці...
Твій дім, Маріуполь, не щез і не вмер,
Ми разом зберемо його по крупинці!

Крізь біль і страждання нас тягне війна,
Тепер ми навчилися рідних любити,
Чекаючи тільки "Живий" та "Жива",
Самі зрозуміли, як треба нам жити.
Я мрію про завтра, про сонця тепло,
Про те, як триматимеш ти мою руку.
І що б не було, що б у нас не було,
Ми виживем, стерши з обличчя багнюку.

Тебе, Буча, стерли з обличчя землі,
Люди й сосни лежать на асфальті холоднім…
Солдати ховають свій страх на війні
У дуже холодній безлюдній безодні.
О п'ятій сконало дитинство моє -
У звукові вибуху враз розчинилось.
Таким, мабуть, стало життя і твоє,
Що враз об реальність війни обломилось.