День пам’яті жертв голодомору
У темну давнину це сталось
Коли вожді народу й бога не боялись
Подивився «Поводир» і згадав історію з дитинства мого батька
|
Було це в сиву може і не дуже Але майже сторічну давнину Коли безвинна наша Україна Життям дітей своїх платила данину Страшенно моторошно всім тоді жилося Надії майже не було в людей Не зрозуміло з чого почалося Знущання, голод, кривда день у день Мала худа беззахисна дитина Заходилася кашлем, як древнина Солому з стріхи яснами жувала В сінях лежала і чогось чекала Чи може Долі, щоб відсортувала І за безгрішність тихо покарала Аж тут Хрещена двором шкандибала Бухи почула і дитя забрала До себе в хату та й на піч поклала Сама побігла вишню наламала Відвар із гілочок приготувала І цілий день дитину напувала А як стемніло піснею приспала Та ранку із молитвою чекала З мішків пилюки дерті натрусила Та з того хмизу каші наварила І пійлом цим дитину обдурила Нагодувала і заговорила |
А мати з батьком під вікном стояли Зайти до хати совісті не мали І прощення у господа благали За гріх якого люди ще не знали Їх діти вдома не репетували Вони в надії зелені чекали Щоб сил лишити на пашню піднятись І може якось літа дочекатись Така була весна Така була в нас доля То панська То комунівська неволя |
