Наше майбутнє – лише українськомовна Україна

Мова – це те, що єднає людей саме як людей
Павло ГРИЦЕНКО

  16 вересня 2025 року в Дипломатична академія України ім. Геннадія Удовенка при МЗС України  відбулася лекція українського мовознавця, діалектолога, лінгвогеографа, історика мовознавства, доктора філологічних наук, професора, директора Інституту української мови Національної академії наук України Павла ГРИЦЕНКА  на тему «Українська мова у сучасних реаліях державотворення». 

 Захід відвідали студенти 1-3 курсів гуманітарно-педагогічного факультету НУБіП України спеціальності «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії» під керівництвом кураторів Тетяни КИЧКИРУК та Людмили ЛАНОВЮК.

  З вітальним словом до присутніх звернувся в.о. директора Академії Олександр КИРИЧЕНКО, який наголосив що мовна ситуація в Україні нині непроста, однак це пов’язано з набуттям нашою державою суб’єктності в міжнародних відносинах. Упродовж останніх років означився суттєвий прогрес у формуванні українськомовного простору в Україні, у першу чергу, завдяки зростанню зацікавленості молоді українською мовою та культурою.

  Під час зустрічі Павло Юхимович поділився професійними міркуваннями і фаховими роздумами щодо історичного минулого й сучасної сутності української мови, а також типових фейкових нападів у мовній сфері.
  Мовознавець розпочав лекцію  з огляду історичного минулого, наголошуючи, що Києво-руський період – це період величезного піднесення української книжності. А українські мовні риси – це пам’ятки ХІ століття, у яких у перекладній релігійній літературі збереглося дуже багато цих рис. Яскравим прикладом є Остромирове Євангеліє, 1056-1057 р.р., «Ізборник Святослава» 1073 року, Пересопницьке Євангеліє, 1556–1561 р.р.

Лектор згадав постаті, які закладали підвалини української освітньої та мовної традиції - Анну Ярославну, Пилипа Орлика, Тараса Шевченка. Як свідчить історія, українська мова нерідко відігравала ключову роль в державотворчих процесах упродовж попередніх епох і вплив її сягає углиб століть. Не кожен нині пам’ятає, що в XVII ст. вона, поряд із польською, була мовою спілкування в парламенті (Сеймі) Речі Посполитої. Староукраїнською послуговувалися молдовські й румунські господарі, нею ж складалися різні юридичні акти, грамоти про встановлення економічних відносин, про проведення меж між землями тощо. Свідченням цього є документи, що датуються XIV–XV ст.ст. Староукраїнською мовою написано і Литовський статут – звід законів Великого князівства Литовського.

  Друга частина лекції була присвячена стану української мови в сучасних умовах. Павло Юхимович акцентував увагу, на тому, що мовне сьогодення попри строкатість і складність, демонструє висхідний рух, зміну мовного коду України. Це рух від усеохопного домінування російської мови до формування у незалежній Україні українськомовного простору. 
  Після початку війни росії проти України 2014 р., особливо – після 24 лютого 2022 р., модель російсько-української двомовності в Україні, як і перспектива підтримки російської мови і культури в українському суспільстві втратили наймізерніші сподівання.
Лектор наголосив, що є об’єктивні підстави констатувати, що українська мова сьогодні відчутно зміцнила свої позиції єдиної державної мови в Україні.     Свідченням цього є зміна правової основи функціонування української мови як державної відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (2019 р.).

 Простежується відчутна розбудова структури функціонального простору української мови, який уже охоплює всі визначальні сфери суспільної комунікації.
  Відчутним є перетворення української мови в реальний дієвий чинник консолідації суспільства: дедалі рідше звучать (особливо в медіапросторі) наративи про те, що українська мова розділяє українське суспільство; про розподіл, розірваність України між українськомовним заходом і російськомовним сходом. 
Павло Юхимович звернув увагу присутніх на кілька важливіших проблем, які, на його думку, несуть заряд деструктивності й суспільні виклики-загрози.
  Це фальшиве віддалення від Росії й позірне наближення до Європи через запровадження двокомпонентного офіційного іменування особи замість трикомпонентного, яке було відоме в росії й СРСР. Ніхто з урядовців цього питання не вивчав і не звертався до наукових експертів, які, до речі, займають цілком протилежну позицію, бо багатокомпонентне (три і більше елементів) означення особи було притаманне українцям значно раніше до підлеглості частини України московії.

  Державної підтримки і координування очікують громадські й волонтерські рухи, спрямовані на допомогу тим громадянам, які поновно оволодівають українською мовою.
  Усунення ускладнень, які виникли з новим українським правописом, що руйнує норми української мови. У даному контексті, грубим проявом є спекуляція на фемінітивах, які лектор назвав «формами калічення української мови». «Спекулювати, що це буде урівняння чоловіків і жінок — небачене приниження жінок. Це ніби визнання їхньої дискримінації», — зауважив Гриценко.
  Також лектор наголосив, що від учителя до науковця, в Україні й поза її межами, вкрай потрібні новий історичний словник української мови, не спотворений, а таки НОВИЙ, словник сучасної літературної мови, словник діалектний загальноукраїнський.

  У підсумку зауважив, що усе вище зазначене, актуальне не лише для розвитку української мови, її структури, пізнання й використання її стильового розмаїття й виразності, а й для дальшого відстоювання позицій української мови як в Україні, так і на міжнародній арені.
  У державі державна мова повинна мати державну офіційну підтримку на найвищому рівні керівництва держави, бо питання мови – це питання національної безпеки і майбутнього Держави. 

  Після лекції студенти мали можливість поставити запитання спікеру та долучитися до обговорення зазначених ним проблем.

  На завершення зустрічі Павло Юхимович наголосив, що живучи в жорстоких умовах війни, ми повинні думати про післявоєнну перспективу, і пам’ятати, що завтра виростає із сьогодні. У цьому майбутньому велике значення має подальше одержавлення української мови, розбудова українськомовного простору. "Допоки наша мова, культура, свідомість будуть українськомовними, українськоментальними – доти буде Україна! Я бачу майбутнє української мови зовсім не в темних тонах. І глибоко переконаний що Україна буде українською!" - зазначив мовознавець.